Георгій КРЮЧКОВ: «Для зміни керівництва КПУ немає підстав»

— Як ви оцінюєте результати президентських виборів в Україні?

— Для мене особисто і для всього українського народу перемога Кучми є досить сумним підсумком цих виборів. В історичному плані для комуністів це також поразка. Головне завдання — усунення Кучми від влади — так і залишилося невирішеним.

Разом з тим, 40% голосів, які виборці віддали за Симоненка в умовах інформаційної блокади, компроментування і залякування, цілком можна назвати великою перемогою комуністів.

— Чи не вважаєте ви, що саме комуністи сприяли повторенню російського сценарію виборів і такому їх результату?

— Я не можу так сказати. По-перше, головна роль у цьому сценарії відводилася не комуністам, а антикомуністичному психозу. Вихід цих двох кандидатів лише дозволив розіграти цю карту. По-друге, Симоненко брав участь у другому турі з розрахунком на перемогу.

Але, на жаль, партія допустила низку прорахунків, які призвели до поразки. Зокрема, у виборчій кампанії недостатньо чітко виділено три важливі моменти, про які я говорив ще 3 роки тому на пленумі партії.

Перший — тема державності, що так і не прозвучала у виборчій кампанії. Комуністи віддали її іншим, тоді як самі стоять на позиціях незалежності України. Адже той доларовий борг, який висить на нашій країнi, — це вже навіть не тільки економічна, а й політична залежність. Тому говорити, що сьогодні вже є державність і незалежність, це все одно, що повішеному говорити про мотузку.

Справді, в Компартії є суперреволюціонери, які кричать, висувають лозунги, вимагають негайного повернення соціалізму і Радянського Союзу. І коли заговориш з ними про державність, то стаєш в їхніх очах ледь не націоналістом. Може хтось і озирався на них, боячись втратити свій електорат. Адже для досягнення такої мети необхідно пройти цілі етапи інтеграції, економічної передусім, відновлення по-дурному поруйнованих зв'язків, які вигідні нам, які нам потрібні. Лише потім життя може показати, які союзи нам необхідні.

Друге — це верховенство закону і права. В умовах, коли, передусім, закон порушує Президент, його команда і уряд, кому, як не лівим, брати на озброєння цей лозунг? На жаль, і цьому також недостатньо приділено уваги.

Третє питання стосовно реформ. Теза про реформатора Кучму і про лівих, які тягнуть у зовсім інший бік, — це брехня. Ніхто назад не тягне. Комуністи, коли прийшли б вони до влади, передусім ударили б по мафiозних структурах, по злодюгах, що заполонили всіх, включно з Президентом. Інші ж люди працювали б, як і раніше. Якби партія висунула тезу про реформи, то її б підтримали всі.

Саме ці грані, на мій погляд, недостатньо використано в агітації. До того ж, її більше вели серед прибічників Компартії і менше за все орієнтували на людей, які вагаються і сумніваються. Це теж недолік.

— Чи можуть допущені помилки стати основою для зміни керівництва партії?

— Покласти провину на лідера, який отримав підтримку 40% виборців, але не став Президентом, не можна. Для зміни Симоненка, який мав на виборах серйозну підтримку народу, сьогодні немає підстав. Ідею про те, що це необхідно, нав'язують іззовні. Хтось цього дуже хоче. Не буде і розколу в партії, про можливість якого зараз пишуть ЗМІ. На парламентські вибори партія, швидше від усього, буде йти в тому самому складі. Говорити ж про наступні президентські вибори ще рано.

— Чи розглядала КПУ можливість підтримки на виборах якої-небудь іншої кандидатури?

— Виникало питання про Мороза. На моє глибоке переконання, Мороз не переміг би. Не тому, що у нього не було шансів. Весь хід виборчої кампанії показав, що на першому етапі, видно, Мороз являв собою найбільшу небезпеку для Президента, і весь вогонь зосередили проти нього. Адже сьогодні вже мовчать про «справу Іванченка» і так далі. Всього цього немовби й не було. Не треба мати багато розуму, щоб здогадатися, що цю ситуацію, якщо не організували, то, принаймні, використали для того, щоб дискредитувати Мороза. Я впевнений, що пішли б на все для того, щоб це зробити.

Але це не означає, що я беззастережно підтримую Мороза. У мене, можливо, до цієї людини претензій більше, ніж у будь-кого іншого. У Мороза були дані для перемоги, але перемогти йому не дали. На моє переконання, антикучмівським політичним силам треба було б об'єднатися і висунути іншу кандидатуру, яку підтримав би електорат комуністів і ті, хто до виборів ще сумнівався. Цей кандидат міг би перемогти Кучму, і не обов'язково, щоб він був комуністом або соціалістом.

— Така кандидатура була?

— Так. Але я не буду називати його прізвище. Уже все в минулому.

— Чи надавали вашій партії яку-небудь допомогу російські комуністи? Ходили чутки, що напередодні виборів Зюганов відвідував Київ.

— Те, що сюди приїжджав Зюганов, — це пусті вигадки. Хтось зафіксував його розмову з Симоненком по телефону і підкинув таку ідею журналістам. Точно так само, як фіксують розмови тут, у мене, в робочому кабінеті, а також вдома. Насправді, партія Зюганова не надавала на виборах нашій партії ніякої допомоги. Наші партії самостійні, дружні, але ні та, ні інша у внутрішні справи одна одної не втручаються.

— Як ви оцінюєте наміри Президента провести інавгурацію в Палаці «Україна»?

— Президент сам себе коронує, тоді як ці питання мають вирішувати інші люди. Комуністи виступили категорично проти порушення традицій. Наша думка не зміниться, і на освячення беззаконня комуністи ніколи не підуть.

— Кого з можливих кандидатів ви бачите на посту прем'єр-міністра?

— Про це можна буде говорити лише після того, як Президент подасть кандидатури на розгляд ВР. Можу сказати тільки, що кандидатуру Пустовойтенка фракція не підтримає. Комуністи багато разів ставили питання про визнання незадовільною роботи уряду, очолюваного ним.

— Що чекає партію в найближчі роки?

— Ми будемо збирати сили. Наступний рік буде дуже важким як в економічному, так і в соціальному плані. Це посилить протестний потенціал суспільства, і підтримка нашої партії буде зростати. Власті ж захочуть стримати антикомуністичну хвилю, аби загнати Компартію в резервацію і залишити їй не більше 10%. І це може бути. Ми вже пересвідчилися, що в цій країні може бути все, що завгодно.

Г.Крючков погоджується з думкою, що його позиція стосовно деяких речей дещо відрізняється від позиції керівників партії. Водночас він залишається відданим ідеї, якій віддав усе життя, і зауважує, що ніколи від неї не відступить. У розмові він наводить цитати із праць Леніна, але вказує, що не сприймає догматичного і фанатичного підходу до комуністичної ідеї. Навіть портретів вождя пролетаріату в кабінеті Крючкова немає. Він і без того вважає себе комуністом і наголошує, що доводити це йому не потрібно.