Гліб ПАВЛОВСЬКИЙ: «Не треба шукати українського «Путіна»
— Як ви вважаєте, хто може насправді стояти за ініціативою винесення імпічменту Президенту Леоніду Кучмі і як це відіб’ється на політичній ситуації у країні?
— Я не можу говорити про нюанс, який може бачити тільки людина, що знаходиться всередині України і ретельно стежить за подіями. Хочу відзначити велику структурну схожість цієї виборчої кампанії з виборами до Держдуми Росії у 1999 році. Насамперед йдеться про високу ставку. У ході виборів повинен стабілізуватися політичний устрій. Це повинні зробити політичні еліти, які отримали вигоди від здобуття незалежності, а також маси, які заплатили за це економічну ціну.
Вибори в Україні дуже нервові і, повторюся, з дуже високою ставкою. Українські політичні еліти при цьому зайшли трохи далі у відриві від мас, ніж свого часу російські еліти.
— Чи згодні ви з тезою про те, що ситуація з постом мера у Києві має яскраво виражений передвиборний характер і свідчить про бажання Кучми розбити «зв’язку» Омельченко — Ющенко?
— Президентські вибори дуже сильно забарвлюють справжній виборчий процес. Хоч до виборів глави держави в Україні ще досить далеко і багато чого може статися. Безумовно, деякі політики в Україні зараз ведуть президентську виборчу кампанію. Я не хочу називати конкретних людей. Це, загалом, природно. У ситуації перехідного періоду, коли одні еліти повинні неминуче поступитися місцем новим елітам, які виникли вже у незалежній державі, необхідно знайти компроміс. Відійти, але не бути знищеними. При цьому гігантське навантаження лягає на Президента і пов’язані з ним центристські групи. Кучма знаходиться зараз у дуже делікатній ситуації. Він не має права не думати про ризики, пов’язані з можливою безвідповідальною грою під майбутні президентські ігри. З іншого боку, він може зламати виборчий процес зайвим втручанням у справи парламенту. Я вважаю, Кучма думає про це і зважує всі моменти.
Оптимістичним моментом є те, що, як і в Росії, оновлення політичного життя в Україні відбувається шляхом виборів. Саме це є фундаментальною новиною. Адже 10 років тому ніхто не давав і ламаного гроша за нашу парламентську і демократичну лояльність. Зараз Росія і Україна є тільки початківцями, але найбільшими демократіями в Європі. Це база для нашої європейської інтеграції в майбутньому.
— На продовження теми аналогії політичного життя України і Росії, чи не здається вам, що глава Адміністрації Кучми Володимир Литвин є у цій ситуації варіантом українського «Путіна»? Про що, на вашу думку, свідчить такий уважний прийом Литвина у Кремлі?
— Поїздки керівників президентських адміністрацій — явище, яке доказує зближення двох країн. Таких поїздок буде ще багато. Просто у період виборів все набуває особливого відтінку. Це природна перевага, яка виявляється на боці влади. Однак влада несе і певні витрати. Усі шишки за управління в період виборів валяться на неї. Який буде баланс — покаже результат виборів.
Я не думаю, що варто шукати українського «Путіна». Такий варіант передачі влади може бути не зовсім корисним для України. Україна повинна виробити свою модель.
