Інна БОГОСЛОВСЬКА: «Давно настав час формування нового покоління в керівництві»
ФІЛОСОФІЯ ЕЛІТНОЇ ДЕПОЛІТИЗАЦІЇ ПО-ПАРЛАМЕНТСЬКОМУ
— Інно Германівно, наскільки я знаю, ви серйозно захоплюєтеся філософією — в одному з інтерв’ю ви говорили, що 2/3 книг у вашій домашній бібліотеці — філософські. З іншого боку, ви неодноразово заявляли, що ваш лозунг — деполітизація суспільства. Як все це можна поєднати з вашим приходом у «велику політику»?
— Завжди треба думати не на один крок уперед, а як мінімум на сто. Якщо говорити про мої стратегічні цілі, то деполітизація суспільства — одна з них: люди в суспільстві не повинні грати політикою, серйозно цікавитися цією сферою. Політика і політики мають перебувати в «сфері обслуговування» інтересів основної маси населення. Але до цього треба ще довго йти. І для того, щоб на цьому шляху не рвати на собі волосся й не замислюватися постійно про можливість того, щоб піти з життя, і треба звертатися до філософії.
З тактичної точки зору саме зараз для України є надзвичайно актуальною проблема створення еліт — не тільки державної, але й в усіх інших сферах — освіті, науці, промисловості, творчості. Ці еліти зрештою сформують державну еліту, і це дасть Україні можливість зробити якісний прорив у своєму розвиткові. Треба чітко усвідомлювати, що швидкість процесів, що відбуваються зараз у світі, надзвичайно велика. Тому кожна країна, кожний соціум і мінісоціум мають вибрати ведучого, еліту, яка здатна швидко приймати рішення і втілювати їх у реальність. До речі, я зараз у Харкові створила спеціальний клуб, призначення якого — шукати талановитих молодих людей, які могли б поповнити ряди еліти. І не треба соромитися визнавати необхідність наявності еліти; якщо людина соромиться вимовляти це слово — це удаваний сором.
— І ви можете сказати про себе: «Я — еліта»?
— Я можу сказати, що роблю все, щоб відповідати цьому поняттю.
— І все ж ваше рішення брати участь у виборчій кампанії 1998 року, на мій погляд, було швидше тактичним, ніж стратегічним, адже ви прийняли рішення балотуватися в народні депутати буквально за два місяці до виборів?
— Не зовсім так. У той момент стався збіг двох векторів. Я займалася юридичним консалтингом і аудитом і мене перестав влаштовувати той рівень професійної реалізації, на якому я тоді знаходилася. І я відчула необхідність виходу на якісно новий рівень. Я вирішила, що політика і, зокрема, законодавча діяльність — наступний тактичний етап мого особистого й професійного розвитку.
З іншого боку, я побачила, що країна задихається від браку нових лідерів. У черговий раз відбувалося перетасовування старої колоди політиків. Але ця колода вже давно заяложена, всі карти в ній добре відомі, й тому чекати на появу якоїсь свіжої думки не доводилося.
— Ваші слова практично цілком збігаються з висновком відомого російського політтехнолога Гліба Павловського: «Пройшовши через політичний процес протягом останніх 25 років, я змушений визнати: ми знову зібралися в тому самому складі. І це жахливо».
— Дійсно, це дуже погано, оскільки вже давно настав час для формування нового покоління в керівництві, об’єктивно відчувається необхідність зміни поколінь і в політиці, і в економіці. Ми вже й так згаяли досить багато часу і можливостей. Щоправда, останнім часом почався активний рух, і це дозволяє сподіватися на зміни на краще.
— На мій погляд, у ваших передвиборних очікуваннях змін на краще була присутня певна міра ідеалізму. Ви не розчарувалися в своїх очікуваннях, прийшовши до парламенту й побачивши реальний стан речей?
— Я не розчарувалася, тому що насправді не будувала особливих ілюзій з приводу того, як працює наш парламент. Більш того, коли спікером обрали Олександра Ткаченка, стало зрозумілим, що ми матимемо серйозне відкочування назад і на законодавчий процес чекає стагнація. До речі, я виступала проти його обрання і зробила все, що від мене залежить, щоб не допустити цього. Але тоді до мене ніхто особливо уважно не прислухався.
Робота Верховної Ради при Ткаченкові була організована цілком бездарно і, на мою думку, за ці півтора роки було занедбано всіляку систему в законодавчій роботі. Не кажучи вже про те, що парламент став політиканським органом. І зараз перед Верховною Радою стоїть завдання — стати нормальною «пекарнею». Можна довго говорити про рецепт того, що ми пектимемо, але нам треба діяти так, щоб ми змогли нагодувати нашою «випічкою» народ. Депутати зобов’язані давати те законодавство, яке буде «їстівним» і йтиме на користь суспільству. Раніше це завдання не було виконане.
Парламент ні в якому разі не повинен ставати ареною для політиків, як це, на жаль, сталося при Ткаченкові. Поле для політичних баталій політики мають шукати поза стінами парламенту. Я вважаю, що депутати повинні займатися суспільною діяльністю, сприяти розвиткові інститутів громадянського суспільства, вони мають спричиняти пробудження ініціативи, в тому числі і в економіці.
КРИВЕ ДЗЕРКАЛО УКРАЇНСЬКОЇ
— Ви вважаєте, що депутати мають безпосередньо втручатися в економічні процеси?
— В українській економіці, як і в усіх інших сферах життя, дуже коротка лавка запасних. Водночас, зараз у країні активно йде процес створення економічної моделі, яку я б назвала «олігархічною системою латиноамериканського варіанту». І те, що цей процес став можливим, — величезна помилка, допущена всіма нами на перехідному етапі; ми пішли шляхом створення національного олігархічного капіталу, а цей шлях у всіх країнах, де він використовувався, призвів до руйнування й державності, й економіки. Водночас набагато прийнятнішою для перехідного періоду мені представляється модель концентрації зусиль на створення значного прошарку середнього класу як основи розвитку суспільства. Саме на підставі середнього класу може формуватися великий капітал. Але оскільки існує значний прошарок середнього класу, цей капітал не перетворюється на олігархічний. За такого випадку суспільство рухається в напрямку розвитку економічних і політичних моделей, що існують у громадянському суспільстві. У нас же сьогодні державні структури є цілком корумпованими — і по вертикалі зверху до низу, і по горизонталі.
Зрозуміло, що відразу становище, що склалося, виправити не вдасться. Враховуючи це, ми маємо прагнути впливати на олігархів, котрі формуються, з тим, щоб їхня діяльність приносила користь передусім суспільству. Хоча, точно кажучи, в нас немає олігархів. І те, що дехто зараз щосили намагається називати себе такими, виглядає досить смішно.
— Якщо порівнювати з російськими олігархами?
— Досить просто проаналізувати природу олігархічного капіталу. Такий капітал передусім передбачає зрощення фінансового сектора й вертикально інтегрованих промислових структур. У нас про це і не йдеться.
— Можливо, це пов’язано зі своєрідністю українських олігархів, які вважають за краще інтегруватися в політичні структури?
— Навіть якщо розглядати визначення олігархії як групи людей, котрі мають фінансові ресурси, політичну владу і здатні впливати на процеси в суспільстві, то й за цього випадку в нас немає олігархії. У тих людей, яких прийнято називати олігархами, просто дуже завищена самооцінка в сенсі власної здатності впливати на процеси в суспільстві.
«Я ЗАРЕКЛАСЯ ЗАЙМАТИСЯ ТІЛЬКИ ЮРИДИЧНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ»
— Чи можна, на ваш погляд, стверджувати, що бізнесмени використовують політичну діяльність як прикриття, «дах» для захисту своїх інтересів?
— На жаль, це саме так. Доводиться визнати, що в нашій країні політична діяльність передусім виконує захисну функцію щодо бізнесу. Йдеться навіть не про депутатську недоторканність. Кількість дрібних втручань у бізнес суттєво скорочується, якщо цей бізнес стосується будь-якого політичного діяча.
Щодо конкретно мене, то я свого часу зареклася займатися тільки юридичним консалтингом і аудитом. Ці види діяльності не пов’язані якимось чином з отриманням конкретних привілеїв і пільг, наприклад, у промисловому секторі. Я стараюся допомагати підприємствам краще пристосуватися до сучасних умов — ми допомагаємо їм змінювати структуру собівартості, документообіг, тестуємо кадри.
— Саме в цьому ракурсі, мабуть, ви пропонуєте розцінювати антитолінгову кампанію, що проводиться вами й пов’язана з діяльністю Миколаївського глиноземного заводу?
— Так, звісно. Але МГЗ є тільки маленьким прикладом неефективних за нинішніх умов методів господарювання. У нас зараз 80% металургійних комплексів працює цілком на толінгу.
Зараз у мене є унікальна можливість: не витрачаючи часу на безпосередню роботу в своїх юридичних фірмах, я отримую від них усю необхідну інформацію. Вони готують для мене спеціальні аналітичні звіти за підсумками вивчення роботи підприємств. Завдяки цьому я можу відстежувати процеси, що відбуваються на мікрорівні, і використовувати ці дані для вироблення загальної стратегії на макрорівні. На підставі цих даних я готую свої аналітичні матеріали, які використовуються в структурах виконавчої влади. Поки що до них досить уважно ставилися, і я сподіваюся, що таке ставлення зберігатиметься й надалі.
«ПІД ЧАС ПЕРЕХОДІВ ІЗ ФРАКЦІЇ ДО ФРАКЦІЇ Я ШУКАЛА СВОЮ КОМАНДУ»
— Наскільки я зрозумів, зараз до вашого голосу прислухаються набагато уважніше, ніж півтора року тому. Чи можна зробити висновок, що за цей час ви знайшли союзників, з якими можете тепер втілювати свої плани?
— Мої переходи з фракції до фракції були пов’язані передусім з пошуком союзників і однодумців. Більш того, в цих переходах я відкинула удаваний сором того, що мені дорікатимуть «стрибками» з фракції до фракції. Мені треба було якомога швидше знайти ту команду, з якою я могла б працювати. І зараз уперше за весь час перебування у ВР маю спокійне відчуття впевненості, що в «Трудовій Україні» у мене може щось вийти. Тут немає людей, які не відбулися, наша група складається з цікавих особистостей, які відбулися і в сенсі свого бізнесу, і в сенсі політичному. Навіть ті з них, хто не дуже помітний у публічній, відкритій політиці, насправді ведуть дуже серйозну роботу.
— Які внутрішні процеси призвели до виходу з фракції «Трудової України» її лідера Михайла Сироти? Чи є зараз у групі один центр впливу?
— Проблеми лідерства в «Трудовій Україні» немає і, більш того, її й не було. Була домовленість про розподіл усього обсягу роботи фракції на шість секторів і, відповідно, було шість співголів, кожний з яких відповідав за свій сектор. Зроблено це було для того, щоб у подальшому процесі роботи визначитися з лідером з числа цих співголів. Очевидно, що Михайло Сирота не до кінця уяснив для себе цей порядок. Він перебрав на себе більше повноважень, ніж було обумовлено й, відповідно, був звинувачений в узурпації влади.
Тим часом протягом місяця, що передував виходу Сироти, було провалено практично всі завдання, поставлені на самому початку перед «Трудовою Україною». Фракція вирішила, що це сталося через незадовільну організацію роботи Сиротою. І оскільки у фракції зібралися люди, які не звикли програвати, для них (як і для мене) було неможливим змиритися з ідеологією поразництва. Ми цілком переглянули структуру роботи фракції, і зараз, на мій погляд, «Трудова Україна» представляє собою дуже боєздатну організацію. Зараз є один центр впливу, і відбувається логічний процес консолідації ідей і дій навколо цього єдиного центру.
— Тобто якщо порівняти нинішню «ТУ» з фракцією зелених, де ви були до цього, то там ви були «глашатаєм» при декількох лідерах і за відсутності одного явного лідера, а зараз ви висловлюєте єдину позицію всієї фракції. — Так, я була «глашатаєм» у фракції зелених, але коли я декілька разів виступила, виникнув переляк з приводу того, що «глашатай» може сказати щось не те. Більш того, тоді у фракції не було ідеї.
— Але коли ви йшли до цієї фракції, ви ж знали, що за великим рахунком зелені пройшли до парламенту, використовуючи екологічні гасла й протиставляючи себе «ідейним» політичним партіям з певною ідеологією. Невже ви чекали знайти там якусь чітку систему та ідею?
— Мене запрошували саме для того, щоб цю систему створити і систематизувати роботу фракції. Але виявилося, що за великим рахунком, ніхто такого завдання перед собою і не ставив.
— Ви якось сказали, що у фракції зелених, як у бізнесі: нічого не можна брати на себе, заздалегідь не домовившись. Ви пішли звідти, бо взяли на себе «дуже багато»?
— Дійсно, у фракції діяло таке правило. Але я пішла звідти через те, що протягом усього часу мого перебування у фракції ніхто так і не зробив жодних спроб для того, щоб розробити стратегічну програму дій. Не було бажання, досвіду і такту, щоб зробити це. І мені стало просто нецікаво там.
ПРО БІДНОГО СТУДЕНТА ЗАМОВТЕ СЛОВО...
— Інно Германівно, я знаю, що ви досить послідовно намагаєтеся відстоювати права студентів. Наприклад, так ви діяли під час масових студентських протестів у Харкові 30—31 березня минулого року проти скасування пільг. Минулого місяця під час обговорення бюджету-2000 ви від імені «Трудової України» виступили категорично проти ліквідації у бюджеті пільг студентам. Але потім ваша фракція підтримала бюджет і ви вже не виступали за збереження пільг студентству...
— Ухвалення такого бюджету було неминучим. І доводиться визнати, що це бюджет «вимирання» і стагнації, а не розвитку. Але іншого нам не залишалося, оскільки з цієї патової ситуації треба було виходити. Пільги скасували, але до бюджету закладено 30 мільйонів гривень компенсації для студентів. Хоча всі студентські пільги були розраховані Мінфіном у 900 мільйонів, я вважаю, що ця сума завищена. Багато в чому це пов’язано з тим, що при визначенні суми пільг враховували загальну кількість студентів. Те, як підраховують у нас кількість «пільговиків», — окреме питання, і я сподіваюся, що найближчим часом ми в бюджетному комітеті намагатимемося виправити це становище.
