Iсторія – поза розкладом

Чи вивчатимуть українські студенти історію України, українську мову та філософію як обов’язкові дисципліни? Запеклі дискусії, які виникли щодо цього питання на початку року й знайшли своє відображення зокрема й на сторінках «Дня», здається, дещо згасли. Вочевидь, передусім посприяли цьому заспокійливі слова віце-прем’єр-міністра — міністра культури України В’ячеслава Кириленка, який після численних звернень науковців та обурення громадськості пообіцяв зберегти гуманітарні та українознавчі дисципліни у навчальних програмах вузів. «Кількість годин буде не зменшуватися, а збільшуватися», — обіцяв пан Кириленко у лютому. Сьогодні ж надворі уже червень, за два з половиною місяці розпочнеться новий навчальний рік. Тож саме час поцікавитись, яке місце займуть ці предмети у навчальних планах. Однак спершу кілька слів передісторії.

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ: ІСТОРІЯ ЗАБОРОН

Вперше проблема обов’язкового викладання дисциплін соціально-гуманітарного циклу постала наприкінці минулого року. Тоді Міністерство освіти України скасувало власний наказ №642 від 9 липня 2009 року. Цим указом тодішній міністр Іван Вакарчук встановив перелік нормативних дисциплін гуманітарної підготовки, до якого увійшли «Історія України», «Українська мова», «Іноземна мова», «Історія української культури» та «Філософія». До слова, той указ також був виданий під тиском громадськості та викладацької спільноти. Як і сьогодні, наріжним каменем стала саме історія України, яку сам же міністр напередодні запропонував прибрати з програми вищої школи.

Минуло п’ять років і ось уже новий міністр нового уряду й за нового президента намагається зробити теж саме. Скасування наказу у міністерстві пояснили необхідністю привести нормативну базу у відповідність до положень прийнятого у липні Закону «Про вищу освіту», згідно якого право встановлювати перелік обов’язкових дисциплін отримують самі виші. Крім того, очільники відомства мотивували своє рішення... необхідністю запровадження європейських норм освіти та низьким рівнем викладання суспільно-гуманітарних дисциплін й відповідно відсутністю зацікавленості ними студентів. Зрозуміло, що такі суперечливі й необґрунтовані пояснення не могли не викликати різкої реакції в суспільстві. Рішення відмовитись від історії України, яка нині чи не єдина з обов’язкових предметів покликана формувати національну свідомість студентів, видавалось, м’яко кажучи, дивним. І це в часи, коли Росія активно використовує історичні викривлення з метою виправдання агресії та задля пропагандистської атаки проти України й світу! До прикладу, в Німеччині й досі відчуття вини за Другу світову стосується передусім Росії, хоча Україна постраждала значно більше. Здавалося б, саме молодь, озброєна сучасними історичними знаннями, має сприяти поширенню у світі та власне в українському суспільстві правдивих відомостей щодо історії взаємин України та Росії, спадщини Київської Русі, Другої світової війни та багатьох інших тем, без вивчення та розуміння яких сьогодні не можемо говорити про національне порозуміння та сильну українську державу. Тож не дивно, що «новації» від МОН спричинились до появи численних листів, виступів та публікацій у пресі. Одне зі звернень підписали понад 240 науковців та освітян з різних регіонів України.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ОБІЦЯЄ, АЛЕ НЕ ВИКОНУЄ

Уряд змушений був реагувати, принаймні вербально. На початку лютого віце-прем’єр-міністр В’ячеслав Кириленко провів нараду за участю міністра освіти і науки Сергія Квіта, голови парламентського Комітету з питань науки і освіти Лілії Гриневич, керівників навчальних закладів, науковців та освітян. Її учасники загалом погодились з вимогами громадськості. Підсумовуючи результати обговорення на прес-конференції В’ячеслав Кириленко констатував, що гуманітарні знання «стали гостро необхідними саме зараз, коли у час російської агресії формується новітня українська ідентичність». Він пообіцяв, що всі правові колізії, пов’язані із ухваленням нового Закону «Про вищу освіту» і скасуванням переліку обов’язкових дисциплін, будуть зняті новим наказом Міністерства освіті і науки. У документі, за його словами, будуть міститися рекомендації автономним університетам щодо збереження обов’язкового викладання історії, філософії, історії української культури і низки інших дисциплін. Для напрацювання цього рішення під егідою МОН мали бути створені спеціальні робочі групи за участі освітян та представників академічної спільноти.

Попри обіцянки віце-прем’єр-міністра, передбачений підсумками наради наказ так і не побачив світ. Натомість аж через п’ять тижнів у березні, коли плани на наступний навчальний рік уже необхідно було затверджувати, Міністерство освіти та науки підготувало рекомендаційний лист об’ємом в три абзаци про організацію вивчення гуманітарних дисциплін. Про жодне затвердження історії України та української мови як нормативних дисциплін у ньому не йшлося. Натомість Міністерство пропонує вузам «забезпечити викладання дисциплін, що формують компетентності з історії та культури України, філософії, української мови із загальним обсягом не менше 12 кредитів ЄКТС, якщо відповідні дисципліни не є профільними». При цьому прерогативу визначати форми і методи викладання цих предметів пропонується залишити самим вишам. Фактично вони отримують можливість коригувати, об’єднувати та «оптимізувати» їх за власним бажанням. Загальна ж кількість годин для суспільно-гуманітарних дисциплін скорочується майже наполовину.

ЯКИЙ ПРИКЛАД ПОКАЗУЄ УНІВЕРСИТЕТ ШЕВЧЕНКА?

Як скористаються такою свободою дій не надто патріотичні адміністрації вузів на сході та півдні України, або ж ті навчальні заклади, для яких гуманітарні дисципліни не є профільними, спрогнозувати складно. Втім, їм вже є з кого брати «приклад». Один з найбільших в Україні Київський національний університет ім. Тараса Шевченка рішення про скасування обов’язкового викладання історії України та української мови прийняв ще наприкінці минулого року. Відповідний наказ про підготовку навчальних планів на 2015 рік ректор Леонід Губерський з врахуванням рекомендацій вченої ради підписав у грудні. На місце українознавчих студій на бакалаврських програмах у ньому, вочевидь, претендують дисципліни «Українська та зарубіжна культура», «Вступ до університетських студій» та «Соціально-політичні студії». Філософія збережена у вигляді окремого предмету. «Історія України раніше викладалася за програмами, які дублювали шкільний курс. У цій формі вона не знаходила відгуку ні серед студентства, ні серед викладацького складу, — пояснює в коментарі «Дню» позицію університету проректор з науково-педагогічної роботи, кандидат філософських наук Володимир Бугров. — Саме тому ми орієнтуємося на інтеграцію історії України та української мови у професійні дисципліни. Кожний факультет чи навчальний підрозділ за допомогою колег з історичного факультету трансформуватиме їх відповідним чином. Так, наприклад, йдеться про «Історію української математики» та «Історію математики в університеті» для студентів математичних спеціальностей або ж про «Історію науки» для соціологів. Українська ж мова вивчатиметься в контексті професійного спілкування. Водночас тепер ці предмет будуть викладатися, не на першому курсі, як здебільшого було до цього, а пізніше». Такий підхід, на думку Володимира Бугрова, лише підвищить здатність студентів протистояти ворожій інформаційній агресії. «Примусовий» курс «Історії України» навряд чи міг ефективно виконувати цю функцію, — вважає освітянин. — Натомість йдеться про прищеплення студентам навичок вдумливого читання та критичного мислення. Зараз ми намагаємося зорієнтувати викладачів усіх суспільствознавчих дисциплін на те, щоб вони вчили студентів самостійно аналізувати пропаганду й заохочували їх до громадянської позиції й до свідомого захисту Батьківщини та українських цінностей. І я маю на увазі не лише навчальні дисципліни, а й загалом «ландшафт» університет — спорт, дозвілля, культуру тощо».

У Інституті журналістики КНУ ім. Шевченка, розуміючи важливість фактично скасованих міністерством та вченою радою університету дисциплін, вирішили розробити власний підхід. Як розповів у коментарі «Дню» директор Інституту журналістики Володимир Різун, з його ініціативи в планах на наступний навчальний рік з’явився предмет «Історія України: сучасний погляд». Й хоча він вивчатиметься лише факультативно, студентів має заохотити той факт, що питання з історії України відтепер з’явилися у програмі державної підсумкової атестації. Вже цього року випускники бакалаврату Інституту журналістики складали тест з історії України та писали диктант з української мови. «Знання історії України — надзвичайно важливе для майбутніх журналістів, — вважає Володимир Різун. — Розуміючи це, ми навіть запровадили окрему спеціалізацію — «журналістика на історичну проблематику», в рамках якої, до речі, співпрацювали, зокрема, й з газетою «День». Щоправда, набрати необхідну кількість студентів на цей напрям завжди непросто — всі йдуть на міжнародну журналістику. Водночас за українську мову ми не переживаємо, оскільки вона широко представлена в професійному блоці предметів. Йдеться, зокрема, про «Правопис», «Постановку голосу», «Стилістику» тощо». Загалом же Володимир Різун доволі критично оцінює ініціативу Міністерства освіти та науки. «Вважаю, що наше суспільство зараз не готове до таких форм роботи, — говорить він. — Зміни до навчальних програм варто було б попереднього обговорити з професійною громадою. Україна зараз не в тому стані, йде війна. Нині навпаки варто посилювати державне регулювання в багатьох сферах — допоки не виженемо ворога й навіть в Криму українське мислення не почне домінувати».

МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Мабуть, з позицією Володимира Різуна можна було б погодитись. Шкода, що час для дискусій минув, адже навчальні плани на наступний рік уже складені. Однак без відповіді залишається питання, яку ж саме історію України вивчатимуть українські студенти наступного року і які наслідки це матиме, зокрема, й для національної безпеки країни. Адже те, що історія є предметом національної безпеки сьогодні, здається, ні в кого не має викликати сумнівів.

«Ми не повинні виглядати як безневинні вівці, на яких напав злий сусід, — розповідає під час нещодавньої зустрічі зі студентами «Львівської політехніки» головний редактор газети «День» Лариса Івшина. — Ми самі немало доклалися до своїх криз. Боротьба триває не лише за нафту й газ. Росія бореться за наше місце в історії. Історія — могутній фермент. Правильно розказана історія молодим правильною мовою через живі образи й покоління лікує і дає великі сили».

КОМЕНТАРІ

«КУРС ІСТОРІЇ МАЄ БУТИ ОБОВ’ЯЗКОВИМ ДЛЯ ВСІХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ»

Лариса ЦИБУЛЕНКО, кандидат історичних наук, завідувачка кафедри історії України та методики викладання Херсонського державного університету:

— Курс історії має бути обов’язковим для всіх спеціальностей вищої школи. І це питання не повинно навіть обговорюватись. Більше того, важливою є форма контролю. Це має бути не просто залік, а екзамен. Коли кажуть про факультатив, аргументують шкільною базою. Але ж у школі історію починають вивчати з сьомого класу. Вікові особливості учнів не дають змоги засвоїти важливі знання періоду Київської Русі та Середньовіччя, дискусійні питання спільної спадщини українського, російського і білоруського народів та інше. А вже у виші студенти є більш свідомими, сформованими особистостями, вони здатні краще засвоювати наукові знання, розглядати проблемні питання історії. Тому — лише обов’язковий курс.

Я переконана, якби ми зовсім погано вчили історію в школах і вишах, у нас би було значно менше свідомої молоді, яка першою записалася в добровольчі батальйони для захисту України на Донбасі.

У нас постійно дискутується питання реліктових кордонів між заходом і сходом країни. Питання проблемне, кордон є, але це треба досліджувати, а не спекулювати на цьому, як робилося зазвичай для роз’єднання українців на ворогів. Якщо ми будемо знати, розуміти це, ми не дозволимо розігрувати цю карту, а, навпаки, говоритимемо про особливості народу, адекватно сприйматимемо як різницю, так і те, що нас усіх поєднує. Так само важливим є питання цивілізаційних кордонів, вектора України. Захід чи Схід? Європа чи Азія? Я часто студентам наводжу приклад греко-перських війн. Тоді греки, будучи розрізненими полісами, перемогли імперію Персію. Чому? Бо вони захищали своє громадянство, свою особисту свободу. Це було у V ст. до н. е, а нині вже XXI ст., але принцип повторюється. Ми боремось за свою свободу проти імперії й, попри різні протиріччя, маємо перемогти. Саме тому в нас так багато волонтерів, добровольців, зросла самопожертва. Разом із тим, якби історію ми знали краще, то й патріотизм у війську та в інших силових структурах був би вищий. Самоідентифікація, національна свідомість, ментальні засади — це те, що повинен дати шкільний і вишівський курс історії в комплексі. Однак питання якості викладання тут дуже важливе. Мають бути кваліфіковані кадри, які переживають і відповідально ставляться до свого предмета.

Щодо попередніх навчальних планів у нашому виші, то кількість годин і розклад курсу історії на різних факультетах не змінився. Курс залишається обов’язковим. Але що буде у вересні, поки сказати не можу.

Іван АНТИПЕНКО, «День», Херсон

«ВІДМОВА ВІД ІСТОРІЇ В УНІВЕРСИТЕТАХ — ДУЖЕ ТРИВОЖНИЙ СИГНАЛ»

Володимир СЕРГІЙЧУК, доктор історичних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка:

— Новий Закон «Про вищу освіту» надав велику автономію університетам. Як наслідок, багато вчених рад факультетів, для яких історія України не є профільною дисципліною, вважають, що їхні студенти можуть обійтися без кваліфікованого знання свого минулого, а тому просто викреслили цю дисципліну з навчального плану. Із цього навчального року, як мені розповіли в Інституті журналістики нашого університету імені Тараса Шевченка, більше викладання історії України не буде. Раніше цей предмет читався студентам упродовж двох семестрів, останнім часом — протягом одного, а тепер пропонуватимуть тільки факультатив, тобто, навчання за бажанням.

Як на мене, це не зовсім зрозуміло, оскільки і за радянських часів для студентів-журналістів, поряд з історією КПРС, яка тоді була обов’язкова для всіх, читали додатково також історію України. А сьогодні, коли в Росії заявляють, що князь Володимир Великий — російський, наша країна випускатиме за бюджетний кошт журналістів, яким ніхто не пояснить, що він — київський, тобто руський (український).

Чому українські студенти, зокрема майбутні журналісти, повинні знати історію? Відповідь очевидна: для глибшого усвідомлення самих себе та країни, в якій вони живуть. Знову ж таки, коли наші сусіди заявляють перед усім світом про те, що така держава, як Україна, не відбулася, то саме українським журналістам треба знати, найперше, періоди становлення української державності. Ми про себе дуже мало знаємо і майже не практикуємо цих знань. Взяти хоча б період Київської Русі, — це та сторінка історії, з якої український народ заявив про себе на увесь світ, більше того — утвердив себе. Тому це один із головних періодів, які студенти повинні знати як абетку.

Далі — Галицько-Волинська сторінка нашої державності. Це — історія, коли ми позбулися імперських амбіцій, продовжували творити власну державу на власне етнічних землях. Доба Козацької Гетьманщини — перший суто український проект державності, питомий витвір схеми управління українського народу, який, на жаль, по-справжньому ще не використаний. Також студенти добре повинні знати і період 1917 — 1920-х років, який показав, що українська революційна енергія не зникає, вона накопичується й вибухає, коли утворюється її критична маса. А з іншого боку, цей період показав, що надзвичайно актуально для сьогодення, отаманія знову може завдати шкоди відродженій державі.

Безумовно, студенти повинні також глибоко орієнтуватися в періодах Першої та Другої світових воєн. Чи ж дає їм ці знання сучасна школа, коли певна частина наших випускників і досі вважає, що Друга світова війна розпочалася для українського народу 22 червня 1941 року?

Отже, чи потрібна нинішньому студентові-журналісту історія України? Я можу відповідально заявити, що за 25 років, коли я читав історію України в Інституті журналістики, його студенти цікавились історією. Запитайте у відомих журналістів, які стали тепер і політиками — хоча б Андрія Шевченка, Ірини Геращенко, випускників Інституту журналістики, чи знадобилися їм знання з історії.

На жаль, і українська влада не цікавиться історією України. Таке враження, що вона її просто боїться. Бо якби влада цікавилася нашим минулим, то могла б прогнозувати події, грати на випередження. І в цьому ключі відмова від історії в університетах — дуже тривожний сигнал.

«ЗВАЖИЛИ НА СУСПІЛЬНИЙ РЕЗОНАНС»

Олександр РОГАЧ, проректор Ужгородського національного університету, доктор юридичних наук:

— Зважаючи на суспільний резонанс, який виник внаслідок скасування наказу МОН України № 642 «Про організацію вивчення гуманітарних дисциплін за вільним вибором студента» від 9 липня 2009 р., який встановлював перелік нормативних дисциплін із гуманітарної підготовки, науково-методична рада УжНУ рекомендувала ректорові університету затвердити перелік дисциплін гуманітарного циклу. Відповідним наказом ректор УжНУ встановив такі обов’язкові дисципліни: філософія (три кредити Європейської системи трансферу і накопичення кредитів (ЄКТС, 90 годин); ділова українська мова (три кредити ЄКТС, 90 годин); історія та культура України (чотири кредити ЄКТС, 120 годин), іноземна мова (п’ять кредитів ЄКТС).

«НЕ МОЖЕ БУТИ ВИПУСКНИК УНІВЕРСИТЕТУ АСОЦІАЛЬНОЮ ЛЮДИНОЮ»

Юрій КИШАКЕВИЧ, проректор Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка:

— Ми залишили всі чотири дисципліни: історія України, українська мова професійного спрямування, філософія та іноземна мова — як нормативні, і їхнє викладання продовжиться в тому ж обсязі, що й раніше. Користуючись правом автономії вищого навчального закладу, ми ухвалили таке рішення на раді й затвердили свої навчальні плани. Наш колектив у цьому одностайний. Адже не може бути випускник університету асоціальною людиною — не знати історії, мови... Людина повинна бути справжнім громадянином, який добре орієнтується в подіях і минулого, і сьогодення.

Підготували Вадим ЛУБЧАК, Ольга ХАРЧЕНКО, «День»; Василь ІЛЬНИЦЬКИЙ, Ужгород

«МИ ГОТУЄМО НЕ ТІЛЬКИ ВУЗЬКИХ ФАХІВЦІВ»

Іван КАРПЕНКО, декан філософського факультету ХНУ ім. Каразіна:

- Що стосується дисциплін соціально-гуманітарного циклу, вчена рада нашого університету вирішила зробити загальноосвітніми та обов'язковими для всіх факультетів історію України, філософію та іноземну мову. Українську мову студенти можуть вивчати за вибором, але на моєму факультеті вони повинні складати іспит. Історія української культури, естетика, логіка, етика, релігієзнавство відносяться до дисциплін за вибором. Ми зараз почали збирати наше навантаження на наступний рік і бачимо, що багато факультетів залишили в планах і релігієзнавство, і історію української культури, але ставлять це в розділ на вибір студентів. Дисципліни на вибір можуть бути під залік, а можуть бути під іспит.

По суті, це скорочення обсягів вивчення гуманітарних дисциплін. Якщо раніше в одному семестрі можна було поставити одинадцять дисциплін у навчальний план, то зараз не більше восьми. Тобто протягом року втрачається шість дисциплін, а за чотири роки бакалаврської освіти - двадцять чотири дисципліни. Факультетам доведеться скорочувати свої навчальні плани. І вони будуть їх скорочувати за рахунок гуманітарних дисциплін. І моє ставлення до таких перетворень різко негативне. Адже ми готуємо не тільки вузьких фахівців, а людей з широкою освітою, тому ситуація сумна. Ставлення до цього студентів філософського факультету близьке до мого.

«ЗА ФАКУЛЬТЕТОМ ЗАЛИШАЄТЬСЯ ПРАВО ВИБОРУ ДИСЦИПЛІНИ»

Олена МУРАДЯН, декан факультету соціології, ХНУ ім. Карабіна:

- У нас гуманітарні дисципліни йдуть як потоковий курс. Відбулося збільшення курсів, але це не торкнулося гуманітарних курсів. Не можу сказати, що у нас щось кардинально змінилося. Просто ми відмовилися від частини тих дисциплін, які раніше були нормативними в міністерському переліку. Наприклад, ми залишили курс охорони праці тільки в одній дисципліні, а раніше було дві. Переважно ми пішли шляхом збільшення курсів. Той же обсяг матеріалу, який ми давали раніше в професійно-практичній підготовці, залишений в планах на наступний рік. І гуманітарні дисципліни ми залишили в колишньому обсязі, вони заплановані в потокової частини, нормативній для всіх.

За факультетом залишається право вибору дисципліни, в більшості випадків вони залишають гуманітарну частину, і я вважаю це необхідним.

Підготувала Альона СОКОЛИНСЬКА Харків