Iсторична спадщина і тактичні кроки

Уже кілька днів Вінницю лихоманить. Топова тема — перехід митрополита Симеона під юрисдикцію автокефальної помісної церкви. Про це він заявив особисто 16 грудня, після божественної недільної літургії. Владика звернувся до своїх парафіян і запитав, чи підтримують вони його рішення стати частиною єдиної Української церкви. У відповідь почув оплески. Але не від усіх. Окремі почали називали його «розкольником», обурювалися його вчинком, дехто — досить в агресивній формі. Не забарилася й реакція Московського патріархату. На ранок 17 грудня стало відомо, що синод УПЦ МП заборонив владиці Симеону служити. А 18 грудня до Вінниці вже прибув новий очільник Вінницької єпархії архієпископ Варсонофій. Митрополит Симеон каже, що до такого швидкого перебігу подій був готовий ще після 13 листопада. Коли він був одним із небагатьох, хто не погодився підписати постанову про відмову приєднуватися до єдиної помісної церкви. Завдяки створенню помісної церкви українці зробили великий поворот до своєї історичної спадщини. Проте зараз постає, можливо, не менш складне завдання — мудро нарощувати тактичні кроки. А це, безсумнівно, потребує часу, витримки та зусиль.

«Я ДУМАВ, ЩО НАШІ АРХІЄРЕЇ ПІДНІМУТЬ РУКИ І БУДУТЬ МЕНІ СОРАТНИКАМИ...»

— Того дня на 14.00 усіх архієреїв запросив на зустріч Президент України. Але напередодні надійшло повідомлення, що ми збираємося на 12.00 у Лаврі. Мови про собор взагалі не було, тому я подумав, що це поточна попередня зустріч. Але, як виявилося, з 11.00 розпочав роботу синод Української православної церкви, який схвалив рішення про скликання собору. Тобто ми потрапили на нього раптово. За зустріч з Президентом усі проголосували «за», але їхати в Український дім не захотіли, запросили його в Лавру — диктували свої правила. А коли постало питання про розірвання спілкування з Константинопольським патріархатом, я з цим не погодився, бо це означає припинити відносини з усім православним світом.

Я думав, що наші архієреї піднімуть руки і будуть мені соратниками. Але як вияснилося, опустивши всі голови, як при Радянському Союзі, звучало: «Одноголосно, одноголосно, одноголосно». Хоча я знаю, що серед них було чимало прибічників автокефалії, які, як і я, чекали, що Москва її нам таки надасть. Та коли вона в останній раз сказала: «Никогда», зрозумів, що я «по-советски» не зможу. Тому й не погодився. Чи відчував тиск? Ні, його не було. Хоча 83 архієреї, які були на соборі, відреагували на мій вчинок по-різному. Одні казали, що мене треба замінити на Вінницькій кафедрі, а другі, що мені треба взагалі оголосити заборону. Але тоді жодного рішення ніхто не прийняв.

«ЗА ПОПЕРЕДНІМИ ДОМОВЛЕНОСТЯМИ, МАЛО БУТИ ЩОНАЙМЕНШЕ 10—12 АРХІЄРЕЇВ ВІД УПЦ МП»

— На Об’єднавчому соборі 15 грудня від УПЦ МП були присутні лише ви і митрополит Переяслав-Хмельницький Олександр. Невже більше ніхто не наважився?

ФОТО НАДАНО МИТРОПОЛИТОМ СИМЕОНОМ
 

— Якби нас двох там не було — собор не відбувся би, бо за умовою Вселенського патріарху — в обговоренні мали брати участь усі три гілки українського православ’я. За попередніми домовленостями, мало бути щонайменше 10—12 архієреїв, а вийшло так, що ми були лише вдвох з владикою Олександром, причому я був єдиним архієреєм із керуючих єпархій, бо владика Олександр — вікарій. У решти підписантів, які мали бути, раптово змінилися плани: хтось захворів, хтось кудись поїхав. Настільки поважними були ті причини, судити не можу.

— Серед кандидатів на першу особу в церкві були і ви.

— Так. Мені було дуже втішно, що мене підтримали. Коли ми кілька років тому обирали митрополита Києва й усієї України від УПЦ МП, я здобув лише дев’ять голосів. А на соборі 15 грудня — 28 голосів, і це при тому, що голосували архієреї Київського патріархату. Мені не вистачило дев’ять голосів, щоб стати першою особою в церкві. Але я ідейна людина, для мене не так важить перемога, як те, щоб Україна здобула свою церкву, бо в незалежній державі має бути незалежна церква.

«Я ВИБАЧИВСЯ ПЕРЕД СВОЇМИ ПАРАФІЯНАМИ, ЩО, БУДУЧИ АРХІЄРЕЄМ УПЦ МП, ЗАХИЩАВ ПОЗИЦІЮ ЦІЄЇ ЦЕРКВИ»

— Після Об’єднавчого собору, 16 грудня, ви сповістили парафіян Свято-Преображенського собору про вступ до помісної церкви. Люди аплодували, а які емоції відчували ви, першим наважившись на такий відчайдушний крок?

— Коли я повертався із Києва до Вінниці 15 грудня, то довго думав, яким буде мій завтрашній день. Навіть сумнівався, служити літургію чи не служити, прийдуть люди, щоб з ними поговорити, чи не прийдуть. Відверто кажучи, не всі священики з нашого кафедрального собору прийняли моє рішення, але реакція людей після моєї заяви була схвальною, я навіть не очікував. Вони моляться зі мною вже 11 років. І я думаю, що парафіян у храмі буде більшати. Я вибачився перед своїми парафіянами, що, будучи архієреєм УПЦ МП, захищав позицію цієї церкви і говорив, що істина тільки у нас, тобто певним чином зомбував людей, налаштовував на певні настрої. Знаєте, священик у церкві як капітан — може крутити колесом і керувати кораблем-народом. Єдине, про що не можна забувати: віра і церква — це є ті об’єднавчих чинники, які роблять державу єдиною.

«РІШЕННЯ СИНОДУ ЦЕРКВИ МОСКОВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ НЕ МАЄ СИЛИ»

— У понеділок, 17 грудня, синод УПЦ МП, який відбувся у Києві під головуванням Онуфрія, ухвалив рішення про те, щоб заборонити вам священнослужіння. Чи правомірне це рішення?

— Наші ієрархи забули, що рішення тимчасово передати українську паству під опіку Москви було схвалено 1686 року. А 11 жовтня цього року чинним патріархом Вселенським та ухвалою священного синоду Константинопольської патріархії те рішення було скасовано. Вся Україна й усі православні архієреї, священики та віряни по усій Україні — усі стали вірними Константинопольської церкви, як це було до 1686 року. Тому на мене і до Об’єднавчого собору не поширювалися рішення синоду УПЦ МП, який уже не мав канонічних повноважень. А тепер ми живемо в нових реаліях. Реаліях, у яких існують дві церкви — канонічна Українська автокефальна і частина Російської православної церкви, яка ще поки на сьогодні має назву УПЦ Московського патріархату. Тому рішення синоду церкви Московського патріархату не є чинним. Єдина православна церква, до якої я тепер належу, є незалежною від Москви і Константинополя. Ми стали самостійною автокефальною церквою, але яка має завжди перебувати у дружбі та єднанні з усіма православними церквами світу і найперше — з Константинопольською матір’ю-Церквою, тому що вона нас народила.

«ТЕПЕР НА ВІННИЧЧИНІ БУДУТЬ ЧОТИРИ АРХІЄРЕЇ. ВОРОГУВАТИ З АРХІЄПИСКОПОМ ВАРСОНОФІЄМ Я НЕ БУДУ»

— Разом з тим нового очільника єпархії призначили досить швидко, і вже 18 листопада він прибув до Вінниці?

— Замість мене призначено нашого земляка, владику архієпископа Варсонофія. Він був вікарієм у митрополита Онуфрія в Києві. А на сьогодні він у Вінниці з таким самим титулом, як у мене, — Вінницький і Барський. Ворогувати з ним я не буду. За нами залишається собор, за нами залишається єпархіальне управління. Хай у тих храмах, які підтримують владику Варсонофія, і звершує він богослужіння, керуватиме тією частиною своєї повноти, яку вручив йому синод УПЦ МП. Тобто тепер у нас, на Вінниччині, будуть чотири архієреї: два митрополити і два архієпископи. Митрополит Симеон, митрополит Роман, архієпископ Михаїл (які раніше представляли різні церковні структури, а нині належать до єдиної церкви) та архієпископ Варсонофій, який представлятиме УПЦ МП.

«ОБ’ЄДНАННЯ ТРИВАТИМЕ НЕ РІК І НЕ ДВА...»

— Чи можете ви спрогнозувати перебіг подій у Московському патріархаті, який досі виступає проти помісної церкви?

— Це буде тривалий процес. Об’єднання триватиме не рік і не два, хтось буде приєднуватися із власної волі, а від когось цього вимагатимуть громади. Після того як у Верховній Раді буде ухвалено закон про найменування церков, УПЦ МП доведеться змінити назву — найімовірніше, вона називатиметься Російська православна церква в Україні. І тоді доведеться казати людям, чи хочуть вони бути парафіянами російської церкви. Донедавна доводилося лукавити і мені, переконуючи, що УПЦ МП — це українська церква. Навіть подвійні бланки мали — листи до Росії та інших країн були з «МП», а в межах України — без цієї приставки. Тепер можна бути до кінця чесним у цьому.

«Я ЗІ СТУДЕНТСЬКИХ РОКІВ МРІЯВ ПРО ЄДИНУ ПОМІСНУ ЦЕРКВУ В УКРАЇНІ»

— Чи є надія на те, що рано чи пізно в Україні може відбутися справжнє духовне єднання православних християн? Що для цього потрібно зробити і хто може відіграти ключову роль?

— Я зі студентських років мріяв про єдину помісну церкву в Україні. І не тільки думав, а й виступав на соборах, які збиралися і в Києві, і в Москві. Я говорив, що заради єдності українського народу в Україні має бути одна Українська православна церква, а не три і не п’ять гілок. Говорити можна було багато, але ніхто мене не слухав. І так було до 15 грудня цього року. Навіть до того часу не всі мали віру, що ця подія звершиться, попри потуги релігійних громад, попри поштовхи від Президента, уряду, Верховної Ради, православного люду, які підтримували ідею надання православній церкві статуту помісної церкви, навіть тоді ми не мали впевненості. Але, слава Богу, Господь благословив, бо якби не було волі Божої, цього б не сталося.

Процес розпочато. Колесо історії повернути назад не можна. Рано чи пізно ми все одно прийдемо до того, що Православна церква України буде в більшості, об’єднає всіх — і тих, хто сьогодні стоїть на порозі роздумів. Такі вагання, повірте, зараз відчувають багато священиків. Ніхто нікого не підганяє і не примушує. Як казав Блаженнійший митрополит Епіфаній після свого обрання: «Двері церкви відкриті завжди і для всіх». Усе залежить від нас. Але я хотів би, щоб ми пам’ятали, що живемо на українській землі, яку нам подарував Господь. Ми повинні любити її, дбати про неї, шанувати, а якщо прийдеться, то й захищати. Зараз такий час і є, що вже п’ятий рік у нас війна, ми захищаємо не тільки свою державу, землю, а й себе. Тому маємо бути єдині у вірі, у Христі, у церкві й у державі. Бог там, де любов, і Бог з тими, хто має любов і хто прагне порозуміння та єдності.

P.S. Митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Православної церкви України Олександр (Драбинко) під час ранкової служби в середу у Спасо-Преображенському соборі Києва висловив подяку «за те, що наша парафія залишилася в єдності» екс-депутату від Партії регіонів Ігорю Лисову (glavcom.ua). За інформацією інтернет-видання, 18 грудня відбулося засідання парафіяльної ради, яку очолює колишній народний депутат від Партії регіонів Ігор Лисов. На зібранні позитивно вирішилося питання переходу громади з УПЦ МП до Православної церкви України. Митрополит Олександр (Драбинко) продовжуватиме служити у Спасо-Преображенському соборі в столиці, що на Теремках.

Також стало відомо, що церковна громада села Шишківці Кіцманського району, що на Буковині, на загальних зборах парафіян вирішила перейти з Московського патріархату до помісної Православної церкви України (ukrinform.ua). «Сьогодні зранку на зборах були присутні близько сотні людей. Майже всі присутні, крім однієї особи, проголосували за приєднання до єдиної помісної церкви. Їх підтримав і священик, який проводив збори. Це поки перша громада в області, яка зробила такий крок», — повідомив головний спеціаліст відділу з питань охорони культурної спадщини, національностей та релігії Чернівецької ОДА Сергій БУХАРОВ. До цього мешканці села Шишківці готувалися з літа і збирали підписи за утворення помісної церкви, кажуть в ОДА. Потім чекали на Об’єднавчий собор і лише тепер ухвалили остаточне рішення.