Хочете побачити справжній державний менеджмент — приїжджайте до Маріуполя
Не перший рік я є передплатником вашої газети. По- різному можна оцінити зміст газетних шпальт за ці роки, але № 98 від 3 червня цього року читався з особливою увагою, в тому числі й колективно. На цей раз редакція дала урок тим, хто мав сумнів, що на Україні ще збереглися журналістські колективи, здатні в питаннях «великої» приватизації залишатися на боці правди і давати слово тим, хто не скотився до виконання добре оплачуваних замовлень. Йдеться про статтю Галини Александрової «Комуністи як експропріатори трудящих».
Ми вже давно звикли до того, що для депутатського корпусу виборці існують лише у віртуальній реальності. Не дивує й те, що перебування за «бугром» під приводом навчання в деяких нардепів геть зовсім стирає пам’ять про свою комсомольську юність і вивітрює уявлення — що, власне, таке трудовий колектив. Дивує зовсім інше. Як можна сьогодні, стоячи на трибуні Верховної Ради — цієї «вершини» народної влади — безсоромно вважати цей же народ бидлом, нездатним бачити й думати? Ось би запросити пана Терьохіна до нас на Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча, на зустрічно-змінні збори. Упевнений, ми б змогли йому організувати «курси підвищення кваліфікації» і пояснити, що таке трудовий колектив, та, до того ж, добре інформований. Це далеко не сліпа маріонетка, а цілком самостійна й відчутна сила. Нас уже п’ятдесят тисяч. Був би вельмишановний пан Терьохін депутатом від Маріуполя, сумно б виглядала його перспектива зберегти депутатський мандат.
Ми, як і Г. Александрова, запитуємо себе: «Хіба не можуть бути патріотами керівники та трудівники металургійного комбінату, які хочуть і вміють працювати самостійно?» Нам, поки що, не дано зрозуміти, чому держава вустами того ж Терьохіна і йому подібних «державних людей», якими вони себе певно вважають, ратує за ефективного власника й при цьому впритул не хоче його бачити? Як не погодитися з думкою, що «краще — чесний український директор і соціальний захист, аніж невідомий «панамський» власник».
Вже не перший рік генеральному директорові держава довіряє свій пакет акцій. Приплюсуйте до п’ятдесяти відсотків державної частки понад сорок відсотків акцій, що належать колективу, і ви дійдете до висновку, що головний менеджер комбінату далеко не новачок в управлінні підприємством. Невипадково «шановні» лобісти з Верховної Ради так і не змогли навести конкретних прикладів, не те щоб антидержавних, а просто помилкових дій керівництва комбінату. У народі кажуть: «Від добра — добра не шукають». Тільки за 1999 рік комбінат перерахував до бюджету понад 230 мільйонів гривень різних платежів і податків. За останні декілька років, за великим рахунком заощаджуючи на своїй зарплатні, колектив зміг вкласти в розвиток виробництва понад шістсот (!) мільйонів доларів власних коштів. Для того, щоб уявити масштаби допомоги, що надається комбінатом місту, треба приїхати до Маріуполя й витратити не один день на те, щоб обійти всі побудовані комбінатом лише за останні три — чотири роки об’єкти, поспілкуватися з учителями, медиками і працівниками органів УВС. «Нам на все вистачає грошей тому, що ми не крадемо», — ось відповідь генерального директора комбінату Володимира Бойка тим, хто не вірить в те, що Україна могла б бути багатою країною вже сьогодні.
Цього року керівництво комбінату прийняло ще одну ухвалу, що сколихнуло половину області. До комбінату було «приєднано» двадцять одне (!) колективне господарство. Металургійне підприємство стало власником понад сімдесяти тисяч гектарів орної землі! Аж ніяк не всі господарства були благополучними. Були потрібні додаткові кошти для підготовки до посівної, ремонту техніки і ще для вирішення тисяч різних проблем. І комбінат їх знайшов, як знайшов і кошти для регулярної виплати заробітної платні селянам.
Треба бути просто недалеким, щоб не зрозуміти, що при збереженні нинішнього керівництва комбінатом ці грошові ресурси так і витрачатимуться по-державному й не потраплять до чиєїсь особистої кишені. Це якраз комусь і не дає спокійно жити. Комбінат не тільки ласий шматочок, він ще й більмо на оці для різного роду «панамських» господарів. Важко ховати прибуток на інших, ними контрольованих, підприємствах. Бо є з чим порівнювати!
Робочий люд чудово розуміє, що просто так ділки-інвестори не здадуться. Однак ми розраховуємо на підтримку Президента України і чесних громадян країни, ким би вони не були, депутатами чи журналістами газети, здатними писати правду. Ми віримо, що є ще люди, котрі бажають бачити багатими свій Народ, а не купку олігархів!
