Хто відповість за порожню трубу?

Нарешті Україна отримала з Одеси не першоквітневий жарт, а реальну радісну звістку. Тут розпочала роботу держкомісія з прийому в експлуатацію нафтопроводу Одеса—Броди. Завершено підготовку до прийому першого танкера, й упродовж найближчих тижнів ВАТ «Укртранснафта» збирається розпочати завантаження терміналу «Південний» технологічною нафтою.

Багатостраждальний український нафтопровід, який задумувався як інструмент зміцнення незалежності шляхом диверсифікації енергетичних потоків, що йшли в Україну майже виключно з Росії, стає до ладу лише тоді, коли бiльшiсть українських нафтопереробних заводів вже належить російським компаніям, що не потребують каспійської нафти. Таким чином, за українською трубою залишається лише транзитна функція, що вписується в створюваний євразійський нафтотранспортний коридор, основою якого й повинна стати ця труба. Залишається лише з’ясувати, а чи потрібна Європі додаткова нафта?

У середу на це запитання було отримано позитивну відповідь. Американська компанія Hаlliburton KelloggBrown&Root і Кембриджська асоціація енергетичних досліджень, вивчивши комерційну доцільність нафтопроводу Одеса—Броди, дійшли висновку про наявність на європейському ринку попиту на каспійську нафту. Як повідомила «Дню» прес-служба «Укртранснафти», підсумки дослідження були представлені на засіданні робочої групи за проектом євразійського нафтотранспортного коридора (ЄАНТК) на чолі з першим віце-прем’єром Олегом Дубиною.

Щоправда, Hаlliburton назвала лише потенційних покупців каспійської нафти, зокрема західноукраїнські, чеські, польські й німецькі нафтопереробні підприємства. На думку її експертів, на початковому етапі роботи (до 2005— 2006 рр.) трубопровід Одеса— Броди буде завантажено не на повну потужність. І це зрозуміло, адже сьогодні труба закінчується в Україні. Подальші перспективи цього проекту пов’язані з будівництвом ділянки через територію Польщі (Броди—Гданськ), а також з реалізацією проекту інтеграції нафтопроводів «Дружба—Адрія». Американські фахівці зазначають, що результати дослідження дозволяють визнати доцільним подальшу роботу за проектом ЄАНТК, і радять створити організаційну групу, яка згодом могла б стати центральним органом міжнародного консорціуму з управління нафтопроводом. Словом, з дворічним запізненням розпочнеться реалізація пропозиції РНБО України, яку знехтував уряд Віктора Ющенка, котрий намагався орієнтуватися в цьому питанні лише на власні сили.

У той же день, коли американські радники оприлюднювали свій «вердикт» щодо Одеси—Бродів, прем’єр-міністри Росії й України Михайло Касьянов і Анатолій Кінах вели переговори з питання узгодження плану будівництва магістрального трубопроводу «Адрія—Дружба», що з’єднає трубопровідні системи двох країн з портами в Хорватії. У червні цього року на засіданні міжурядової комісії в Києві передбачається підписати всі необхідні угоди щодо цього, щоб, як сказав М. Касьянов, у найкоротший час, бажано до кінця року, реалізацію проекту було розпочато.

Експерти «Дня» відзначають його чудові перспективи, що дозволяють російській і каспійській нафті незабаром вийти не лише на європейський (з урахуванням глибоководності порту Омішаль), а й на американський ринок. Один з вельми авторитетних фахівців, прогнозуючи можливості заповнення нафтою поки ще порожньої труби, пожартував, що перший танкер прибуде в Одесу ще до того, як в Україні буде створено новий уряд.

Віце-президент міжнародного фонду «Стратегія-1» Михайло Гончар сказав «Дню», що в Україні спостерігаються дещо завищені очікування щодо ЄАНТК. На його думку, проект, що розвивався з порушеною логікою, коли спочатку побудували, а тепер сушать голову над тим, що з ним робити, не може не стикатися з труднощами. Розуміючи це, проект Одеса—Броди залишив один з його «батьків» Любомир Буняк, який виграв вибори мера Львова. За словами Гончара, він зробив це не випадково й не лише тому, що почав займатися «виборчими справами». «Він вирішив уникнути подальшої відповідальності, тому що завжди вважав, що головне — побудувати трубу, а потім уже до неї буде стояти черга танкерів. Запитання: труба є, а де танкери? Буняк умив руки й тепер говоритиме: от я зробив, а без мене нічого далі не рухається. Але питаннями постачання нафти на нафтопровід Буняк ніколи не займався й не хотів цього робити». Гончар вважає, що побудувати трубу й ввести її в комерційну експлуатацію — це, як кажуть у Одесі, дві великі різниці. Проте, за словами М. Гончара, нинішні труднощі не можна назвати неприродними або несподіваними. Не з меншими проблемами, на його думку, стикаються й інші подібні проекти. У нас нині йде «нудний» і, звичайно ж, конфіденційний переговорний процес з потенційними партнерами, сказав експерт і зазначив, що не бачить нині серйозних проблем на шляху реалізації цього проекту. Йде конкурентна боротьба за каспійську нафту. Ще нещодавно в Україні вважали, що тут переможе той, хто перший побудує трубу. Цю гонку Україна виграла, ну то й що? «Бути в цьому питанні на коні, — стверджує М. Гончар, — Україна могла б у тому разі, якби «вскочила» наприкінці 90-х років у консорціум, що займається видобутком каспійської нафти. Взяти тоді всього лише піввідсотка акцій цього консорціуму — й тепер була б зовсім інша ситуація. Але тодішні прем’єри Павло Лазаренко та Валерій Пустовойтенко не звертали на це уваги, хоча говорили багато. А сьогодні ми сторонні в цій грі».

М. Гончар навів думку відомого американського експерта Едварда Чау, котрий був радником з енергетичних питань президента Грузії, а нині консультує «Укртранснафту», про те, що з допомогою супертанкерів нафту з Омішаля можна транспортувати на американський континент. На думку Гончара, цього можна чекати не раніше, ніж наступного року, тоді як перший комерційний танкер у порту Південному, за найоптимістичнішими прогнозами, як вважає Гончар, може з’явитися наприкінці нинішнього року. При цьому ніхто ще не може сказати, а скільки ж нафти буде транспортуватися. Здоровий глузд поки, хоча й із спізненням, але перемагає, інтерес до цього проекту є, каже Гончар й додає: Україна повинна й далі його лобіювати на всіх рівнях, якщо збирається отримати результати проекту Одеса—Броди.