Коли чекати «очної ставки» олігархів?

«Чергове засідання Спеціальної контрольної комісії ВР з питань приватизації відбудеться в середу, 18 березня, о 19.00 за адресою: вул. Банкова 5/7. Запрошуємо представників преси. Окреме і особливе запрошення панам Лещенкові, Льовочкіну та Пінчукові (гадаю, що один одному ви самі зателефонуєте)», — таке оголошення розмістив у себе на сторінці в «Фейсбуці» народний депутат, голова Спеціальної контрольної комісії ВР із питань приватизації Борис Філатов. Напередодні пан Філатов був гостем «Дня». За час інтерв’ю, що тривало майже годину, він розповів і про плани Спеціальної комісії, яку він очолює, і про те, як голова Дніпропетровської ОДА Ігор Коломойський потрапив на те «скандальне» її засідання, про яке писав «День» («Другий крок у правильному напрямку» — від 6 березня 2015 року), і про думку нардепів щодо третьої хвилі приватизації, яку зараз «педалюють» Президент і Кабмін... Пан Філатов навіть поділився своїми спостереженнями з приводу питання, яке «День» поставив у одному з останніх п’ятничних номерів газети: «Чи змінила «Їх» (олігархів. — Ред.) війна?» До речі, він зазначив, що є постійним читачем «Дня», і поважає нашу газету за позицію й чесність. А почали ми з актуального — роботи у ВР і роботи у парламенті, адже цей сесійний тиждень, як показав уже вчорашній день, обіцяє бути дуже непростим.

— Нещодавно голова парламенту Володимир Гройсман відзвітував за 100 днів роботи Верховної Ради. Як ви охарактеризуєте цей період?

— На мою думку, в парламенті є певний недолік. З  великою кількістю позафракційних депутатів, зокрема патріотично налаштованих, керівництво Ради недопрацьовує. Наприклад, я входжу до Погоджувальної Ради, оскільки є головою Спеціальної контрольної комісії з питань приватизації. Але мені ніхто не каже, що і як ми збираємося розглядати і обговорювати. Звичайно, у мене є можливість дістати інсайдерську інформацію, яка в принципі не приховається, проте системної роботи з позафракційними депутатами я не бачу. Так, якщо ми візьмемо питання, пов’язані з голосуванням за «закони МВФ», то я принципово проголосував «за», оскільки розумів, що інакше країна впаде у яму. Але вважаю, що керівництву парламенту і його голові Гройсману потрібно більше працювати з позафракційними депутатами.

З другого боку, якщо стежити за моєю риторикою, то зараз я значно менше почав критикувати Президента. Не тому, що в мене чи в когось іще є певні домовленості. Просто я розумію, що потрібно відходити від популізму. Президент може подобатися нам чи не подобатися, але є зовнішньополітичні питання, і ми повинні визнавати його успіхи в цьому напрямі. Я як людина, яка намагається дивитися на об’єктивне відображення реальності, розумію, що в мене значно менше інформації. Адже я не спілкуюся з Обамою чи Меркель, тому я можу лише висловити свою думку і ставлення до ситуації. Але кричати, що Президент усе робить неправильно і що я знаю, як краще, — безвідповідально.

ПРО КОАЛІЦІЮ

— У нас минулого тижня в редакції був член президентської фракції «Блок Петра Порошенка» Віталій Купрій. То він із ще більшою критикою відгукувався про роботу парламенту і про взаємини в самій фракції БПП. У чому проблема, чому досі існують такі закриті процеси в парламенті?

— Я б не в усьому погодився з Віталієм Купрієм, який є моїм близьким другом. Можливо, йому зсередини фракції ситуацію видно краще. Щоправда, якщо він дотримуватиметься такої критики, то, найімовірніше, піде з БПП услід за мною. Він правозахисник і має критичний підхід до будь-яких процесів. Я ж людина з бізнесу, у мене прагматичніші погляди.

Загалом, я не думаю, що стосовно таких процесів у Раді є якийсь злий замір. Я спостерігав, як поводився Володимир Гройсман спочатку, коли він став спікером парламенту: продавлював закони, порушував регламент, дозволяв собі грубіянити... Але з часом Гройсман досить виріс в моїх очах — у нього гарне почуття гумору, він навіть може витончено «потролити» Ляшка, попросити мене поговорити з Парасюком, аби той менше вискакував на трибуну. До того ж він добре відчуває всі процеси, які відбуваються в парламенті. З ним у мене складається нормальний діалог — я завжди можу підійти до нього і обговорити потрібні питання, а він, у свою чергу, може звернутися до мене з якимись проханнями.

Можливо, у фракції БПП до такого діалогу ще не дійшли, можливо, у них є переконаність, що їхня величезна «гіперфракція» з 160 депутатів може продавити будь-який закон. Але все одно позитивний тренд присутній. Якщо раніше позафракційним депутатам взагалі не надавали слово, оскільки за регламентом право виступати мають лише члени депутатських фракцій і груп, то зараз така можливість є.

— Зараз багато пишуть про те, що усередині коаліції посилюються суперечності. Чи є для цього підстави?

— Якщо ми говоримо про розвал коаліції, то, хоч би як це парадоксально звучало від депутата, який перебуває в опозиції, проте це перше, чого я не хотів би. У парламентаріїв є розуміння і моральна відповідальність перед країною, що можна сваритися, з’ясовувати стосунки, по-різному голосувати, але коаліція має існувати. Якщо вона розвалиться, то в кращому разі це дорога в 2004 рік, а в гіршому — до розпаду країни. Ми як люди, які позиціонують себе як патріотичну проукраїнську опозицію, не намагаємося посилити відцентрові тенденції, оскільки це безвідповідально.

— Хто ж розгойдує «човен» коаліції?

— Я не думаю, що хтось стоїть на чолі розгойдування «човна» — він розгойдується за рахунок природної наявності дисбалансу усередині коаліції. Усі діють однаково у своїх інтересах — десь Юлія Володимирівна, десь Олег Валерійович, десь інші, адже навіть БПП — це рихла, аморфна фракція, в якій є різні складові. Якщо звернути увагу, то представники групи УДАР у БПП під час виступу декларують свою належність до партії Кличка. Це робиться з пристрілкою на місцеві вибори. Ми бачимо, що також по-різному поводиться і «Самопоміч».

— Існують якісь стратегічні домовленості, які є основою коаліції, чи потрібні постійні тактичні операції, які мають укладатися під час ухвалення тих чи тих рішень?

— Якщо говорити ідеалістично, то коаліція тримається передусім на розумінні депутатами гіперцінності країни. У парламенті засідають різні люди — фактично це екстраполяція суспільства. Але незалежно від відмінностей в інтересах, політичних поглядах чи морально-етичних рисах депутатів, загалом Рада мені подобається — вона налаштована патріотично і мені в ній легко дихається. І це розуміння потреби єдності тримає ситуацію. Але водночас пан Яценюк постійно намагається паразитувати на цьому. Якщо Гройсман почав еволюціонувати з першого дня в парламенті, то Яценюк почав змінюватися в риториці лише під час останнього голосування за закони по МВФ. До цього він приходив і з ложі уряду казав: «Ви це не розумієте», «Ви цього не читали», «Може, вам дати калькулятор?». Така хамська поведінка викликала внутрішнє відторгнення у депутатів. Під час же останнього п’ятиразового голосування за пенсійний закон Яценюк, хоч і з напівзнущанням, але сказав: «У нас найкраща проєвропейська коаліція, найкращі депутати». І це сподобалося парламентаріям, адже, коли люди бачать, що існує діалог і бажання обговорювати питання, вони йдуть назустріч.

ПРО СПЕЦКОМІСІЮ З ПРИВАТИЗАЦІЇ

—  Команда влади зараз активно «педалює» тему приватизації. Ваша оцінка — наскільки розумно зараз продавати залишки держмайна?

— Я говоритиму окремо про оцінку комісії і про свою особисту оцінку.

Комісія з приватизації має усередині досить дружню атмосферу. На першому засіданні ми вирішили, що з принципових питань дотримуватимемося виключно консолідованої позиції, оскільки комісія — це колегіальний орган. Ми ще не ухвалювали протокольного рішення щодо нової приватизації, але у нас — досить скептичне  ставлення до приватизації в тому варіанті, як його бачить уряд у цей історичний період. Є просте пояснення цього: коли в країні війна, то всі активи недооцінені, тому немає охочих інвестувати.  Відповідно, треба буде продати все за копійки. Це означає, що бюджет особливо не поповниться, а держмайно буде розпродано. До того ж це не лише моя думка, а й інших людей. Це — думка більшості членів комісії.  Ми ці питання розглядатимемо, коли побачимо план уряду з приватизації — тоді й ухвалимо відповідне протокольне рішення.

Щодо моєї особистої думки, то я людина досить  лібертаріанських поглядів. Я вважаю, що приватний власник має бути  скрізь. Лише він є досить ефективним з погляду економіки.  Але  якщо говорити про  конкретний  історичний період, то зараз я схиляюся до думки членів комісії. Давайте зачекаємо.

— Лише війна є стримуючим чинником чи те, що у нас досі не наведено ладу в правоохоронній і судовій системі? 

— Є величезна кількість підприємств, де можна навести лад, після чого держава як основний власник може отримувати відповідні дивіденди.

Як входити в приватизацію? Треба розібратися з економічним станом підприємств, провести нормальний аудит, прибрати «присоски» і тіньові схеми, чим, приміром, займаються структури Мартиненка і Ко. І лише після того, як вже буде проведено комплексну підготовку до приватизації, можна буде говорити, де ефективний менеджмент, а де — ні, що не вписується в структуру держвласності, а що вписується, що можна продавати, а що не можна. Поспішні дії не потрібні. У нас в бюджеті на цей рік було закладено доходів від приватизації на 17 мільярдів гривень. Зараз 10 мільярдів покрито за рахунок продажу ліцензії 3G. Отже, залишається не так вже й багато — заради чого тоді починати розпродувати держмайно?

Ба більше, у нас є висновок Інституту економіки НАН України, зроблений ще кілька місяців тому. Так от, Академія наук категорично проти приватизації за нинішніх умов.

— На останнє засідання Спеціальної контрольної комісії прийшов Ігор Коломойський. Чи допускаєте ви надалі присутність інших великих бізнесменів країни?

— Це було звичайне робоче засідання комісії. Поясню, як на ньому з’явився Коломойський. Після того, як Чечетов вистрибнув з вікна, Ігор Луценко, який входить до комісії від фракції «Батьківщина», написав блог з приводу того, що загибель Чечетова і Семенюк-Самсоненко дає змогу «замести сліди». Наступного дня мені телефонує  Коломойський і запитує: «А ти читав цей блог? Він же все правильно написав. Якщо ваша комісія хоче, то я можу прийти і розповісти своє бачення ситуації». Я не знав, що він говоритиме про  «Укррудпром». Я погодився і дістав відповідь, що маю офіційно запросити його. На це я відповів: «Ігорю Валерійовичу, ви весь час забуває, що ви не Коломойський, а губернатор Дніпропетровської області, тому можете прийти як держчиновник». Після чого я повідомив всіх членів нашої комісії — вони погодилися. Але хтось проговорився, і на засідання прийшли Сергій Лещенко, Севгіль Мусаєва і від «Радіо Свобода». Вони прийшли, але чомусь вирішили, що все проходить таємно..

—  Під час засідання прозвучали прізвища великих бізнесменів. Чи запрошуватимете їх, щоб дізнатися їхню позицію?

—  Так. Я вже їх запросив. Але чи прийдуть вони?

Враховуючи мій зв’язок із Ігорем Валерійовичем, я потрапив у таку «вилку», хоч би що я зробив, все одно в цьому вбачають таємний намір. Якщо я їх не запрошу, то скажуть, що зробив це задля того, аби прозвучала думка лише Коломойського. Якщо запрошу, то скажуть, що запросив, аби «потролити».  Але попри всі розмови я їх вже запросив.

— Коли чекати «очної ставки» олігархів з питання приватизації?

— На своїй сторінці у Фейсбуці я написав, що наступне засідання  комісії відбудеться в четвер. Повірте — Ахметов та інші вже знають. Їм прес-служби приносять пресу. Але мені поки що ніхто не зателефонував і не сказав: «А коли приходити?». Наша комісія не надсилає повісток. Вона може, в рамках своєї компетенції, зажадати у держорганів, передусім у Фонду держмайна, документи, проаналізувати їх і зробити відповідні рекомендації. На засідання комісії може прийти будь-яка людина і дати  свої пояснення. 

— За підсумками попереднього засідання комісії, ви звернулися до Генпрокуратури. Чи є вже якась реакція?

— Я мав попередню розмову із заступником генпрокурора Баганцем, який пообіцяв розглянути заяву і внести її до ЄДР. Наскільки мені відомо, Віктор  Шокін зараз захворів, але після одужання ми плануємо обов’язково прийти до нього на прийом. Ви ж розумієте — Коломойський це чи хтось інший, але коли публічно звучать такі обвинувачення, то в будь-якій іншій країні ми б уже всі сиділи на допиті. А Баганець тим часом сказав, що ми чули про ці обвинувачення, але маємо підійти формально — передайте нам стенограму засідання.

—  Чи не здається вам, що коли Генпрокуратура серйозно візьметься за цю справу, то це буде реальне написання новітньої історії України?

— А чому ні? Я не можу давати коментарів, що мотивувало  Ігоря Валерійовича звернути увагу на «Укррудпром». Але можу точно сказати, що «Укррудпром» — це один з найпоказовіших прикладів того, яким чином можна було розпиляти державні активи вартістю в мільярди за «копійки» між вузьким колом осіб і при цьому зробити це не таємно, а шляхом проведення відповідного закону через парламент. Я не є прибічником «шариковщини» — давайте все відберемо й розділимо. Але в історії з «Укррудпромом» слід розібратися. Це дуже брудна історія. Треба як мінімум ухвалювати окремий закон чи як мінімум йти до Конституційного Суду і домагатися рішення про те, що попередній закон неконституційний.

ПРО СУПЕРБАГАТИХ

— Як ви гадаєте, сенсаційні заяви Коломойського на засіданні комісії можуть сприяти притягненню до відповідальності «творців» тіньової системи приватизації?

— А хто був «творцем»? Це ж був  плід колективної творчості.

— Ігор Валерійович назвав конкретні прізвища людей, які отримували від нього щомісяця п’ять мільйонів доларів «хабара» за приватизований об’єкт. Це не «творці»?

—  Наскільки я зрозумів з виступу Коломойського, він готовий писати  заяви. Я думаю, що коли він говорив про те, що його змушували до дачі хабара, він не був голослівним. Від нього прозвучала фраза: «У мене є дані й щодо рахунків». Тобто це було не так, що «сіли, поговорили». Я думаю, це був його досить свідомий крок, і він прораховував наслідки й доказову базу.

Мені важко судити з реакції, що зараз думають Кучма й Пінчук, але у мене досить широкі зв’язки в журналістському середовищі. Так от, мене повідомили, що після виступу Коломойського на нашій комісії, у телевізійному холдингу Пінчука дали команду — Філатова ні в якому разі не показувати. Тобто Віктор Михайлович почав дуже нервувати. Пінчук мене й так не дуже показував, але зараз із цього приводу пішла окрема команда.  А що говоритиме Прокуратура? І чи будуть відповідні рішення? Подивимося.

— Як ви думаєте, що на нас чекає попереду — велика сутичка олігархів і новий переділ власності чи цивілізований шлях розвитку країни, на який треба було ступити ще в 90-ті?

— Дивлячись, що розуміти під «переділом»? Чи можна говорити,  що реприватизація «Укррудпрому» — це переділ? Мені важко міркувати про мотиви Коломойського: чому він пішов на цей крок. Може, замішаний особистий момент давніх ворожих стосунків з Пінчуком. Але якщо реприватизація «Укррудпрому» — це переділ, то я за такий переділ, коли держава може собі повернути відповідні  активи.

Пригадаймо скандальну історію з Нікопольським феросплавним заводом, коли говорили про те, що це теж «переділ власності». Я ж був безпосереднім учасником тих подій. Ми приходили з акціями НФЗ, які відсудили на користь держави, до Валентини Семенюк-Самсоненко й казали: ось акції, прийміть їх на користь держави. На що нам відповідали: ні, ми відмовляємося приймати документи. Тобто цілеспрямовано й зловмисно ці акції реєстратором не зараховувалися на рахунок ФДМ.

Хоча я з вами згоден у тому плані, що час усе це закінчувати.  Для цього необхідна величезна комплексна робота, пов’язана з проведенням реформи правоохоронних органів і судової системи. Олігархи завжди з’ясовуватимуть стосунки й  «обгризатимуть» один одного, створювати  різного роду проблеми. Зважаючи на мої зв’язки з губернатором Дніпропетровської області я зайняв позицію «над сутичкою». Ніде не написано, що Філатов пропонує перевірити «Укррудпром», «Укртелеком». У комісії дуже велика кількість планів щодо вивчення приватизації. З урахуванням того, як, особливо останніми роками, приватизувалися великі об’єкти державної власності, це все треба перевіряти: починаючи з «Укртелекому» й закінчуючи,  наприклад,  Облгазами  й Обленерго.

— На сьогоднішній день для української державності існує мінімум дві загрози. Перша — зовнішня у вигляді російської агресії. Друга — внутрішня. Другий Майдан лише похитнув систему, але не демонтував її. Як ви думаєте, виходячи з ризиків для країни, чи готові «еліти» нарешті ламати стару систему й будувати нормальну державу?

— Якщо говорити про себе, то я зацікавлений. У мене є дві мотивації. Перша — після року кошмару, який я пережив, — ховав людей, замовляв ДНК-експертизи, мішки для «200-х»... — я розумію, що ми не можемо жити по-старому. Друга — як колишній успішний бізнесмен, який переписав свої активи, я розумію, що чим багатше житиме споживач, тим більше він купуватиме в магазинах, тим вищою буде орендна плата, через що мої доходи теж підвищуватимуться. Я зацікавлений у тому, щоб існував середній клас, і у людей підвищувалася купівельна спроможність. Я не присутній в газі, нафті, руді, у мене немає робочого класу, якому чим менше плачу, тим більше мій прибуток.

Мені важко говорити про інших, але у них приблизно така ж мотивація — вони розуміють, що треба щось робити, оскільки по-іншому жити вже не вийде. Тим паче є дуже великий суспільний запит, який весь час підштовхує парламент, уряд, Президента до змін. Звісно, все залежить від кожної конкретної людини та її мотивації. Мені здається, зокрема коли я дивлюся на поведінку Петра Порошенка, нас чекають позитивні зміни, нехай і не такі швидкі. Я дивлюся на майбутнє з оптимізмом. У мене було багато задушевних розмов з тими, хто займає сьогодні високі державні посади, — всі хочуть щось змінити в країні. Притому, що багато питань дуже часто пов’язано із старими психологічними установками, мотиваціями, корупційними схемами. Тому неможливо, щоб країна переродилася протягом одного дня.

— І таке розуміння є навіть у людей, які дають вказівку вирізувати вас з ефірів?

— Я до цього ставлюся, як до певного роду дрібниці. Щоб ви розуміли, у нас з Пінчуком відбулося кілька розмов, що були на рівні психоделії. Коли ще на перших порах продовжувалося неабияке протистояння з «ДНР», які «повзли» до наших кордонів, нам подзвонив Віктор Михайлович, який досить важкий викладає свої думки, і сказав: «Мені здається, що все, що відбувається, якоюсь мірою є тим, що ви занадто посилилися». Корбан йому відповідає: «Можна перекласти — що ви маєте на увазі?» Пінчук продовжив: «Ось зараз ви значно посилилися, ці батальйони. Якби ви не були такими агресивними, то, напевно, донецькі опоненти теж не були б такими агресивними». Тоді Корбан йому сказав: «Вікторе Михайловичу, все це ми робимо, щоб ваша дочка Маша, яка живе в Дніпропетровську і їздить по дорогих магазинах, не ходила під мінами. Ми посилилися не тому, що хочемо захопити владу або створити свою республіку — ми хочемо, щоб усе було тихо й спокійно. Ось і ви дайте для цього гроші на армію». «Я сплачую податки», — відповів Віктор Пінчук. Коли я чую від олігархів: «Я не дам на армію, тому що сплачую податки»... Коломойський може бути хорошим, поганим, контроверсійним, може подобатися чи ні, але від них усіх він дуже відрізняється хоча б цим. І за це я йому вдячний.

— Тобто війна не змінила більшість олігархів?

— Якщо ми говоримо про Пінчука, то ні. Якщо ми говоримо про Ахметова, то змінила, але не в тому напрямку. Вони все сиділи й намагалися приготувати собі шашлик, а в результаті спалили власний будинок. Ступінь «підпалу» має встановлювати не я, а слідство. Але їм здавалося, що вони все контролюють, можуть смикати за ниточки й усім управляти. Але потім вулиця взяла гору, а Росія всім цим скористалася. Тому довелося з ботанічного саду переїхати до Києва.

ПРО ДНІПРОПЕТРОВСЬК

— Що вдалося змінити за рік у Дніпропетровській області? Які нові виклики стоять перед владою на місцях сьогодні?

—  Я людина незабобонна, але щоб не зурочити, готовий стукати по дереву й плювати через плече — за весь цей час у Дніпропетровської області не було жодного терористичного акту. І це не просто так — ми весь час виловлюємо терористів. На мене з Корбаном ця публіка планувала три замахи. Звісно, все це було зупинено на стадії підготовки. Уперше вони привезли амоніт, удруге — пластид, а втретє — хотіли вистрілити з гранатомета по наших кабінетах в облдержадміністрації. У терористів не зникає це бажання, але з урахуванням достатньо чіткої роботи, координації, взаємодії з правоохоронними органами все це вдається присікти.

Останній скандал в області був за участю прокурора Романа Федика. Дуже багато хто розповідав, що це якісь «ігрища» Коломойського і Ко, але я з абсолютною впевненістю можу сказати, що Федик — шизофренік. І ми його «не києм, то палицею» виштовхали з прокуратури — нехай тепер львів’яни з ним розбираються. Петро Олексійович разом з тодішнім генпрокурором Віталієм Яремою призначили нового прокурора з Харкова — абсолютно адекватну людину, з якою можна нормально працювати. Нам усе одно, в чию вертикаль він інтегрований, головне — щоб це була нормальна людина.

Що стосується викликів, то найголовнішим з них є реванш «колишніх». Дніпропетровська область дуже складна й різна — там є сільськогосподарські й промислові райони, як, наприклад, Павлоград, Кривий Ріг. Звісно, не можна погано говорити про земляків, але навіть у місцевих товаришів складається враження, що Кривий Ріг інколи нагадує Північну Корею. У міськраді близько 50 осіб — працівників гірничо-збагачувальних комбінатів, що належать зрозуміло кому. Ще 30 осіб — це підприємці, що орієнтовані на ці комбінати і залежать від їхніх замовлень. Це вотчина Вілкулів, тому зрозуміло, як ця міськрада голосує. І вся ця «братія» чекає падіння життєвого рівня населення й плекає серйозні надії найближчим часом реінкарнувати. Тому, як казав Сен-Жюст, — хто не доводить революцію до кінця, той копає собі могилу.

— Чого нам слід чекати від Кремля? Чи зможе наша окріпла армія в разі наступу дати відсіч?

— Петро Олексійович правий у тому, що у великій континентальній війні ми не можемо змагатися з Росією — це можна бачити з рівня її переваги в повітрі та ракетній зброї. Інша річ, виходячи з мого тривалого спілкування з командирами, які брали участь у локальних сутичках і великих битвах, українські військові дійсно навчилися воювати. Крім того, у них є серйозна мотивація. Але, на жаль, навчання відбувається через великі жертви. Наприклад, я провів тривалу розмову з Ярошем, який розповів мені багато технічних моментів з планування операцій щодо Логвінового, — як це треба було робити, про головні висоти тощо. І зараз його запросили радником до Генштабу не тому, що він хороший або красивий, а тому що він знається у військових питаннях. Порівняно з тим, чим була наша армія рік тому, — це небо і земля. Сьогодні можна багато критикувати Головнокомандувача Порошенка й міністра Півторака (Муженка ми просто залишимо за дужками — на його адресу вже, вважаю, все сказано), але рік тому не міг виїхати жоден БТР, тому що вони не були заправлені, у них була зітліла гума, відсутні акумулятори. До мене приходили військові, яким я з гаманця давав гроші, потім вони їхали на ринок, купували все необхідне й крутити гайки, щоб виїхали хоча б кілька БТРів. Усе, що є зараз, нам удалося зробити спільними титанічними зусиллями. І нехай ми не можемо протистояти Росії в повномасштабній війні, та якщо вони підуть у наступ, їм доведеться заплатити дуже високу ціну!..