Коли навчимося «будувати»?

Два роки Україна перебуває в стані війни і ще більше в стані політичної та економічної криз. І, схоже, політиків це абсолютно не зупиняє. Протягом останніх кількох місяців вони, фактично, торгували міністерськими посадами, чим ще більше підірвали довіру до себе з боку українського суспільства та світу. Точилися навіть розмови про дочасні парламентські вибори, але минулого тижня основні гравці таки домовилися про новий уряд на чолі з прем’єр-міністром Володимиром Гройсманом. Яка перспектива у новообраного Кабміну? В якому стані перебуває суспільство? Наскільки реальними є дострокові вибори? В інтерв’ю — з заступником директора Інституту соціології НАН України Євгеном ГОЛОВАХОЮ.

«Я НЕ РОЗУМІЮ ПОЗИЦІЇ СИЛ, ЩО БУЛИ В ОПОЗИЦІЇ ДО УРЯДУ, ЯКИЙ ВОНИ ФОРМУВАЛИ, А ТЕПЕР В ОПОЗИЦІЇ ДО ПАРЛАМЕНТУ»

— Обрання нового уряду — на користь державі, бо таким чином була подолана чергова штучна політична криза, яка могла призвести до остаточної дестабілізації суспільства. Це, також, важливо для наших іноземних партнерів, бо вони не можуть підтримувати державу з урядом, у якого фактично немає повноважень і легітимного статусу.

Що ж до тези про те, що у нового Кабміну нібито від початку немає сильної підтримки, то зазначу, що кожен новий уряд має певний кредит довіри. Але, на відміну від попереднього, якому давали як мінімум рік, у нинішнього є лише кілька місяців. Якщо новий уряд почне вирішувати проблеми (а для нього це останній шанс), у нього є великі шанси отримати не тільки кредит, а й довіру. В іншому ж разі, є дуже простий і всюди вживаний механізм — перевибори тих політичних сил, які формують невдалі уряди. Ця ж логіка невідворотна і стосується також Президента. Всі розуміють, що новий уряд знаходиться під більшим впливом глави держави, що означає для нього більшу відповідальність за можливі невдачі.

Україна не така невдала країна, як це багато хто намагається змальовувати. Якби у неї був адекватний менеджмент, вона б могла подолати багато проблем. Та є і штучні проблеми, які створюються з багатьох причин, одна з них — фактичне небажання багатьох можновладців робити щось для суспільства, а лише для себе.

— Чи здатен на реформи уряд, який було знову сформовано завдяки кулуарним домовленостям та олігархічному консенсусу?

— Політичні переговори не можуть бути абсолютно відкритими. Суспільство не може обирати уряд — воно обирає лише депутатів, які формують уряд, згідно зі своїми уявленнями про виконавчу владу. Звичайно, суспільство може обговорювати, критикувати, тиснути через неурядові організації, але не обирати уряд. Не можна вирішувати все охлократичними методами, якщо ми будуємо демократію.

З другого боку, зараз три політичні сили колишньої коаліції стали опозиційними — я не розумію, яка в них мета. Їм слід визначитися проти чого конкретно вони виступають: якщо проти певних осіб — це одне, якщо ж проти курсу, який обрав нинішній уряд, — це інша справа.

Взагалі це проблема нашої «дивної» і хиткої демократії. Уряд Яценюка виявився неспроможним вирішити проблеми, які постали. В такому випадку потрібно проводити перемовини про формування нового уряду або йти на перевибори. Але я не розумію позицію сил, які були спочатку в опозиції до уряду, який вони формували, а тепер стали в опозицію парламентську.

«КОЛИ СЬОГОДНІШНІ ВИСОКОПОСАДОВЦІ ОТРИМАЛИ ВЛАДУ, ВОНИ НЕ БУЛИ ГОТОВІ ДО ЗМІН»

— Минулого тижня соціологічна служба «Рейтинг» опублікувала нові дані про підтримку політичних сил: «Батьківщина» — 13%, «Опозиційний блок» — 11%, Партія Міхеїла Саакашвілі — 10%, «Самопоміч» — 10%, БПП — 9%, «Радикальна партія» — 7%. Чому в суспільстві знову зростає привабливість колишніх регіоналів і популістів. Де шукати альтернативу?

— Невже дані політичні сили зможуть сформувати уряд після виборів, якщо вони не змогли сформувати його зараз?

В умовах кризи популізм знов набирає вагу, тому постає проблема простих рішень для складних проблем. Треба чесно визнати: коли сьогоднішні високопосадовці отримали владу, вони не були готові до змін і до масштабів проблем. Недостатньо змінити політичний режим — треба змінити принцип інституційної побудови суспільства. Цього не було зроблено, хоча суспільство мало такі очікування. Дуже багато жертв фактично віддано за те, щоб отримати те саме, що й до того, але під іншою назвою. Наслідком цього є розчарування виборців результатами свого вибору, що ми і інші центри фіксуємо за останні два роки. Хоча у нас відповідальність політиків майже відсутня, виборець сам несе відповідальність за того, за кого віддав свій голос. Натомість наші громадяни вважають, що вони делегували повноваження, але не беруть на себе відповідальність за це. Треба розуміти, що кожен голос — це перспектива країни.

— Також нещодавно відбулися вибори мера Кривого Рогу, де виграв представник «Опоблоку» Юрій Вілкул. Яка причина цього: підкуп виборців, помилка «Самопомочі» чи післямайданний «відкат»?

— Гадаю, спрацювали всі три фактори із різною питомою вагою. На жаль, щоб точно відповісти на це питання, потрібно достатньо ґрунтовне дослідження, яке, на жаль, ніхто не замовив.

Без сумніву, це є картиною того, що ми можемо отримати на півдні та сході України вразі позачергових виборів. Саме тому я вважаю, що зараз вибори не на часі. Але зараз вже є тенденції, що починають переважати думки тих громадян, які вважають перевибори необхідними, просто поки не наполягають на цьому.

«ПІДПИСУВАТИ ДОГОВОРИ І ДАВАТИ КЛЯТВИ «ЖИТИ ПО-НОВОМУ» НЕ ВАРТО — ТРЕБА ПОЧИНАТИ ЖИТИ ЗА ПРАВИЛАМИ»

— В суспільстві лунають думки про необхідність нового суспільного договору через інституційну кризу держави. Чи підтримуєте ви дану ідею?

— Для мене, як для науковця, це досить смішно, оскільки ніхто ніколи не підписує жодних суспільних договорів, бо він існує не на паперах, оскільки це своєрідна метафора. Це феномен суспільної свідомості, і якщо «верхи» та «низи» згодні існувати за певними правилами, одне одного не знищують — це і є суспільний договір. Пересічний громадянин поступається частиною прав на користь держави і влади, а вони беруть на себе певні функції керівництва, справедливого розподілу і т.д.

У нас в державі протягом більш ніж двох десятиріч існував подібний договір: «ви нас не чіпаєте — і ми вас не чіпатимемо». Але цей договір порушили: до громадян поставили надто високі вимоги, а до себе — ні.

Тож новий договір має бути дуже простим: якщо верхівка хоче, щоб суспільство жило за новими правилами, сплачувало за комерційними цінами, сплачувало податки, то вона має розглядати себе не як феодальних можновладців, які знаходяться поза законом, а як найманих на гроші громадян менеджерів, які звітують за свою роботу. Починати потрібно не з пересічної людини, а з верхівки, щоб вона демонструвала життя за новими правилами, а люди зрозуміли, що краще жити «на сонці», а не «в тіні». І потроху почнуться зміни. Підписувати договори і давати клятви «жити по-новому» не треба — треба починати жити.

Слід також розуміти, що нова конституція і суспільний договір — це різні речі. У «товариша» Сталіна була найкраща і найдемократичніша в світі конституція. Батьки-засновники США створили чудову конституцію, але після цього все одно були рабовласниками і відмовлятися від цього устрою не хотіли. Лише після революції вони були змушені відмовитись від рабовласницького устрою, оскільки самі порушували новий суспільний договір.

— Мабуть, у нас було вже достатньо революційних потрясінь. Уникнути цього — це нагода сісти за стіл переговорів.

— Сісти за стіл і поговорити про це — чудова ініціатива. Взагалі суспільство повинно мати більше майданчиків для обговорення болючих проблем, але не слід називати це новим суспільним договором. Якщо ж відбудеться розмова, її суб’єкти зроблять для себе відповідні висновки і почнуть жити не так, як раніше, то поступово формуватиметься новий суспільний договір, про який ніде не прочитаєш. Це буде природній стан суспільства, заснований на готовності жити за певними правилами. Спочатку підписати якийсь документ, а потім жити як захочеться — це і є передумова для революцій і заколотів.

«ДЕКОМУНІЗАЦІЯ: СИМВОЛІЧНИЙ ПРОСТІР — ЦЕ ЛИШЕ СКЛАДОВА»

— Рік тому було ухвалено пакет законів про декомунізацію. Як ви розцінюєте боротьбу в Україні із «совком» — символічним і ментальним?

— Символічний простір минулого треба змінювати, бо насправді, є багато проблем і наслідків від того, що він залишається і самовідтворюється. Іноді ми навіть не завжди усвідомлюємо, яке сильне значення має символіка. Але, на жаль, це лише невеличка складова, і якщо зосередити всю увагу суспільства лише на ній, можна отримати зворотній ефект. Коли пересічна людина порівнює успіхи декомунізації (знесенням пам’ятників, перейменування), де влада «руйнує», із відсутністю успіхів влади там, де треба «творити» і «будувати», то це може лише посилити несприйняття сучасного політичного і стратегічного вибору країни. «Руйнувати вміють, а будувати ні»...

Коли в Угорщині відбувалося перейменування вулиць, до старих табличок на кілька років додавали нові, щоб люди звикали до змін. Тому потрібно спокійно і послідовно змінювати символічний простір — це важлива складова, але не визначальна. А який ефект у масовій свідомості матиме нова назва над старою ямою? Наслідки будуть протилежними, ніж очікували.