Конституційний Суд — парламенту: розпочинайте...
Учора Конституційний Суд України визнав законопроект про внесення змін до Основного Закону, який передбачає, зокрема, обрання президента країни у парламенті, таким, що відповідає статтям 157 та 158 Конституції. Нагадаємо, що дану версію політреформи було розроблено за участі як Адміністрації Президента, так і лівих сил — комуністів і соціалістів, а її презентація відбулася наприкінці літа на спільній прес-конференції лідерів КПУ і СПУ. На момент подання цього законопроекту до КС під ним поставили свої підписи 232 народні депутати (пізніше кількість його прихильників зросла до 292).
Автори проекту пропонують також проводити вибори до Верховної Ради не кожні чотири роки, а п’ять. Коаліції партій, що сформувалася у результаті виборів, надано можливість формувати уряд, а в разі, якщо парламент не впорається із цим завданням, глава держави матиме право його розпустити. Законопроект також передбачає позбавлення мандатів народних обранців, які вийшли з фракцій партій або блоків, за списком яких їх було обрано до парламенту, тобто введення так званого імперативного мандата. Водночас парламентаріям дозволене поєднання депутатства з посадами в уряді й інших центральних органах виконавчої влади.
Загалом цей документ пропонує внести зміни до 28-ми статей Конституції та доповнити Основний Закон розділом «Заключні положення, що стосуються змін до Конституції України». Новий механізм формування органів державної влади має почати діяти в 2006 році: спочатку на пропорційній основі (за партійними списками) обирають Верховну Раду, яка потім протягом місяця визначається з президентом. З цього моменту припиняються повноваження президента, якого буде обрано всенародно в жовтні 2004 року.
Конституційний Суд дійшов висновку, що запропоновані зміни не ліквідують і не обмежують права людини і громадянина та не спрямовані на ліквідацію державної незалежності або порушення територіальної цілісності України, тобто не суперечать статті 157 Конституції. Проте до деяких їхніх положень Конституційний Суд додав свої зауваження. Зокрема, редакція частини п’ятої статті 76 Основного Закону, що передбачає збільшення терміну повноважень Верховної Ради України до п’яти років, суперечить частині першої статті 77 чинної Конституції, згідно з якою цей термін становить чотири роки. Із змісту пропонованої редакції частин п’ятої, шостої статті 83, пункту 1 частини другої статті 90 Конституції випливає, зазначається також у висновках КС, що незалежно від результатів виборів умовою реалізації парламентом частини його повноважень є формування у ВР «коаліції депутатських фракцій і депутатських груп», до якої має входити більшість від конституційного складу парламенту. А що, коли парламентську більшість створять представники однієї фракції, яка зможе самостійно претендувати на формування Кабміну, в тому числі вносити пропозиції стосовно кандидатури прем’єра? — резонно запитує Конституційний Суд.
КС також звертає увагу на те, що положення проаналізованого документа, що стосується обрання Верховною Радою суддів не безстроково, як це передбачає чинна Конституція, а терміном на десять років, здатне викликати зниження рівня гарантій незалежності суддів...
Основна теза даного законопроекту — надання права парламенту обирати президента — стала предметом бурхливого обговорення задовго до оголошення КС результатів його експертизи. Безсумнівно, що тепер дискусія відновиться. Конституційний Суд парирував удари Верховної Ради, яка буквально закидала його законопроектами з політичної реформи, відкинувши м’яча знову на поле парламенту. Президент зі свого боку також чинить на ВР певний психологічний вплив, днями вкотре висловившись у тому розумінні, що, мовляв, сьогодні — або ніколи, зволікання подібне смерті тощо. Нині в розпорядженні парламентаріїв уже два варіанти поправок до Основного Закону, визнаних КС такими, що відповідають Конституції. Діло, як кажуть, за малим: перейти до наступної процедури, тобто до затвердження оптимального сценарію політреформи 226 голосами — щоб на наступній сесії прийняти його конституційною більшістю. Чи вистачить у Верховної Ради для цього політичної волі (а на сьогодні для оптимістичних прогнозів мало підстав), чи розмірковування про зміни моделі влади так і належатимуть до жанру фентезі?
