Крим в Україні, що змінюється

Крим, як і багато інших регіонів України, сьогодні болісно шукає шляхи подальшого розвитку. Що думають про перспективи півострова безпосередні учасники цього процесу, які глибоко знають його специфіку? Сьогодні співрозмовник «Дня» — відомий політик, депутат Верховної Ради Криму, керівник громадського комітету «Прозора влада» Андрій СЕНЧЕНКО.

— Помаранчеву революцію в країні Крим не зрозумів і не прийняв. Причому характерно, що тепер ця ситуація законсервована, можливо, надовго. Чим це обернеться для кримчан?

— Я би погодився з тим, що Крим «не зрозумів», а що стосується твердження, що «не прийняв», то це багато в чому залежатиме від подальших дій нової влади, як загалом у країні, так і в Криму.

На мій погляд, реакція більшості кримчан є, з одного боку, результатом «острівної» психології, з іншого — політтехнологій, використовуваних владою. На додачу до інформаційного безладдя, що творилося в країні, в Криму використовували прийоми, за які прямо передбачена кримінальна відповідальність. Йдеться насамперед про спроби розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Досить пригадати ролики, що транслювалися в ефірі державної телерадіокомпанії «Крим», де під фашистські марші українські націоналісти на чолі з Ющенком окуповують Крим, або газетні провокації про передачу Криму татарам і майбутню організацію концтаборів для росіян. Від цієї отрути суспільство також доведеться довго лікувати...

— То що ж, на вашу думку, чекає Крим?

— У країні за всі роки незалежності так і не була сформована продумана регіональна політика. Це проявлялося в усіх сферах життя і, насамперед, у державному управлінні. Чим більше інтереси верхівки розходилися з інтересами народу, тим сильніше вона була вимушена концентрувати в своїх руках владу. У результаті отримали тугий вузол проблем. Маючи майже п’ятдесят мільйонів населення, величезну територію, суттєві культурні, мовні, релігійні й інші відмінності, неможливо побудувати демократичну країну з розвиненою економікою, не розподіливши за рівнями управління повноваження, ресурси та відповідальність.

Історію кримської автономії можна умовно розділити на кілька етапів. Перший, по суті, був реакцією на розвал єдиної країни, другий — рік перед виборами президента Криму — можна охарактеризувати як етап істотного просування в розподілі економічних повноважень. Попри всі помилки та перехльости багато що з того, що було осмислене та реалізоване в той час, актуальне й сьогодні.

— Ви були безпосереднім учасником цих подій…

— Так, у 1993—1994 рр. як віце-прем’єр кримського уряду я відповідав за розділення повноважень між центром і автономією. Щодо одного з напрямів довелося сперечатися з головою Нацбанку Віктором Ющенком. Сьогодні ці суперечки я згадую з усмішкою.

Наступний етап у розвитку автономії — вибори Юрія Мєшкова президентом Криму — мав усі підстави, щоб стати драматичним. Практично всі економічні напрацювання були відкинуті, почався етап гострого політичного протистояння, особливо небезпечного в умовах, коли Україна не мала Конституції. Як на цьому етапі, так і пізніше центральна влада не мала чіткої лінії стосовно Криму. По суті, було ситуативне реагування, часто абсолютно неадекватне. Неприхований переляк мєшковського періоду змінився демонстративним реваншем після ліквідації інституту президентства. Подальші 10 років, аж до 26 грудня 2004-го, можна назвати етапом тотального розграбування Криму. Уряд автономії поступово перетворився на структуру, що обслуговувала бізнес-інтереси київської верхівки та брала участь у цьому грабежі. Після свідомого руйнування механізму обліку земельних ресурсів саме керівництво уряду Криму виступило головним організатором й оператором «чорного» ринку землі.

— Виникає запитання: кому ж потрібна така автономія?

— Така — нікому, але в тій Україні і не могло бути іншої автономії.

Думаю, статус автономної республіки як механізму максимального урахування особливостей регіону та проживаючих у ньому груп населення допоможе Криму знайти своє місце в новій Україні. Дуже важливо, щоб нова українська влада вчасно зрозуміла, що нарівні з політичними проблемами, які їй треба вирішити в країні загалом, у Криму вона має ще й етнополітичну, демографічну проблему, яку вирішити неможливо. На неї слід зважати…

— Крим після виборів у складному становищі: в органах влади вже місяць панує невпевненість, замість системних рішень і парламент, і уряд вдаються до спонтанних дій, комусь загрожують, щось пропонують, чогось чекають. Де вихід із цієї кризи?

— Вважаю, кризі кримської влади не місяць і не рік. Ця влада деградувала паралельно з владою українською, і сьогоднішній етап я би охарактеризував як її цілковитий розклад. Зовнішні його ознаки — численні кримінальні справи стосовно керівників уряду та перше місце в країні за кількістю жителів, які перебувають за межею бідності. Фігури, які залишають кримську політичну сцену, метушаться в пошуках рятівної соломинки. В арсеналі все — від оскалу до запобігливої усмішки, від сепаратистських лозунгів до «керованого» міжнаціонального конфлікту. Підсумком цього етапу, безумовно, стане відставка уряду. Проте сьогодні мене як депутата Верховної Ради Криму непокоїть доля кримського парламенту, який протягом трьох років послідовно втрачав свою основну функцію — представлення інтересів народу у владі. Питання в тому, чи зуміє цей склад за час, що залишився до виборів, повернути довіру кримчан і кардинально змінити імідж Криму, ефективно приєднатися до процесу демократичних перетворень і побудови нової України. Мені дуже болить, що Крим, маючи все для того, щоб стати процвітаючим регіоном, як і раніше, є символом багатьох політичних, економічних, соціальних і міжнаціональних проблем.

— Ви вважаєте, що наявність фракції більшості, до якої ввійшли близько 70% депутатів і якою раніше в Криму пишалися як чинником стабільності, насправді зіграла негативну роль?

— Кримський парламент нагадує обласну раду часів застою з тією лише відмінністю, що переважна більшість представляє не партію, а регіональну владну групу. Неприйняття самої ідеї наявності опозиції навіть у конструктивній формі повторює помилку, яка вже сьогодні, на мій погляд, дорого обходиться Росії й, у разі її повторення, може не менш дорого обійтися Україні. У політиків просто відмовлять гальма. У Криму це призвело до поголовної корупції.

— Як ви ставитеся до пропозиції про люстрацію, чим це загрожує кримським чиновникам?

— Вважаю, що будь-яка крайність шкодить справі, чи це люстрація, чи це повна амністія. Упевнений, що люди, винні в розпалюванні міжнаціональної ворожнечі, незаконному розпродажі землі, забудові дачами Нікітського саду, зловживаннях із бюджетом і грошима Пенсійного фонду, ні за законом, ні за совістю не можуть представляти владу.

Мені довелося працювати віце-прем’єром у трьох урядах Криму, і я з цілковитою впевненістю можу сказати, що сьогодні, як і раніше, наявний найжорстокіший дефіцит професіоналів. Цими людьми треба дорожити. Необхідно дати їм можливість спокійно працювати. Не можна переслідувати людину лише за те, що вона за колишніх часів працювала в органах влади.

— Але ж ви, думаю, представляєте зміну влади не лише як зміну осіб?

— Зміна уряду — це необхідна, але аж ніяк не достатня умова позитивних змін. В інших регіонах основне завдання місцевої влади полягає в забезпеченні стабільного соціально-економічного розвитку. У Криму також життєво важливо забезпечити міжнаціональну злагоду та зробити кримчан зацікавленими учасниками побудови сильної, улюбленої для свого народу та шанованої в світі демократичної України. Очевидно, що неможливо росіянина або татарина, які проживають у Криму, зробити українцем, але можна зробити патріотом України.

У Криму є все, щоб жити добре. Проте останні два роки регіон лідирує за кількістю бідних: 45% кримчан живуть за межею бідності, середня зарплата в 2,5 разу нижча, ніж у Києві. Причини не лише в грабіжницькій політиці центра, шахраюванні та продажності місцевої влади, а й у тому, що багато кримчан живуть міфами, створеними політиками різних мастей виключно в їхніх інтересах і підмінюючими реальні цілі. Для одних світле майбутнє в національній автономії кримських татар, для других — у приєднанні Криму до Росії, для третіх — у якихсь союзах. Багатьом здається, що хороше життя може забезпечити не ефективне використання ресурсів і розвиток економіки, а реалізація цих самих міфів.

Сьогодні дуже важливо змінити систему цінностей. Для цього нова влада, як у центрі, так і в Криму повинна не лише принадити лозунгами, а й викликати стійку довіру, поважаючи особливості регіону та послідовно покращуючи якість життя. Якщо ж знову піти шляхом тасування кадрів силовиків, спроб втримати ситуацію силою, то це нічого не дасть. Якщо народ житиме погано, він проклинатиме і цю владу та знову віритиме міфам.

— Що ж практично, на вашу думку, треба зробити?

— По-перше, підняти доходи бюджету та підвищити інвестиційну привабливість Криму. Реалізація цього завдання неможлива без створення публічної системи партнерства бізнесу та влади. Влада раз і назавжди повинна відмовитися від політичних розбірок із бізнесом і захистити бізнес від можливих рецидивів минулого життя в спілкуванні з силовими структурами. Значно підвищити доходи бюджету зможе формування прозорого ринку землі та нерухомості, ефективне використання природних ресурсів. Необхідні системні зусилля уряду Криму з коректування диспропорцій у розвитку регіонів, підвищення курортної привабливості східного та західного узбережжя Криму. Нового осмислення потребує система бюджетних взаємовідносин по всій вертикалі влади та методика розрахунку бюджетної забезпеченості. Наприклад, заклади культури в більшості регіонів України є частиною соціальної сфери. У Криму ж це, крім іншого, галузь економіки, елемент привабливості регіону й механізм підвищення доходів від туризму. Медицина, інженерна інфраструктура, дорожня мережа та міський транспорт Криму в курортний сезон так само зазнають пікового навантаження, невластивого іншим регіонам, а отже — вимагають додаткових витрат.

Особливо гостро стоїть проблема гарантії безпечної життєдіяльності населення. Більшість сільського населення не забезпечена питною водою допустимої якості й елементарними медичними послугами. По суті, необхідно виробити стандарт мінімально допустимої якості життя і на його основі провести паспортизацію кожного населеного пункту з визначенням заходів і витрат, необхідних для досягнення цього рівня.

Треба зрушити з мертвої точки реформу житлово-комунального господарства. Ця сфера, як і раніше, є однією з найбільш конфліктних, витратних і корумпованих.

— Зараз в Україні готується адміністративна реформа. Як вона може позначитися на характері автономії?

— У країні назріла необхідність глибокої адміністративної реформи. Важливо, щоб вона не закінчилася лише зміною територіального устрою. Необхідно суттєво полегшити, зробити осмисленими та прозорими процедури взаємодії громадян із владними структурами, наприклад, із питань нарахування пенсії, отримання житлової субсидії, оформлення прав на землю або власність тощо. Багато процедур вимагають кардинальної зміни порядку з дозвільного на заявлений. Необхідно припинити практику створення численних комерційних структур при органах влади, і насамперед при МВС, яке оформляє за гроші безліч надуманих довідок.

Громадянин відчує, що влада стала прозорою, і повірить їй тоді, коли на дверях сільради висітиме листок із переліком доходів і видатків, коли почне функціонувати повноцінний земельний кадастр, коли уряд Криму перестане приймати постанови про продаж землі та забуватиме їх публікувати, коли тендери на закупівлю медикаментів або будівництво за рахунок бюджету проводитимуть не в тиші чиновницького кабінету, а перед телекамерами, коли парламент Криму знову почне приймати рішення в залі засідань, а не на закритих депутатських тусовках на природі.

— У Криму завжди гостро стояло земельне питання. Зараз меджліс кримських татар, по суті, підтримав самозахоплення. Яким, на вашу думку, може бути вихід із цієї ситуації?

— Подивімось на ситуацію очима того самого кримського татарина, глави сім’ї, який не в змозі забезпечити своїм дітям дах над головою, нормальне харчування, можливість вчитися та багато іншого. Що бачить ця людина? Як київська «еліта» десятками гектарів розтягує землю Південного берега та забудовує Нікітський сад, який не чіпали німці під час окупації? Або як їхні дармоїди з кримського уряду торгують усе тією ж землею та власністю, перебудовують пам’ятки на дачі? Саме це свавілля значною мірою породжує самозахоплення. Але це питання має логічне продовження. Якщо можна кримському татаринові, то чому не можна росіянину, українцю, єврею? Далі починається анархія.

Земля — головний ресурс Криму, і єдина можливість уникнути конфліктів — прозорі та зрозумілі правила використання цього ресурсу.

Справжньою катастрофою для південнобережжя обернулася відсутність земельного кадастру, розгромленого свого часу Леонідом Грачем і Сергієм Куніциним. Свідоме зволікання з проведенням функціонального зонування території призвело до того, що сьогодні багато курортних селищ, які формували бюджет Ялти, забезпечували тисячі людей роботою і, по суті, становили основу інвестиційної привабливості Криму, перетворилися на дачні масиви.

Слід відзначити, що спекуляцією землею займалася не лише київська та кримська еліта. Нерідкі випадки, коли одні й ті самі люди володіють ділянками землі в різних районах Криму. Серед учасників самозахоплень їх також чимало. Не менше проблем і з землями сільгосппризначення.

Вирішення цієї проблеми — в створенні повноцінного земельного кадастру, функціональному зонуванні територій, затвердженні нових генеральних планів розвитку курортних регіонів і, зрештою, у формуванні цивілізованого, прозорого ринку землі.

— Як відомо, меджліс кримських татар категорично заперечує продаж землі доти, поки всіх татар не забезпечать житлом або ділянками...

— Практика показала, що відсутність легального ринку землі аж ніяк не стала перешкодою існуванню нелегального. Думаю, якщо на очах жителів Криму пройде прозорий аукціон із продажу земельної ділянки на ПБК, і всі будуть упевнені, що кошти витратять на будівництво школи або лікарні, а не розкрадуть, то такі кроки населення підтримає.

— Очевидно, що в Україні, а особливо в Криму, потрібна нова концепція міжнаціональних відносин. Якою може бути роль національних утворень — меджлісу кримських татар, слов’янського віче, інших національно-культурних формувань у нових політичних умовах?

— За сильної демократичної влади подібні органи, які представляють інтереси різних етнічних груп, можуть стати її громадськими партнерами. А влада, яка не має підтримки народу, не в змозі повністю виконувати свої функції, а отже, в різних громадських структурах і, насамперед, національних — виникає небезпечна принада привласнити собі частину владних повноважень.

— Ви очолюєте громадський рух «Прозора влада», що добре відомий у Криму. Які результати його діяльності, — якщо це не простий PR-проект?

— Я не зустрічав PR-проектів такої тривалості. Громадський комітет «Прозора влада» виник у 2001 році як форма протесту проти свавілля кримської влади. Пізніше комітет перетворився на широкий громадський рух. Сьогодні в Криму працюють понад десять громадських приймалень руху, де підготовлені фахівці приймають людей і допомагають їм вирішувати багато проблем. Наша наймасштабніша програма — «Справедлива пенсія». Це абсолютно конкретна робота з перерахунку пенсій людям, які самі не можуть впоратися з бюрократичною системою. Наші юристи допомогли вже тисячам людей. Ми намагаємось заповнити той дефіцит уваги, який відчуває з боку влади старше покоління. Друга програма — це правовий і громадський супровід земельної реформи. Ми намагаємось прищепити співгромадянам розуміння того, що, якщо кожен із них не наполягатиме на дотриманні своїх прав, влада про ці права ніколи не пригадає. Нарівні з цим ми інформуємо людей про те, на що вони мають право, та допомагаємо це право реалізувати. Новий напрям у цій діяльності — правова підтримка малого бізнесу. Крим, на жаль, належить до регіонів, де немає великих бізнес- структур. Більшість населення годується дрібним сезонним курортним бізнесом. Людям живеться дуже важко, але влада не лише не стала партнером цього прошарку людей, вона часто вороже ставиться до них. Ми намагаємося виступити їхніми громадськими партнерами, допомогти кваліфіковано відстоювати та захищати самих себе.

Я абсолютно впевнений у тому, що гарантією демократичного розвитку країни може бути лише розвинене громадянське суспільство, а не демократичні погляди політиків, які прийшли до влади.