Лесь ТАНЮК: «Влада завжди виявляється меншою, ніж революція...»

Серед урядових крісел,що після зміни складу Кабміну досить довго залишалися порожніми, було і крісло міністра культури і туризму. Чомусь так складається, що культура в нашій країні завжди розвивається «за залишковим принципом». Так було за радянських часів, і зараз особливо нам хвалитися нічим. Можливо, не все вдалося реалізувати, бо змінилася команда. Але чому навіть прийняті закони про спонсорство, меценатство, театральну справу не діють? Чого чекати і коли нарешті станеться прорив? Скоро нам усім знову доведеться пережити вибори. Чи виграє від цього культура? Чи потрібно залучати до агіттурів митців? Про це і про інше — наша бесіда з відомим політиком, знаним режисером, народним депутатом, головою комітету з питань культури і духовності Верховної Ради, президентом Спілки театральних діячів Лесем Танюком.

— Новий міністр культури у спадок від своєї попередниці Оксани Білозір отримав декілька непростих справ, які необхідно вирішити. Як ви вважаєте, чи потрібно кінематографістів відокремити від Мінкульттуризму?

— У всякому разі, сьогодні таке питання стоїть на порядку денному. Вже відбулася нарада у Кабміні з питань розвитку українського кінематографа у віце-прем'єра із гуманітарних питань В'ячеслава Кириленка. Було вирішено створити робочу групу, яка б запропонувала свої пропозицій про перехід до продюсерської системи організації й фінансування кіновиробництва національних фільмів за підтримки держави. Розглядалось питання «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України (щодо підтримки національної кінематографії)» тощо. Наскільки я знаю, готується і відповідне урядове рішення. Але мені здається, що все знову спуститься на рівень не окремого Держкомітету кіно, а окремого Департаменту кіно, який буде мати якусь самостійність, але все ж таки входити як структура до Міністерства культури та туризму. Тут інша проблема: хто його очолить? Чи матимуть кінематографісти окремий фінансовий рахунок? А поки що це незрозуміло.

— Нині у Мінкульттуризмі є багато проблем. На вашу думку, за що треба братися найперше?

— Мені здається, що мусить відбутись кадрова чистка і заміна людей. Зараз там зовсім немає апарату. Я маю на увазі професіоналів-управлінців. Треба пану Ліховому по кожному розділу шукати собі гарних заступників, які би не просто тягнули міністерського «воза», а мали хороший професійний досвід, знання всього «поля», і не ганяли би, як у футболі, м'яча у власні ворота.

— А такі управлінці є? Захочуть вони працювати?

— Є, і чимало! Проблема тільки в тому, що ніхто «з верхів» ні з ким не радиться. Сьогодні все робиться десь там — на «сиятельных вершинах». Хтось когось побачив, комусь підморгнув, щось сказав, а потім держава розплачується за такі призначення... У міністерському кріслі лише раз сидів стратег у культурі — Іван Дзюба, але він довго не витримав бюрократичних шпаргалок і змушений був піти. Фактично після Івана Дзюби в українській культурі ніякої стратегії не було. Були люди, які тягнули ковдру на себе, кожен мав якийсь свій арсенал, так би мовити, стріляння і замовлень. А це неправильно...

— У червні прийнято новий закон «Про театри і театральну справу». Чому він не діє?

— Закон про театри дійсно є, але всі закони про культуру, на жаль, викликають у мене тривогу, коли їх треба втілювати в життя. Бо починаються всілякі економічні перешкоди. Немає чіткого механізму про податки, про пільги: що можна театрам робити, а що ні...

У нас Закон про меценатів і про спонсорів діє ще з 1997 року. Але інші податки такі великі, що діловим людям невигідно займатися меценатством і спонсорством. Хоча є великі фірми та банки, що перераховують незалежно від цього закону чималі суми. Наприклад, деякі донецькі фірми підтримують фестиваль «Зірки світового балету», який проводить Вадим Писарєв. Повірте, це велетенські суми... Річ у тому, що закон не заохочує середнього мецената. Тому ми хочемо змінити цей закон, щоб там була цифра не 4% неоподаткованого податку, а до 20%. Та коли ми говоримо, що треба дозволити спонсорам і меценатам перераховувати більше процентів, то нам цербери бюджету кажуть, що це буде «чорна діра», в яку всі кинуться, щоб відшкодовувати на культуру, і бізнесмени не платитимуть податки державі. Я ж кажу податківцям, що ми тільки виграємо і нічого страшного не буде. Людей, які люблять і знають культуру, всього 2% у світі, навіть в Америці бізнесменів- театралів та меломанів — 1,5%. Тому не всі квапляться ставати меценатами, а податківські жахання — це їхня міфологема.

— Новий уряд став більш закритим. Міністри вже не проводять щонеділі конференції для преси. Чи будуть слухання у парламенті про проблеми культури, мистецтва, духовної спадщини?

— Слухання у парламенті обов'язково будуть. Зараз готуємо слухання про захист навколишнього середовища, послухаємо уряд про його дії щодо Хортиці (там недавно було учинено акт вандалізму — спалили козацький хрест. — Ред.), як виконується ця справа. Але, на жаль, зараз наступає найгірший період у житті держави — вибори. Ви знаєте, я гадаю, що новий закон «Про меценатство», який ми зараз готуємо, якраз під вибори пройде. Бо кожна партія захоче показати себе з кращого боку, як вона опікується культурою, духовністю нації.

— Деякі політологи і депутати вважать, що треба прийняти закон, який би забороняв використовувати артистів у політичних акціях. Такий документ може пройти у ВР?

— Ні, то пусті розмови. Артист — натура творча. Сьогодні він співає здравицю «правим», завтра — «лівим». Хіба можна йому заборонити виявити свою любов до якоїсь партії або лідера?

— Але ж добре відомо, що тури, які організовують партії, проходять не безкоштовно, і за свої виступи артисти отримують гроші. Останні вибори взагалі розділили митців на «помаранчевих» та «біло-блакитних». Деякі і досі поміж собою не спілкуються. А пригадайте гастролі сусідів (Баскова, Кіркорова), котрі теж агітували за Януковича...

— Ну як ви визначите: агітує артист за своїми переконаннями, або лише тому, що отримав якусь суму?.. Інша річ, що ми у ВР справді зробили кілька додатків до законів. У них записано, що діячів мистецтва не треба заносити до партійних списків, якщо вони не збираються стати депутатами, займатися політичною кар'єрою. Хай самі визначаються, бути законотворцями чи просто творцями...

— Ваш прогноз: хто на цих виборах виграє?

— Я думаю, що середина на половину. Десь по сто чоловік приведе НСНУ і БЮТ, комуністів буде 4% — не більше. Думаю, що відсотків п'ять візьмуть соціалісти, може, до ВР пройдуть ще 2-3 невеличкі партії. Але жаданої більшості, яка сьогодні потрібна у парламенті, не буде. Можливо, якби не розкол між Ющенком і Тимошенко, така більшість могла б з'явитися... Шкода, що так сталося. Треба було і В. Ющенкові, і Ю. Тимошенко на самому початку зупинитися, але машина вже набрала обертів...

— Виходить, новий склад Верховної Ради також може виявитися неефективним?

— На жаль, так. На сьогоднішній день ми не маємо абсолютної переконаності, що новий парламент буде кращим від попереднього. Єдина позитивна, на мій погляд, тенденція: у першому складі парламенту комуністів було 239 осіб, у другому — 182, у третьому — 120, в четвертому — 58, а в п'ятому їх мусить бути ще менше.

— Коли вибухнув Майдан, у багатьох людей було таке враження, що ми всі разом здійснили якийсь прорив, і далі все в Україні піде на краще. Однак зараз багато хто розчарований...

— Влада завжди виявляється меншою, ніж революція. Борються одні, а до влади приходять потім інші. Владу робили представники духовно- морального клімату України, але вони не мали грошей. Нині Ющенко все- таки зробив ставку на тих, хто має гроші, а не ідеї. Сьогоднішній владі ідеї не потрібні. До влади не прийшла національно орієнтована аристократія. Немає серед неї ні Ліни Костенко, ні Євгена Сверстюка, не прийшли люди, які вірять у Василя Стуса, В'ячеслава Чорновола. Нащо їм зараз псувати своє добре ім'я? Їх немає біля влади, навіть у референтах, консультантах. А прийшла кругленька буржуазія, пузатий НЕП, як після революції у 1917 році. Історія повторюється...