Левко ЛУК’ЯНЕНКО: КДБ стежив за мною, а я — за Марчуком...

Минулої п’ятниці, коли «Злагода» в «Україні» творила видимість злагоди з «верхами», чернігівці на запрошення місцевої «Просвіти» зустрілися у стінах обласної філармонії з відомим політиком і громадським діячем Левком Лук’яненком.

Перший посол незалежної України в Канаді познайомив аудиторію з історією написання своєї останньої книги «На землі кленового листу». Видання цієї книги важко не помітити в країні, де більше двохсот років була повністю відсутня посольська культура. Чернігівці з вдячністю слухали розповідь про перші кроки посла в Канаді — розповідь людини, яка має повне право говорити прямо в очі: «Я все життя хотів, щоб Україна стала Україною». Але потім посипалися запитання: коли заживемо, як у Канаді, про Рух і Чорновола, «Злагоду» й Лазаренка, про вибори, від результату яких залежить майбутнє України і які, на думку Лук’яненка, багато в чому залежать від нас. А найбільше було запитань, як членові комітету «У XXI століття — з Євгеном Марчуком» — про Марчука. І справді, що ж спільного між Лук’яненком, котрий має 27-річний стаж політичного ув’язнення, і колишнім генералом КДБ?

Відповідаючи на запитання, Л.Лук’яненко, зокрема, пояснив, чому він особисто є активістом комітету «У XXI століття — з Євгеном Марчуком»:

«Президентські вибори цього року — нагода покласти край «попередньому стану» історії української незалежної держави. Треба покласти край цій владі, яка почалася 1991 року. Її уособлюють ті ж люди, які керували ще 1985 року, коли Горбачов розпочав перебудову. Це ті ж люди, які зруйнували СРСР, бо «виявились поганими економістами і керівниками, і тепер виявились такими ж негодящими». Лук’яненко впевнений, що досі ми не мали української влади, і Марчук є «найбільш підходящою особою», котра б могла співпрацювати і з лівими, і з правими.

А в аргументації Лук’яненка на користь Марчука можна було виділити чотири пункти:

Перший. «КДБ за мною стежив десятиліттями, а я за Марчуком стежу з 1990 року. І хочу зловити хоча б на одному реченні проти незалежності України, але не зловив». Лук’яненко впевнений, що за цей час будь-хто міг би «пробовтатись». Історія їх особистого спілкування з цього приводу почалася після прийняття Верховною Радою Декларації про державний суверенітет (16 липня 1990 року, якій більшість депутатів надавали значення простого папірця. «Я пішов до Марчука, щоб з’ясувати, як він ставиться до цього документа i був задоволений його відповіддю».

Другий. Зараз в Україні маємо влади трьох мафій: Дніпропетровської, Київської і Донецької. Марчук не належить до жодної з них. На відміну від Кучми, котрий пішов у Президенти під гаслом боротьби з організованою злочинністю, Марчук насправді може повести цю боротьбу. З її результатами Лук’яненко пов’язує єдину можливість приступити до відродження України. «Я впевнений, що Марчук морально чистіший», ніж його альтернатива, і має глибоко продуману програму дій.

Третій. Ще живучи за путівкою КДБ в Сибіру, Лук’яненко вивчав теорії управління й дійшов висновку, що оновлення будь-якої управлінської структури захлинається, якщо кадровий склад замінюється менше, ніж на 30%. Коли Верховна Рада затверджувала Марчука прем’єром, Лук’яненко цікавився його ставленням до зазначеної проблеми, й відповідь Марчука спiвпадала з його баченням. Але кадрова політика залишилася в руках Президента, й бажаного оновлення не сталося. До речі, республiканець Лук’яненко впевнений, що чесні люди є в усіх владних структурах, але відсоток кадрової революції в Україні має становити не менше 75%. Хоча він і не зміг назвати відсоток, який задовольнить Марчука в разі перемоги на виборах, проте Лук’яненко впевнений, що Марчук проведе кадрову революцію на належному рівні.

Четвертий і, для багатьох, вирішальний: «Марчук незрівнянно розумніший, ніж Кучма та інші претенденти». Йшлося ж передусім про економічну складову української незалежності, податки, зовнішню економічну діяльність.

Серед відповідей на численні запитання відзначу такі теми і відповіді:

«Генерал КДБ і в’язень з 27-річним стажем». — «Для мене важлива не помста, а Україна».

«Марчук, його підтримка правими і «червона» Чернігівська область». — «Область «червона», але проблеми однакові і на Чернігівщині, і на Івано-Франківщині». Ідея Марчука якраз у тому, щоб об’єднати лівих і правих навколо обрання в Україні справжньої української влади».

«Чому прем’єр-міністр Марчук поїхав на поля Білоцерківщини у день, коли сталася бойня процесії біля Софії Київської на похороні Патріарха?» — «Ніхто не міг знати наперед, що це станеться. Мабуть, якби знав, не поїхав би». Лук’яненко запевнив, що було вирішено «йти на Софію» на богослужінні за кілька хвилин до початку процесії і за його власною ініціативою.

«Про Лазаренка». — Лук’яненко покаявся, що голосував за призначення Лазаренка прем’єр-міністром, та зазначив, що якби влада дійсно хотіла покарання Лазаренка, вона б його не випустила за кордон.

«Про можливість фальсифікації виборів». — Лук’яненко заявив, що на парламентських виборах минулого року лише в Тернопільській області результат голосування поменшав для «Національного фронту» вдвічі від реального. На думку Лук’яненка, патріотичні сили самі винні, що «їх обдурили», і закликав активніше брати участь у роботі виборчих комісій. «Дай Боже, щоб на виборах президента фальсифікація голосiв не перевищила 2—3%...».

Чернігів

P. S. Судячи з того, що в телесюжеті ТРА «Новий Чернігів» про зустріч Левка Лук’яненка з чернігівцями повністю вилучено навіть згадку про головну тему цієї зустрічі, заборона на ім’я Марчука в електронних ЗМІ поширюється й на чернігівський ефір.