Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

«Людина»-«гора»... Не за «фактурою», а через багатогранність...

Українці згадують Юхима Звягільського...
11 листопада, 19:31
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

«Хороша людина, хоч і не свята», — здебільшого так відгукуються про Юхима Звягільського. «Людина-гора» не за фактурою, а за змістом, яка своєю постаттю показово вписалась у історичний ландшафт переходу від радянських часів до наших днів, визначивши собою рельєф часу. В надскладний перехідний період формування нових стосунків, коли суспільство розподілилося на розгублених і «ушлих», «дід Юхим», або, як його інколи фамільярно називали, «Фіма», який народився в голодний 1933-й рік, знав, що робити. Тоді в загальній розхитаності і невизначеності він приймав рішення та тримав ситуацію в режимі «ручного управління». Його банк ПУМБ, який із самого початку обслуговував експорт «донецьких», був заснований за прозорими правилами і міжнародними стандартами в умовах глевких «понятій». При цьому за часів Леоніда Кучми Звягільського переслідували за начебто фінансові махінації, хоч згодом ця «справа» розчинилась, а сам Юхим Леонідович повернувся на Батьківщину з вигнання. І в 1990-ті, і в жахливий 2014-й рік він зберіг колектив на шахті імені О.Ф.Засядька (найбільша в СРСР), яку очолив і незмінно керував з 1979 року, але при цьому ж йому дорікають нехтування такими «умовностями» як безпека виробництва внаслідок чого в штольнях гинули шахтарі. Донецький єврей, який усупереч загальній позиції своєї «Партії регіонів» (одним із засновників якої був сам), підтримав закон про захист української мови і він же єдиний з цієї партії хто проголосував за визнання УПА стороною, що воювала в Другій світовій війні. «Друг Кобзона» і не тільки його, який вмів торгуватись за ціну на енергоносії в притаманному йому негнучкому стилі не лише з Кремлем. Непохитний у своїх намірах і при цьому відкритий до добрих стосунків. Доларовий мільйонер, який їздив на роботу до шахтарів на «Волзі» без охорони.

На посаді в.о. прем’єрміністра України Звягільський запровадив фіксований курс купоно-карбованця до долара в розпал тотальної гіперінфляції. Цей вимушений короткостроковий крок дав можливість на певний час відносно стабілізувати економічну ситуацію. Тобто директивний, майже радянський стиль, яким він втрутився в регулювання економіки, яка тільки-но намагалась стати ринковою, був виправданий у період хаосу. До того прем’єрміністр Леонід Кучма так само намагався майже безмірними повноваженнями через декрети стабілізувати ситуацію, але марно. Взагалі на відміну від парторга і згодом творця кланового олігархату Леоніда Кучми, Юхим Звягільський дійсно був господарником, який керувався практичною доцільністю. Його директивна боротьба з штормовим курсом долара і відмова купувати нафту в Росії за грабіжницькими цінами підкреслювали особливий для «донецьких» почерк йти «в лобову». Сама ж постать Звягільського доводить, що образ цих саме «донецьких» далеко не завершується примітивною карикатурою втікача Віктора Януковича або вбитого  Ахатя Брагіна. 

2016 РІК / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ, «ДЕНЬ»

Звягільський зітканий з протилежностей. Він проводив фестиваль української пісні «Червона рута» в Донецьку 1993-го і згодом підозрювався в колаборації з бойовиками, які захопили це місто 2014-го і його ж самого називають «бандерівцем». Сам Звягільський чітко заявляв про своє негативне ставлення до представників проросійських бойовиків, які перетворили його рідне місто на руйнівне  місце з катівнями і зрештою «віджали» його шахту. «Вічний» депутат поза режимів і навіть історичних епох від радянської влади до незалежної України. Масштабна фігура з самостійною позицією для якої гротескно було виділено окреме місце в парламенті депутатом якого він незмінно був вісім скликань.

«ЗВЯГІЛЬСЬКИЙ БУВ ЗАТОЧЕНИЙ НА РЕЗУЛЬТАТ»

Сергій ТАРУТА, народний депутат України (VII, XIX скликань):

— Я познайомився з Юхимом Звягільським ще тоді коли працював на «Азовсталі». Юхим Леонідович був глибою. Він знав Донбас і вмів тримати слово. В тому числі за його підтримки створювався Перший Український Міжнародний Банк (ПУМБ). Тоді після розвалу Радянського Союзу не було жодного банку, який умів би працювати зі складними фінансовими інструментами, а «Азовсталь» на той час уже був найбільш просунутим заводом. Зрозуміло, що у вугільній промисловості він був одним із гуру. Щодо політичних моментів, то вони сприймаються по-різному. Якщо взяти його роль у створенні «Партії регіонів», то не будемо забувати, що й сама ця партія не лише має негативний шлейф. У ній дуже багато гідних особистостей, професіоналів та патріотів. Там були й господарники, люди справи. Важливо розуміти, що Юхим Леонідович був людиною, яка вміла вирішувати питання і знав досконало ситуацію в багатьох галузях.

1990-ті роки — це час дуже складний, коли відбувалося багато турбуленцій. Багато хто побачив можливість величезного заробітку і шляхом ручного управління в тому числі видавати ліцензії не самим підприємствам, а посередникам. Але те, що Звягільський повернувся з Ізраїлю після переслідувань, і звинувачень до нього немає, то це доводить його невинуватість. Принаймні слід розуміти, що тоді був розподіл впливу між «дніпропетровськими» і «донецькими». Це була жорстка боротьба. До останніх, безумовно, належав Юхим Леонідович і його намагались дискредитувати. Таким чином його переслідування можна назвати політично мотивованим.

Слід розуміти, що країни, які зіткнулись із необхідністю кардинальних змін спирались на досить жорсткий адміністративний курс управління. Це ж торкається і управління підприємствами. Шахта імені Засядька в цьому плані демонструвала дуже показові результати. Але, безумовно, був і другий бік цієї історії — смертність на шахтах. На Засядька було дуже багато аварій і безпека була слабким місцем в управлінні шахтою. Слід розуміти, що в будь-якого стилю управління є свої побічні ефекти. Мені на думку спадає приклад Піночета, який спочатку продемонстрував досить жорсткий і непопулярний стиль управління, але згодом Чилі показала досить яскраві приклади розвитку держави. Тобто не треба оцінювати цю ситуацію однозначно.

2004 РІК / ФОТО МИКОЛИ ЛАЗАРЕНКА

Варто сказати і те, що в ситуації з подіями 2014-го року, Юхим Леонідович завжди відстоював проукраїнську державну позицію. Він і думки не допускав, що Донбас може мати якусь іншу альтернативу ніж бути українським. Щодо Росії і колишнього СРСР у нього були свої претензії. І точно він не був прибічником сепаратизму та проросійських бойовиків. Те що він був до останнього в Донецьку і намагався зберегти шахту, то тут треба розуміти позицію людини, яка родом з цього краю, а не огульно та тенденційно обвинувачувати. Ті, хто не потрапив у таку ситуацію, тому важко давати ґрунтовну і об’єктивну оцінку. Тим паче важко усвідомити, що відбувалося з колективами підприємств на початку війни. Звягільський був заточений на результат, на збереження колективу і їхньої заробітної платні. Він, як власник свого підприємства, робив усе, щоб це підприємство не зупинялось. Але все одно він не зміг там перебувати в окупації. Він лише приїздив туди до того моменту, коли в нього «віджали» шахту. Тому говорити, що він фінансував цих терористів, не варто. Юхим Леонідович останні роки життя мешкав у Києві та зрештою в столиці і помер. І, повірте, не всі з тих, хто позиціонує себе «ура-патріотом» у дійсності таким є. Час ще розкриє хто ким був насправді.

«ДОНБАСІВСЬКА ЕЛІТА НЕПОГАНО ЗАРОБЛЯЛА НА ПОТОКАХ ІЗ КИЄВА»

Володимир ЛАНОВИЙ, ексміністр економіки України:

— На мою думку, нічого кардинального і ефективного з точки зору актуальних змін у країні Юхим Звягільський не зробив. Тоді потрібна була стабілізація фінансової системи, треба було запускати малий бізнес, свою діяльність мав розпочати Антимонопольний комітет. Цього зроблено не було. Так, це була симпатична людина з широкою усмішкою і, можливо, він був таким. Мабуть, він так само був дуже добрим до своїх шахтарів, адже його шахта була за радянських часів взірцевою. Треба розуміти, що тоді комуністи, які прийшли до влади на чолі з Леонідом Кравчуком, були ортодоксальними комуністами і суверен-комуністами. Вони раділи від того що від’єднались від Москви і їм не потрібно було їздити туди для того, щоб вибивати якісь преференції для України. У такий спосіб вони владу захопили, але що зрештою доброго для України вони зробили? В нас були і плани, і програми, і прийняті закони, які випереджали і Польщу, і Чехословаччину в реформах. Але ж треба було не друкувати папірці, щоб створити гіперінфляцію, а втілювати відповідні програми з реформування економіки.

2003 РІК. ФОТО МИКОЛИ ЛАЗАРЕНКА

Натомість Вадим Гетьман почав, а Віктор Ющенко продовжив видачу кредитів кому завгодно просто з Нацбанку. При цьому самі підприємства, яким справді потрібні були ці кредити, зупинились. Кожного року падало ВВП та обсяги виробництва. Це відбувалось тому, що ці підприємства ще були радянськими на чолі яких була ще радянська господарська еліта, так звані червоні директори. І вони здебільшого підпорядковувались Москві. Особливо це торкається машинобудування. Ці «червоні директори» не збиралися бути підлеглими до нової влади, вимагали кредити від Нацбанку. Тож головною помилкою Кравчука було те, що він віддав Леоніду Кучмі і його «червоному директорату» в жовтні 1992-го року підприємства, Нацбанк, кадрову політику. Після того розпочався грабунок підприємств, зупинка виробництва тощо.

2003 РІК / ФОТО МИКОЛИ ЛАЗАРЕНКА

Якщо «червоні директори» звикли їздити до Москви і отримувати звідти замовлення, то їх треба було негайно міняти. Потрібні були на чолі цих підприємств інші люди.

У нас тоді прем’єри взагалі були часто з Донбасу. Фокін з Донбасу, Масол з Донбасу, Звягільський з Донбасу. Кравчук їх тоді призначав тому, що думав, що коли «червоний директор» з Донбасу, то цей регіон буде слухатись Київ. І ці люди, як і Звягільський, дійсно вибивали бюджетні гроші, кредити для свого регіону, але зрештою нічого для України вони не зробили. Але зауважу один момент — шахтарі не були задоволені тодішньою владою. Гроші, які виділялись на шахти, часто осідали в посередників, які ці кошти освоювали. Отже, «розвиток Донбасу» виявився фікцією, а місцева донбасівська еліта непогано заробляла на таких потоках з Києва. Кошти працювали ні на шахтарів, ні на Донбас у цілому, а на конкретні групи.  

2003 РІК. ФОТО МИКОЛИ ЛАЗАРЕНКА

«ЗВЯГІЛЬСЬКОМУ НЕОБХІДНО ДАТИ НАЛЕЖНЕ ЯК ГОСПОДАРНИКУ, АЛЕ НЕ ЯК ПАТРІОТУ»

Сергій ГАРМАШ, журналіст, головний редактор інтернет-видання «ОстроВ»:

— Для мене Звягільський був дійсно першим прем’єром незалежної України, який зміг приборкати інфляцію. З іншого боку я пам’ятаю, як після свого прем’єрства він вимушений був тікати в Ізраїль і, повернувшись в Україну в супереч закону став депутатом Верховної Ради. При чому сам він заявив, що буде депутатом завжди. Таким чином він тоді ще поставив себе публічно вище закону і суспільства. Мене, як тоді молодого журналіста, це певною мірою шокувало. Я чув, що й за його вини гинули люди на його ж шахті імені Засядька, але насправді про це важко судити чи все необхідне було зроблено, щоб запобігти нещасним випадкам на шахті, чи навпаки на безпеці економили кошти. Так чи інакше, хоч якою б була його біографія до 2014-го року, мені особисто дуже неприємно пригадувати факт того, що Юхим Леонідович мав стосунки з так званими сепаратистами. Цей факт останні самі неодноразово підтверджували. Зрозуміло, що він це робив у обмін на те, щоб у нього не забрали його підприємства. Це показовий момент, який демонструє його пріоритети. Йому необхідно дати належне як господарнику, але як патріот і державник він, на мою думку, не відбувся.

2002 РІК / ФОТО З АРХІВУ «ДНЯ»

«ЗВЯГІЛЬСЬКИЙ ДОЗВОЛЯВ СОБІ БУТИ ФРОНДОЮ»

Олесь ДОНIЙ, народний депутат України VI і VII скликань:

— Попри те що мій родовід з Донеччини і я неодноразово бував у Донецьку, я там ніколи не зустрічався з паном Звягільським. Ба більше, навіть у Верховній Раді я спілкувався з ним лише один раз. Але цей випадок був дуже показовим і винятковим. Ми були в протилежних політичних таборах і приводів для розмов у нас не було. Коли я був депутатом, то подавав один із законопроєктів на підтримку української мови. Він не набрав 226 голосів. Якби за нього проголосували всі «помаранчеві», то, очевидно, що все було б інакше. Але навіть серед «помаранчевих» проголосували не всі. На диво було шість голосів з боку «Партії регіонів». Вони ж як політична сила досить чітко пропагували посилення позицій російської мови і стримування української. Один зі згаданих шести голосів належав Юхиму Звягільському. Тоді я підійшов до нього, подякував за підтримку і запитав чи узгоджував він свою позицію з позицією своєї партії. Він відповів, що розуміє, що його позиція суперечить позиції партії, але він, по-перше, голосує самостійно, а по-друге, постійно вважав, що українську мову треба підтримувати. Тобто попри те що він походив з русифікованого регіону, в нього було усвідомлення необхідності підтримки української мови. Цей факт, на мою думку, є показовим, адже ясно, що ця фігура була досить неоднозначна і явно самостійна, адже дозволяв собі бути фрондою. 

«ЗВЯГІЛЬСЬКИЙ КЕРУВАВ ДЕРЖАВОЮ ЯК СВОЄЮ ШАХТОЮ»

Алла КОВТУН, журналістка, медіаменеджерка, колишня головна редакторка видань «Урядовий кур’єр», «Финансовая Украина», авторка книжки «Сальто великих грошей»:

— Свого часу в 1992-му році Звягільський першим взяв у оренду свою шахту, а в 1993-му році він очолив шахтарів, яких пішим ходом повів на Київ. Це була жахлива картина шахтарів під Кабміном, що гуркотять касками. Згодом Звягільський став віцепрем’єром. Але коли Кучмі не продовжили надзвичайні повноваження і той націлився на президентство, Звягільський став виконуючим обов’язки прем’єрміністра. Журналістів, я думаю, він явно не любив. Я була на двох його пресконференціях. На одній із них він відповідав досить скупо в той час як спікерами були інші. На другій у форматі наради пам’ятаю як Звягільський також сидів мовчки, але час від часу говорив фразу «надо сделать». Ще одним дуже помітним для мене враженням про нього було наступним. Я була в кабінеті Віктора Ющенка, коли йому зателефонував Звягільський. Ющенко чомусь включив гучний зв’язок і почувся бас Звягільського: «Виктор, дай денег». «Юхиме Леонідовичу, зрозумійте, що відбудеться більша інфляція», — пояснював йому Ющенко і зрештою Звягільський кинув слухавку. Взагалі в мене таке враження, що Звягільський керував державою як своєю шахтою. Для нього головне нагодувати людей, примусити їх слухатись, спустити їх у шахту, а там хто вцілів то й добре.

2016 РІК. МИХАЙЛО МАРКІВ. СТРАТЕГИ.ФОТОКОНКУРС ГАЗЕТИ «ДЕНЬ»

Показовим у його біографії і для країни було 9 серпня 1993-го, коли вони запровадили фіксований курс. Інфляція на той момент була страшною. Після того, як пішов Кучма зі своїми величезними повноваженнями, взагалі ніхто не знав що робити. Звягільський зібрав тоді радників. Суслов запропонував встановити фіксований курс долара, щоб біржа щодня його не розганяла, і зафіксувати ціни на ключові товари, зокрема хліб, певні ліки, частково бензин тощо. Запрацювали тендери, на яких заробляли грубі гроші. Згодом були пропозиції все ж таки відпустити фіксований курс долара, але видно було що Звягільському такий метод стабілізації ситуації сподобався. Досі економісти сперечаються — треба було запроваджувати такий фіксований курс чи ні? Істина радше всього десь посередині. Тоді треба було якимось чином захищати власного виробника. Експорт у нас був задаром, а імпорт по величезних цінах. Звягільський при цьому в березні-квітні 1993-го року не купував бензин по цінах, які пропонувала Росія. Внаслідок цього Росія була вимушена піти на поступки і знизити ціну. Чи могли бути в той час інші методи ефективнішими? Не могли. Звягільський був людиною, яка працювала в шахті і не боялась ні Бога, ні чорта.

Якщо взяти Кучму, то Леонід Данилович дійсно був більше парторгом. Звягільський особистість іншого типу. Пригадаємо, що тоді були ще «ОРСи» — відділи робітничого постачання. Таким собі «ОРСом» для Звягільського був банк ПУМБ, який потім він продав Ахметову. ПУМБ потрібен був засновникам для того, щоб продавати свій метал за кордон. Показово, що тут проявилось те наскільки Звягільський дивився далеко. Цей банк було створено абсолютно прозоро за всіма міжнародними вимогами та стандартами обліку. Певний час він працював виключно на експорт обслуговуючи порт, завод і коксівне вугілля. На ті часи банк був ідеальним. Але партнери Звягільського, які створювали цей банк, згодом у процесі переділу власності загинули. Звягільський вцілів. 

«ЗВЯГІЛЬСЬКИЙ ЗАЛИШИВ СВІЙ ПОЗИТИВНИЙ СЛІД, ХОЧ І НЕ БУВ СВЯТИМ»

Олександр ЛАВРИНОВИЧ, народний депутат України II, III, VI, VII скликань:

— Сьогодні вже багато чого забувається, але слід зазначити, що вже за рік після здобуття Незалежності ейфорія від тих подій минула. Розпочалася сувора дійсність. Період декретотворення, який був у Леоніда Кучми на посаді прем’єрміністра, не дав тих результатів на які очікували. Тоді зокрема інфляція нашої квазівалюти була шаленою. Мені важко зараз оцінювати Кучму як прем’єра тих часів. Але складалося враження, що людина намагалась впровадити те, що називається ринковими відносинами. І багато з ініціатив були начебто правильними, але на відміну від багатьох інших сусідніх країн, які так само переживали впровадження ринкових відносин, у нас це вилилось в багато проблем. Фактично Україна стала антиподом до цих країн. Декретом, наприклад, вводились довірчі товариства, які перетворились на інструмент пограбування. Хоча трасти самі по собі можуть бути елементом здорової ринкової економіки. Криза зрештою призвела до страйків шахтарів, які пішли на Київ. Тоді Кравчук і вирішив, що приборкати таку негативну ситуацію може саме людина з Донбасу, якою був Юхим Звягільський.

Багатьом хто спілкувався з Юхимом Звягільським він запам’ятався людиною з тонким почуттям гумору. Я не пам’ятаю, щоб у нього був поганий настрій, крім тих випадків коли треба було жорстко відстоювати свою позицію. В нього завжди були чіткі і ясні аргументи. Звягільський умів обирати пріоритети в житті, і коли брався за ту чи іншу справу, то міг її доводити до кінця, адже достатньо точно усвідомлював як він буде вирішувати питання. В нього була і бізнесова, і управлінська хватка. Комерційну хватку він, до речі, показав ще за радянських часів. Він ще тоді продемонстрував як вміє організовувати виробництво. Звягільський належав до тих топових менеджерів про результати роботи яких будуть згадувати довгі роки. Він залишив свій позитивний слід, хоч і не був святим.

Показовою була ситуація, коли розпочалось переслідування Звягільського внаслідок якого він був вимушений мешкати певний час у Ізраїлі. Але потім те, що йому інкримінувалось буквально випарувалось. Наче нічого й не було. Ця сторінка його біографії дуже загадкова. Можливо, в цій історії є відповідь на те, як у нас формується вища державна влада. На сьогодні я не знаю того, хто міг би розкрити достеменно цей показовий епізод. Але цей епізод ще раз підкреслює неоднозначність фігури Звягільського і при цьому незалежність позиції на тих посадах на яких він перебував. 

«ДІД ЮХИМ» ЗАВЖДИ ДОТРИМУВАВСЯ СВОЄЇ ПОЗИЦІЇ»

Володимир ЛАНДИК, народний депутат України V і VI скликань:

— Мене дратує, коли дехто починає писати чи говорити про Звягільського як про корупціонера. Корупція — це коли людина перебуває на посаді, вимагає хабарі або вирішує засобами владних повноважень особисті питання. Звягільський був іншою людиною і при владі був відносно нетривалий час під час розрухи і безладу. «Дід Юхим» сидів на роботі до третьої ночі, якщо було треба. Покажіть мені хоч одного з сьогоднішніх керманичів, які б так переймались державними справами. Я мешкаю неподалік Кабміну і регулярно бачу темні вікна. Так вони «працюють». Юхим Леонідович торгувався за кожну державну копійку зокрема й із Росією. Тоді був страшенний дефіцит після розпаду СРСР і «дід Юхим» особисто в себе в кабінеті тиснув на компанії, щоб країна була забезпечена в тому числі ліками. Виганяв спекулянтів із кабінету, знову кликав їх і торгувався до останнього поки ті не йшли на поступки. Коли він поїхав до Туркменії по газ, пропонуючи свій договір, то ті не погоджувались на наші умови. Вже коли нашу делегацію проводжали до літака, Звягільський психанув, зім’яв договір і кинув на очах у всіх у смітник. І тоді представник з боку Туркменії сказав: а ми могли б його й підписати. «Дід Юхим» повернувся до смітника, дістав договір, розгладив на коліні і сказав: тоді підписуйте. Ось вам приклад господарника поза всіляких умовностей. Юхим Леонідович, що показово, особисто без всілякого верхоглядства сам розбирався в кожному питанні докорінно. Це почерк справжнього керівника, який живе справами як державними, так і бізнесовими. 

Але, звичайно, для справжніх корупціонерів він був ворогом, адже не вписувався в їхню систему. І хоч у нього всюди були друзі, добрі стосунки як в Україні, так і за кордоном, зокрема в Росії, він завжди дотримувався своєї позиції, вмів її просувати і захищати свої інтереси.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати