Марек СIВЕЦЬ: «На щастя, преса в Польщі незалежна»
Кажуть, що це пережитки нашого тоталітарного минулого, «хвороба росту», так би мовити. Кореспондент «Дня» попросив розповісти про свободу слова в наших недавніх сусідів по «соцтабору» — поляків — міністра Бюро національної безпеки Марека Сівця. Хоча він називається міністром, до складу уряду не входить і призначається президентом. Тож у нас посаді пана Сівця відповідає секретар РНБО:
— Пане Сівець, ваш український колега Володимир Горбулін доволі активно діє в інформаційній сфері: він має певний стосунок до газет, каналів ТБ, не приховує, що втручається у справи призначень і відставок їхніх керівників. Які ваші повноваження в цій галузі?
— На щастя, ніяких. Ми вже знаємо, що вiдносини з вільною пресою більш цікаві й перспективні, ніж адміністративний вплив. Для політиків набагато краще, коли різні газети конкурують між собою. І для нас надзвичайно важливо мати можливість звернутися до громадськості. При цьому світ політики й світ преси — це зовсім різні речі, хоча вони постійно перетинаються. Якщо вони будуть взаємозалежними, — це катастрофа для обох. Я був журналістом десять років і знаю, як це відбувалося. На час обрання мене до сейму 1991 року я вже мав тверде переконання, що існує конфлікт інтересів, і преса не може бути залежною.
— Чи можуть власники приватних польських видань визначати політичну спрямованість газет: що можна друкувати, а що ні, в якому світлі?
— У принципі це можливо, але вони повинні пам’ятати, що коли вони пишуть про все — люди купують газети — збільшується прибутковість видання. Умови диктує ринок.
— Чи часто вам перепадає від журналістів?
— Коли про мене напишуть щось добре, я починаю дуже хвилюватися. Це трапляється доволі рідко, тож я спокійний. Політики мають зрозуміти: якщо вже вони заслуговують на критику, цю критику не можна приборкати. А от коли журналіст пише неправду, політик може відстоювати свої права в суді. Так що відповідальність несуть обидві сторони.
— Чи багато прикладів таких судових процесів у Польщі?
— Авжеж. У мене самого три таких процеси.
— У нас це засіб знищення преси. Коли сума позову становить три з половиною мільйона, видання просто гине.
— Це має бути на совісті політика. Й суди повинні бути справедливими. Позов не повинен знищувати вас. Ставлення має бути, як у батьків до дітей. Якщо батько й відшльопає дитину, вона повинна це відчути, але не потрапити в лікарню. Побачите, з часом ці процеси відрегулюються й у вас. У політиків є своє завдання, у журналістів — своє.
Автор висловлює подяку польській авіакомпанії «LOT» за допомогу в організації інтерв’ю.
№229 28.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
