Медіа-бізнес і суспільні потреби
Не буду оцінювати згадану публікацію, але можу подякувати газеті та її автору за привід висловити кілька своїх рефлексій, дотичних до важливої не лише для журналістів проблеми. Нагадаю деякі вживані автором опорні поняття: «журналістська незалежність», «ЗМІ як самоокупні підприємства», «об’єктивність», «дезинформація», «табу»... Кожне з них можна було б прокоментувати (наприклад, реальнішим вважаю визначення: «суб’єктивна об’єктивність»), але утримаюсь від цього. Однак зазначу: мені імпонує те, що до висвітлення проблеми, або — частини проблеми автор підходить прагматично, без «красивої» банальної фразеології. А ситуації, в яких опиняються наші медіа-видання, — різні, залежно від їхньої «поведінки» стосовно влади. «Негнучкі» її критики, начувайтеся! Вже й в Інтернеті вас пробують «дістати».
Під час згадуваної уже дискусії у «Дні» про свободу слова дотепний харків’янин Володимир Шкода, професор філософії, сказав: «Персони не люблять, коли їх зачіпають... Отже, слово, яке не зачіпає інтереси персон, тепер вільне. Мислити і мати свою думку можна про що завгодно і як завгодно. Усе ніби добре, а молодь шкода...» Про одного із західних президентів (зауважте: країна розвинутої демократії) недавно почув: «Незважаючи на свій вік і досвід, він не розучився по-дитячому ображатися на незаслужену критику». А якщо демократична система ще тільки формується, і критика «персон» слушна? Григорій Явлінський про Росію часів Путіна говорить як про країну «керованої, корпоративної демократії», з властивим їй «політичним цензуруванням». Про Україну щось подібне почуєте від нашої некомуністичної опозиції або від тих, хто має таку позицію — нонконформістську?
І не є таємницею для спостережливих, що багато телеканалів і газет, журналістів теж, уклали з владою «негласний договір» (вислови Сергія Сироватки) «не давати негативних оцінок» чинному Президенту, головному податківцю, ще комусь... Те саме дублюється «на місцях».
Нормальна життєлюбна, не зациклена на якійсь ідеологічній фобії людина може, як писала колись одна активна авторка «Дня», жити «в суспільстві, поза системою» (встановленим владою режимом). Чи може жити, навпаки, «в системі, поза суспільством» преса, навіть із суто бізнесово-менеджерського підходу до ведення свого медійного «підприємства»? Ні, і це «ні» детерміноване суспільними функціями ЗМІ, необхідністю обслуговувати інтереси і запити широкої публіки, її попит не лише на інформацію про навколишню дійсність, а й на нетривіальні думки та ідеї, в тому числi й «опозиційні», «колючі».
Завжди будуть люди, що чинять спротив Злу, не дозволяють баналізувати («легітимізувати») його. «Адмінресурс», стагнацію, лжу і несправедливість...
Шаную тих, хто має принципи й моральну потребу бути людиною честі та бачити інших навколо себе. Хто без роздратувань і нервовості, спокійно, але вперто робить свою справу.
У журналістиці теж. Бо не в тому її буття, аби спритно — цитую не своє — «чухати комусь п’яти».
