Місцеві перегони: чи є вибір?

Рекламу на бігбордах понад міськими дорогами вже починають витісняти агітаційні матеріали, де-не-де на зупинках з’являються намети різних політичних сил. Україна плавно переходить у режим політичної боротьби та передвиборчих перегонів напередодні місцевих виборів.

Відповідний закон «Про місцеві вибори» Рада прийняла не так давно — 14 липня, а вже 25 жовтня має відбутися останній етап післяреволюційного оновлення влади — тепер уже на рівні громад. Останні мають отримати більше повноважень в результаті децентралізації та конституційної реформи. На ці вибори держава планує витратити 1,1 млрд грн — саме таку цифру нещодавно озвучила ЦВК.

Проте, схоже, що народне волевиявлення може не відбутися у деяких регіонах. Так, через російську окупацію вибори не будуть проведені у Криму, а нещодавно голова фракції «Блок Петра Порошенка» Юрій Луценко заявив, що він вважає неможливим їх проведення на Донбасі. «З моєї точки зору, чесні, конкурентні і безпечні вибори не можуть відбутися не тільки на окупованій території Донбасу, але і на звільненій території. Я переконаний, що військово-цивільні адміністрації повинні працювати на українській частині Донбасу до того моменту, поки там проводити вибори буде безпечно», — зазначив він. Центрвиборчком же раніше закликав Верховну Раду визначити райони, де місцеві вибори не відбудуться. Проте чому місцеві вибори не можуть бути проведеними на тих територіях, на яких раніше були проведені позачергові парламентські та президентські вибори, — питання без відповіді.

Але чого очікувати від виборів до місцевих органів влади там, де їм судилося бути проведеними? Як спрацює нова нормативно-правова база та які недоліки у закону «Про місцеві вибори»? Чи побачимо ми нову якість політичної боротьби під час останнього етапу післяреволюційного оновлення влади? Наскільки активним буде населення та які пріоритети воно матиме під час волевиявлення? Про все це ми запитали у фахівців — експерта в галузі місцевого самоврядування, соціолога та політолога.

«ЦЕ НЕ ВІДКРИТІ СПИСКИ, ЯКІ ОБІЦЯЛИ, А НЕДОСКОНАЛА ВИБОРЧА СИСТЕМА, ЗАПОЗИЧЕНА В РОСІЇ»

Олександр СОЛОНТАЙ, експерт Iнституту політичної освіти:

— Першим позитивним моментом нового закону «Про місцеві вибори» є те, що під час голосування використовуватиметься єдиний бюлетень для однієї ради. Це даватиме людям вибір, бо раніше було два окремих бюлетені для мажоритарки та партійних списків. Друге — навіть представники малих партій та тих політичних сил, які не мають великого рейтингу, зможуть заводити своїх депутатів, бо їх представники не обов’язково мають взяти перше місце в округах, а партія просто має подолати 5%-й бар’єр.

Згідно з цим законом, в Україні буде виконуватися гендерне законодавство. Раніше 30% жінок у списках політсил були передбачені лише у законі «Про політичні партії», але це не було пов’язано із законом «Про місцеві вибори». Даний закон розвинув ідею, що на всіх виборах має бути передвиборча застава — кандидати мають внести мінімальну суму коштів та підтвердити серйозність своїх намірів. Таким чином, реєстрація великої кількості реєстрації технічних кандидатів стає надто дорогою. В Україні збільшується кількість округів, і якщо раніше лише половина депутатів була прив’язана до території, то тепер пройти через округ має кожен кандидат, окрім лідера списку. Тож закритий список зменшується аж до однієї особи, тому не можна гарантовано купити собі місце у списку, нічого не роблячи на окрузі. Вибори на місцевому рівні стали командною грою.

Більш прозорою стане система формування виборчих комісій, щоб зменшити зловживання, які були на місцевих виборах в 2010 році, коли влада через Мін’юст та реєстраторів одні партії допускала до виборів, а інші — ні.

Що ж до негативів, насправді це не відкриті списки, які обіцяли, а достатньо недосконала виборча система, запозичена в Росії. По-перше, у законі «обрізали» громадянське суспільство. Місцеве самоврядування — це не лише партії, а й громадські активісти, житлові кооперативи, батьківські комітети, малий та середній бізнес, нацменшини і ін. Але виходить, що у нас вибори лише партійні, таким чином партійні розбірки у Верховній Раді будуть перенесені до найменшої міськради. До того ж, обмежувати висунення кандидатів — означає штучно обмежувати коло конкурентів. Унеможливлюється також партійна консолідація — заборонені блоки, партійні коаліції. Прохідний бар’єр достатньо значний, але утворювати спільний список цей закон не дає. Згідно з новим законом, вибори мерів у два тури відбудуться лише у великих містах понад 90 тис. виборців.

Сама ідея змінити закон «Про місцеві вибори» менш ніж за 90 днів до самих виборів, коли Рада оголосила про їх проведення — таке важко собі уявити. Так само, як і призначати на кожні місцеві вибори новий закон. Окрім цього, сам документ був сфальшований — парламент розглянув один текст, доповідач на трибуні описав зовсім інший законопроект а те, що з’явилося в результаті в законі — навіть не оголошувалося. Так, змінився кількісний склад рад. Це свідчить про спробу правлячих партій переписати закон під себе, щоб отримати максимальну кількість депутатів.

До того ж, Верховна Рада та Президент не оновлюють склад ЦВК з часів Януковича — це пояснюється лише тим, що нинішня Центральна виборча комісія, котра вичерпала свій юридичний, політичний та психологічний термін придатності, дуже лояльна до політиків і готова йти на будь-які їхні забаганки.

«ВИСТРІЛИТИ» МОЖУТЬ ТІ ПОЛІТИЧНІ СИЛИ, ЯКІ ПРОВОДИЛИ РОБОТУ З ВИБОРЦЯМИ ЗАДОВГО ДО ВИБОРІВ»

Тетяна ЄРЕСКОВА, соціолог:

 — Сьогодні дуже важко спрогнозувати електоральну активність громадян. З одного боку, люди мають проявити її, адже ті процеси, які відбуваються в країні — підвищення громадянської активності, відповідальності та контролю, усвідомлення того, що від людей щось залежить, — мають спонукати людей йти на вибори. Але, з іншого боку, чи підуть вони у жовтні — залежить від подій, які відбудуться за цей час в країні. Це місцеві вибори, і якщо в масштабах країни протягом останнього часу відбулись якісь зміни, то на місцях  змінилося мало і люди слабко помічають ці зміни. Вони втомилися від того, що відбувається — економічної скрути, війни, політичних розбірок — це не секрет, і більшість намагається абстрагуватися та дистанціюватися від цього. Тому певні політичні сили спробують зіграти на цьому та вдатися до популізму, пропонуючи речі, які неможливо виконати — індексацію пенсій, пониження квартплати і т.п. І це може отримати певну підтримку серед населення. Тож я передбачаю, що активність виборців, відповідно до сьогоднішніх тенденцій, складе 45—55%. У нас завжди є апріорі активні регіони, що обґрунтовується кількістю жителів, але зараз ситуація може вкрай змінитися. Адже найбільш активні громадяни сьогодні в зоні АТО або виїхали в інші регіони і вирішують, чи брати участь у голосуванні.

 Також важко говорити про якісь рейтинги партій, бо вони є вкрай ситуативними і актуальними для того моменту, в який вони визначались соціологами. Тримаються вони недовго і залежать від якихось кроків тих чи інших політичних суб’єктів. Я думаю, зараз падатиме рейтинг у всіх політичних сил, бо людям важко визначатися в нинішній ситуації. Безумовно, будуть сили, які гратимуть на помилках — у нас класичний варіант, коли не пропонують нічого нового, а лише вказують на недоліки у роботі влади. Проте важливо, щоб люди надавали перевагу тим силам, які намагаються робити та пропонувати хоч щось у нинішніх умовах. На мою думку, будь-яка політична сила, яка сьогодні могла б прийти до влади, радикально нічого не змінить, тому ті сили, які обіцяють якісь радикальні та швидкі перетворення — займаються звичайним популізмом.

 Окрім цього, я не думаю, що в суспільстві зараз є сильні тенденції задля реваншу старих сил, колишніх регіоналів. Люди підтримають тих, хто готовий взяти відповідальність на себе та будуть щирими перед виборцями. З людьми потрібно розмовляти, і та політична сила, яка на сьогодні комунікуватиме з ними не тільки за допомогою гасел, бігбордів та реклами, а чесно та відверто говоритиме про проблеми та перспективи змін, матиме підтримку. І процеси конструктивної роботи з виборцями вже запущені. Достукатися до громадян через громадські організації та особисте спілкування — це і є той конструктивний підхід, який потрібен на місцевому рівні. Люди вже не купляться лише на політичну рекламу на агітаційні намети — так можна притягнути лише відданий електорат. Нові політичні сили чи громадські організації, які користуються певною квотою довіри людей, так і роблять. У нас є робота на довгострокову перспективу, проте, на жаль, серед політичних сил досі переважає рекламний підхід як найлегший. Тож «вистрілити» можуть саме ті політичні сили, які проводили роботу з виборцям задовго до виборів.

«СУТТЄВИХ ЗМІН У ПІДХОДАХ ДО ВИБОРЧОЇ КАМПАНІЇ НЕ БУДЕ»

Михайло БАСАРАБ, політолог:

— Після об’єднання «Блоку Петра Порошенка» та «УДАРу», а тим більше якщо до них долучиться «Народний фронт», — може утворитися єдиний владний учасник виборчої кампанії. Не знаю, чи реально технічно організувати цей процес, оскільки  у нас не буде виборчих блоків. Якщо ж вони підуть під однією партійною парасолькою, то матимуть найбільшу кількість кандидатів в округах та у мери міст. На них працюватиме адміністративний ресурс, у них буде наймасштабніший матеріально-організаційний ресурс. Напевне, кампанія такого суб’єкту буде найпомітнішою. То буде серйозна заявка на перше місце за результатами голосування. Однак, зважаючи на те, що рівень підтримки влади знизився у порівнянні з минулим роком, навряд чи об’єднана партія зможе повторити сумарний результат цих політичних сил в ході минулих кампаній.

На досить високий рівень підтримки претендує партія Львівського міського голови Андрія Садового «Самопоміч», яку вже не можна називати суто локальним проектом. Ця політсила матиме високий результат не лише на західній Україні, а й в столиці та інших регіонах. Тож «Самопоміч» отримає фракції у багатьох муніципалітетах і облрадах. На достатньо розгалужену мережу фракцій претендуватиме «Радикальна партія» і «Батьківщина». Локальні успіхи можуть мати «Свобода», «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка та інші партії такого класу. Наприклад, «Опозиційний блок», який буде розраховувати на достойний результат у певних областях України, зокрема на півдні та сході.

Поза тим, матимемо окремий тип політичних суб’єктів — партії, які сфокусують свою увагу на окремих регіонах і зможуть конкурувати тут із фаворитами кампанії. Насамперед це партія «УКРОП» — на території Дніпропетровської області, в межах суміжних областей або навіть в окремих більш віддалених регіонах вона серйозно конкуруватиме з лідерами перегонів.

Оскільки мова йде про одночасні вибори по всій державі, ми почуємо про сенсації на виборах до рад різних рівнів.

Думаю, порівняно із попередніми роками, нічого особливого у виборчій боротьбі політичних сил не зміниться, оскільки в Україні не відбулося перезавантаження політичної системи. Ми бачимо не змінений, а дещо модифікований старий політичний режим, тому усі атрибути нечесних виборчих кампаній минулого ми побачимо і зараз. Йдеться про застосування адміністративного ресурсу, задіяння принизливого інструменту підкупу виборців, спроби фальсифікації результатів виборів. Одним з інструментів такої нечесної конкуренції стануть технічні політичні проекти згаданих партій. Все це супроводжуватиметься великими конфліктами, скандалами, судовими позовами і т.д. На превеликий жаль, держава не стала іншою, правлячий клас — лише дещо облагороджений варіант звичної для України політичної верхівки, тому суттєвих змін у підходах до виборчої кампанії ми не спостерігатимемо. Свідченням цього є нещодавні вибори в Чернігові на 205-му окрузі, де відбулись змагання між застосуванням адмінресурсу з боку Сергія Березенка від «БПП» та підкупу виборців з боку висуванця партії «УКРОП». Ще до завершення цієї кампанії говорилося, що не важливо, хто переможе у Чернігові, бо сам перебіг брудної кампанії має серйозно засмучувати усіх нас. Це був поганий сигнал. Держава не змінилася передусім тому, що не збирається змінюватися правлячий клас.