Мій Рік — мій «День»

Юрій УЩАПОВСЬКИЙ , доцент кафедри економічної теорії Житомирського державного технологічного університету:

1. 2007 рік був дуже зім’ятий і запам’ятався протистоянням двох політичних таборів. Не думаю, що наша держава виграла у цьому економічно. Але розпуск наскрізь корумпованої Верховної Ради і нові парламентські вибори стали, на мою думку, кроком на шляху формування в Україні громадянського суспільства. Можливо, це і була подія, яка входить у політичний рейтинг, але загалом рік видався у сірих тонах. Шкода змарнованого часу, оскільки діяльність уряду була досить неефективною. Ще рік запам’ятався великими катастрофами на транспорті, у житлово-комунальному господарстві, у гірничо-видобувній галузі, які говорять про певну зношеність основного капіталу і необхідність серйозних інноваційних змін в економіці.

2. Дуже радий, що за цей рік мав змогу набути велику кількість нових друзів на сході України. Розширилися ділові й наукові контакти. Радий, що на життєвій дорозі зустрічалися приємні, доброзичливі та розумні люди, спілкування з якими вселяє оптимізм стосовно майбутнього. І чим більше пізнаю Україну, тим більше вона мені подобається. Тому, якщо оцінювати 2007 рік відносно себе, то, думаю, він не пройшов намарно. По-новому відкрив для себе Харків, Донецьк, Запоріжжя.

3. Найбільше в газеті «День» мені подобаються рубрики «Історія та Я» та «Україна Inkognita». Дуже вдячний газеті за широке коло публікацій, присвячених великій трагедії українського народу під час Голодомору. Запам’яталися цикли статей історика Станіслава Кульчицького «Голодомор 1932—1933 років як геноцид». Вдячний також газеті за увагу до імені Джеймса Мейса, людини, якій я, якщо був би Президентом України, без вагань присвоїв би звання Героя України, а не роздавав би його наліво і направо людям невідомим або мало шанованим в українському суспільстві. Це особливо важливо для мене, тому що мою родину не оминуло горе Голодомору. І я схиляю голову перед світлою постаттю Джеймса Мейса. У зв’язку з цим згадується публікація Оксани Пахльовської «Джемс Мейс і його місія. Перемога над великим страхом». В пам’яті також інші публікації цієї авторки, зокрема, «Проект самогубства». І ще запам’яталися матеріали, присвячені героїчній боротьбі кращих синів і дочок України в лавах Української Повстанської армії, особливо підбірка публікацій про Романа Шухевича «Старим я не буду ніколи». А ще стаття Тараса Чухліба «Прощавай, моя Одеса», де розглядається проблема встановлення пам’ятника Катерині II на українській землі. Подобаються політичні огляди Вадима Карасьова. Вважаю, що досить слабкими в газеті є аналітичні матеріали з економічних питань.

4. Часто бажають того, що бракує. Тому українцям в першу чергу хочу побажати життєвого оптимізму, віри у власні сили. Господь подарував Україні таку потужну зброю, як українське слово. На жаль, традиційним є гасло, проголошене на початку 90 х років: «У єдності силанароду. Боже, нам єдність подай». Хотілося, щоб українці не забували, що зброя у вигляді слова у них є. Тому побажаю кохатися в рідному слові. І, безумовно, того, що традиційно бажають людям на Новий рік — здоров’я, добробуту, життєвої вдачі. Хай усім нам щастить!

Максим АВКСЕНТЬЄВ , керівник соціологічної служби Донецького інституту соціальних досліджень і політичного аналізу:

1. Я б виділив три події року, що минає, які позначили ключові тенденції. На мій погляд, ці тенденції скоріше позитивні. Передусім, це відносно мирне вирішення політичного протистояння в державі, яке відбило реальне бажання політиків досягнути взаєморозуміння та самостійно сформувати життєздатну систему влади. Тест на міцність був складний, і тим значніший результат: до кінця року конфлікт на вищому рівні переведено в більш чи менш конструктивне русло.

Не менш значущою подією є перемога України та Польщі в конкурсі на проведення чемпіонату Євро- 2012. Підготовка до проведення заходу такого рівня буде хорошим струсом, шоковою терапією для управлінських структур і системи прийняття ухвал. На такому тлі власне фінансові бонуси виглядають навіть повторно.

І ще одне явище хотілося б відзначити — презентацію відразу декількома аналітичними центрами своїх варіантів стратегій розвитку країни та активізація діалогу щодо концепцій її розвитку. Незважаючи на певну кон’юнктурність, цi проекти, на мій погляд, загалом засвідчили подолання певного порога, після якого кількість амбіцій переходить у якість прагматики. До речі, самі політики стали куди більше приділяти уваги стратегії, пропонуючи власні проекти та критикуючи напрацювання опонентів (чи факт їхньої відсутності). І це добре. Залишилася справа за найважчим — покроковою реалізацією цих проектів і конструктивною дискусією навколо спірних моментів.

2. Особисто для мене цей рік був складним, але цікавим. Задоволений, що вдало були завершені та презентовані для широкої громадськості аналітичні проекти нашого інституту, які стартували ще минулого року. На жаль, багато які ідеї цього року, пов’язані з реалізацією великомасштабних проектів діалогу бізнесу та влади, не вдалося реалізувати — і в цьому випадку в повній мірі виявився вплив політичної невизначеності. Проте я не драматизую це і сподіваюся реалізувати задумане вже в найближчому майбутньому.

4. Хотів би побажати українцям набути можливостей жити в тиші та злагоді. Мені здається, кожен із нас у цьому має потребу після стількох років протистояння. Навчившись бути уважними до того, що відбувається, нам варто б було навчитися відпочивати від нього; навчившись говорити й відстоювати свою правду — зуміти зупинитися, помовчати й прислухатися до правди іншого. Мабуть, це те, що проповідував апостол Павло, — «побачити свої зірки надії, знайти віру в любов і дух тиші».

Наталія ЙОНИК , начальник відділу організаційної роботи та внутрішніх комунікацій СП ТОВ «Модерн-Експо», м. Луцьк:

1. Відзначу, що запам’яталося досить мало подій. Напевно, виробився імунітет на сприйняття інформації, особливо політичної. Проте у моєму особистому рейтингу подія № 1 — це розпуск парламенту та позачергові вибори до Верховної Ради України. З огляду не так на гарантію змін у суспільстві, як на наявний потенціал до змін. Подія № 2 — це зростання інфляції. Зізнаюсь, після подорожчання окремих продуктів знову згадується забуте, здавалося б, відчуття страху за майбутнє. Приходять панічні думки («Що буде, якщо цей процес продовжиться?») та неймовірно хочеться робити закупки «про запас». Заяви міністра фінансів типу «купуйте капусту, бо вона подешевшала», м’яко кажучи, навряд чи кого заспокоїли чи підвищили авторитет чинного тоді уряду. 3. Різке падіння курсу долара на світовому ринку. Як відомо, відносно євро він побив рекорди й скотився до абсолютного мінімуму 1,4967 долара/євро за всю історію існування європейської валюти. Курсова політика Нацбанку України стосовно долара укріпила євро, що на руку виробникам-експортерам та тим пересічним громадянам, котрі повірили прогнозам й перевели заощадження в європейську валюту. Різкі зміни у курсовій різниці показали, що з цим українці навчилися справлятися, і наслідки паніки не такі разючі, як очікували спекулянти. 4. Сповільнення динаміки росту цін та попиту на нерухомість. Оскільки поки що я не маю власного житла, стан справ на ринку нерухомості постійно перебуває в моєму полі зору. А оскільки попередні роки показали, що нерухомість наразі в Україні — один із найвигідніших об’єктів для інвестування, то, впевнена, наразі більшість населення моніторить ситуацію на ринку. Тому деяка стагнація на ринку житла не залишилася поза увагою суспільства, яке очікує, чи буде анонсований обвал цін, чи житло і надалі дорожчатиме.

2. Особисто для мене 2007 був вдалим роком у професійному плані. Багато що із задуманого вдалося реалізувати, набути новий досвід, який у майбутньому стане у пригоді. Приємно, що мої успіхи відзначені роботодавцем: протягом року мене двічі підвищували на посаді. Впевнилася у твердженні «Кожен сам коваль свого щастя» і намагаюсь працювати на максимумі сил.

3. Варто зазначити, що «День» укріпився у своєму статусі «промінчика просвітництва». «День» — це вже не бренд щоденної газети, а, швидше, один із рушіїв суспільного розвитку. Зі спецпроектів запам’яталася фотовиставка конкурсних робіт у Луцьку, у Волинському національному університеті. Можливо через те, що віч-на-віч фотографії сприймаються зовсім по-іншому, ніж на газетних шпальтах.

Із матеріалів відзначу репортажі нашої землячки Наталії Малімон з «малої батьківщини» — із заснованої українцями слободи на Воронежчині. Такі теплі та дещо ностальгічні подорожні нотатки — це один із прикладів втілення просвітницької функції газети «День», адже нариси автора «м’яко» примушують зупинитися, подивитися навколо, згадати, хто ти, відволіктися від суєти. Поза, як кажуть, конкурсом публіцистичні нотатки відомої волинянки за походженням — головного редактора «Дня» Лариси Івшиної з Японії, котра чітко підмітила спільні риси української та японської ментальності, вірувань та звичаїв, та те, чому Японія і Україна все ж пішли кожна своєю дорогою. Такі матеріали дають для розуміння власної історії більше, ніж параграф у підручнику.

4. «І рай, і пекло — у тебе в серці». Не ручаюсь за точність цієї цитати з Біблії, яка найкраще, на мою думку, відображає значущість людини у втіленні бажання бути щасливою. Бажаю усім діяти, розуміти, вірити й реалізовувати.