Морський фронт

З одного боку, війна стала для українців трагічним випробуванням, яке оголило масу вад нашої недобудованої держави. З іншого — стимулом не лише для нарощування військового потенціалу, а й формування нового громадянина. Та все ж, 2014-й став роком втрат — матеріальних і людських. Окупація Криму стала ударом по українських Військово-Морських силах, від яких залишилася треть потенціалу. Новим центром ВМС стала Одеса. Про справжніх захисників, розбудову українського флоту, небезпеку з боку Росії, стандарти НАТО та інші питання «День» мав розмову з віце-адміралом Військово-Морських сил Збройних сил України, командувачем ВМС Ігорем ВОРОНЧЕНКОМ.

«НА ЛУГАНЩИНІ БУЛИ ЛЮДИ, ЯКІ ГОТОВІ ЗА УКРАЇНУ ЙТИ ДО КІНЦЯ»

— Ігорю Олександровичу, як у військової людини — чи було у вас до 2014 року відчуття, що війна з Росією стане реальністю?

— Крим показав всю «братську» любов до нас. Прості люди, дивлячись «зомбоящик», просто переверталися з ніг на голову. На наших очах вони замість того, щоб будувати, почали руйнувати і сподіватися на якогось месію. У цій війні спочатку, звісно, в хід пішов зовсім інший рід військ. Це відомий факт, що розпочалося з «інформаційного бомбардування» мізків. І здійснювалося воно роками. Виявляється, перетворити людину на неадекватного персонажа, який на чорне каже біле, починає ненавидіти свою ж Батьківщину, — цілком реально. 2014-го з багатьма із тих, з ким я служив, в результаті опинився по різні боки барикад в. Для мене це був шок. Бо я їх знав і служив з ними.

Що ж до Луганська, то мені як військовому довелося співпрацювати з місцевими органами влади. І тут я побачив зовсім іншу картину, ніж у Криму. Там люди готові були за Україну йти до кінця. Здебільшого місцеве населення і влада там розуміли, що відбуваються катастрофічні процеси і необхідно займати державницьку позицію. Звичайно, до зрадників доводилось вживати спецзаходів.

— Залучали жорстку силу? (2014 року, протягом шести місяців, Ігор Воронченко брав участь в антитерористичній операції на території Луганської області. — Прим. Ред.)

— Доводилось. Коли бачиш, як 22 травня завели в пастку ротно-тактичну групу 30-ї бригади і ми вирахували, хто саме її туди спрямував, то інакше бути не могло. Були загиблі і зниклі без вісті. Тоді там командував Кокарєв, який зараз є командиром 92-ї бригади. А ще син Валентина Фєдичева, родом із Станиці Луганської, який зараз служить у ВМС. Ситуація була така, що стріляли один в одного. Сепаратист Дрьомов, який родом зі Стаханова, стріляв у спадкового донського козака Фєдичева. Начебто одна земля, а які різні долі й позиції людей. 22 травня ситуація була показовою. Український капітан не пішов на пропозицію здатись і вивів людей.

«МИ СПРАВДІ БУЛИ У КРОЦІ ВІД ЗВІЛЬНЕННЯ ЛУГАНЩИНИ В СЕРПНІ 2014-го»

— На вашу думку, чи можна було не здати українські території, які зараз перебувають під контролем Росії?

— Скажу відверто: ніхто не очікував, що Росія почне застосовувати зброю зі своєї території і введе батальйонно-тактичні групи збройних сил РФ. Якби не ця обставина, то зачистити окуповану територію ще влітку 2014-го було б абсолютно реально. Я підкреслюю — по наших силах вели вогонь із російської території. Коли я приїхав на Веселу Гору під Луганськом, то вперше відчув на собі, що таке робота російських «Градів». Я супроводив ОБСЄ по всьому «передку» і показував там, де від кордону з РФ 100 метрів, звідки вели стрільбу. Все було чітко видно, що Росія здійснювала обстріл української території. Я наполягав: пишіть рапорти, бо очевидна траєкторія польоту міни. Таким чином, ОБСЄ фіксувала факти агресії з боку РФ. А так... ми справді були у кроці від звільнення Луганщини в серпні 2014-го. Сектор «А» фактично виконав своє завдання. Але 16 серпня 2014 року Росія ввела перший батальйон тактичної групи в Україну. Це морська піхота північного флоту, ВДВ, «прославлена» кантемірівська дивізія. Цей факт доводить, що йдеться не лише про допомогу РФ так званим сепаратистам, а й про пряме вторгнення.

— Як себе поводило ОБСЄ?

— Вони поводились пасивно. Було 18 людей із різних країн. Конкретно нам допомагали — британець, датчанині та американець. Вони писали правдиві рапорти. Інші, коли я привіз їх у Колесніковку, куди росіяни спрямували удар, закривали на це очі. Серед них було двоє росіян, які просто, повторюю, відводили очі. Контакту вони уникали.

— Це правда, що російська авіація працювала на сході України влітку 2014-го?

— Був факт потрапляння російської авіації на територію Луганщини. Це правда. У районі Красноталовки — це стовідсотковий факт. У червні-липні були чіткі факти того, як росіяни за підтримки авіації йшли в напрямку кордону і розгортали свої позиції. Відповідно вони літали над нашою територією. Порушення повітряного простору російською бойовою авіацією були.

«ОСОБИСТО МЕНЕ НАМАГАВСЯ «ВЕРБУВАТИ» ЗАСТУПНИК МІНІСТРА ОБОРОНИ РФ»

— До того, як потрапити в АТО, ви були заступником командувача ВМС ЗСУ з берегової оборони. Коли почалась анексія Криму, що, за вашими спостереженнями, сталося з нашими кадрами?

— Можу сказати, що наш рівень підготовки корабельного складу був вищим за підготовку росіян. Так само і українська морська піхота була сильнішою, бо вже тоді була сертифікованою за стандартами НАТО. По факту ми маємо, що треть військових вийшла, а дві треті залишились там. Росіяни ставили завдання — переманити на свій бік весь склад українських військових. Це був би катастрофічний моральний збиток. Вони купували військових «довгим рублем», квартирами, посадами... Мені особисто пропонували квартиру в Ростові-на-Дону і посаду генерал-лейтенанта. Особисто мене намагався «вербувати» заступник міністра оборони РФ дехто Панков. Я сказав чітко, що Батьківщину я не зраджу. Пропонували наполегливо. Вони дуже добре готувалися і знали дуже багато чого про наших людей. Всі ці деталі були у них на руках. Згадую про це і розумію, над якою прірвою ми всі стояли. Зараз у нас є своя концепція розвитку ВМС. Багато чого наверстуємо, в тому числі, в кадровому питанні. Поступово ми зміцнюємо наші позиції.

— Це була нахабна «вербовка». Київ про це знав? Чим займався на той час Центр?

— Я людина військова. І звик діяти за планом. Завдання «тримайтесь» для мене не означає нічого. Проводилося тотальне вербування. Точкою неповернення став «липовий референдум» у Криму. Тоді треба було думати і віддавати чіткі накази про введення угруповань. Але за весь той час росіяни нагнали військ стільки, що співвідношення вже становило 6 до 1 не на нашу користь. Що ж до тих, хто перейшов на бік РФ, то Росія вчинила з ними так, як і чинять зі зрадниками. Більшість із них уже звільнені. Служити залишились одиниці. У кожного з них в особовій справі міститься запис: «схильний до зради». Як офіцер може служити далі з такою характеристикою? Об них витерли ноги.

«БЮРОКРАТІЯ У ВІЙСЬКОВИХ ПИТАННЯХ — СТРАШНЕ ГАЛЬМО»

— Тема стандартів НАТО. Це більше міф чи реальність?

— Ось у мене лежать ці стандарти. Це керівні документи. Як ми маємо чинити при виконанні завдань однієї місії в багатонаціональному штабі? Тут прописано все, щоб ми були сумісними з країнами Альянсу. І тут питання не в техніці та боєприпасах. Головне — людський фактор. Важливим моментом є досконале знання англійської мови. Комунікація — це база для відносин із Заходом. Над цим ми активно працюємо. Із 46 стандартів наразі ми відповідаємо 26-ти. І можу сказати, що ми їх доволі успішно впроваджуємо в повсякденне життя. Ми переробили структуру командування. Тепер у ній чітко розділені функції на підготовку та управління. Одні готують, інші — керують. ВМС буде розвиватись у складі Генштабу. Адже всі питання все ж таки вирішуються в Києві. Тому ми маємо зробити все для найбільш оперативного керування справами між Києвом та Одесою.

— Бюрократія заважає такому розумінню?

— Зараз у нас одна з головних проблем — це базування і розвиток інфраструктури. У нас інфраструктура почала будуватись заново. Це військові містечка, бази, навчальні центри. Ми приймали багатьох представників міністерств та відомств. Можу чітко сказати, що бюрократія в цих питаннях — страшне гальмо. Буває так, що документи «валяються» місяцями без реакції. І це всюди так. Кожен прикривається папірцем. Я намагаюся з цим боротись. Менше паперу — більше роботи. Приклад. На четвертий рік війни у нас немає механізму для того, щоб ми могли забрати катери з США, які вони нам надали безкоштовно. Питання лише в тому, щоб їх доставити. Нам доводиться наново готувати нову постанову Кабміну. У нас фактично все замикається на «Укроборонпромі» — єдина структура, яка має право працювати в цій сфері.

— Відчуття таке, що під вивіскою захисту національного виробника насправді гальмується можливість співпраці із західними партнерами, бо конкретні сили в Україні намагаються лобіювати власні фірми.

— Це всюди так і стосується різних галузей. Чесно кажучи, це дуже і дуже прикро.

«МИ МАЄМО ЗАБЕЗПЕЧИТИ ГАРАНТОВАНЕ ЗАПОДІЯННЯ ШКОДИ КОРАБЛЯМ ПРОТИВНИКА»

— «Москітний флот» — це вже прийнята Україною стратегія чи ще ні?

— Ми зараз розробляємо стратегію розвитку ВМС до 2035 року. Для нас важливим є момент якнайшвидшого формування оборонного інструменту на морі. Це, безумовно, «москітний флот», який може адекватно відреагувати на загрозу з морського напрямку. Швидкість, мінімальний ресурс — це базові чинники для такого флоту, який має розгорнутися в короткостроковому періоді. Це не означає, що ми відмовляємось від більш масштабного флоту. Але він може бути побудований у середньостроковому періоді. «Москітний флот» — це, по суті, козацькі «Чайки», які нищили цілі ворожі галери. За півтора року буде побудований перший катер, а далі — по одному катеру на рік. Ми маємо забезпечити гарантоване заподіяння шкоди кораблям противника. І «Корвет» нам буде потрібен у будь-якому разі. Але зараз нам необхідні «москіти», які можуть вийти в море під 40 — 45 вузлів, завдати удар і повернутись назад. Це річковий прибереговий катер, але він ефективний. Шість штук налетіли на один корабель і «зжерли» його. Китай побудував 82 «москіти», і США разом з Росією зі своїми мастодонтами не знають, як ефективно протидіяти цим «москітам».

— З огляду на окупацію Росією Криму, як змінилась диспозиція на морі?

— Ми прогнозували, що Росія обмежить прохід у Керчі або взагалі закриє його. І це реально відбулося. Прохід був тимчасово закритий. Це відчутний удар по нашій економіці. Ми вже відчуваємо збитки від втрат портів Бердянська і Маріуполя. Це удар по зернових і металургійних терміналах. Зараз РФ змінила габарити суден, які можуть проходити через Керченську протоку. Це є ще одним яскравим прикладом гібридних агресивних дій з боку Росії. Так само це стосується і наших газових родовищ. Це наш газ, який зараз під контролем РФ. Вони його грабують. Була Росія ордою, нею і залишилася. Протистояти цьому можна лише через суди. Демаркації кордону на Азовському морі немає. РФ спеціально з цим тягнула. У них ще із часів Біловезьких угод, коли, за документами, Керч-Єнікальський канал відходив до нас, були плани захопити Крим.

«ДЛЯ НАТО «СПЛЯЧКА» ЗАКІНЧИЛАСЯ»

— Що зараз являє собою Чорноморський флот РФ?

— Минулого року я був на міжнародному симпозіумі, на якому відбулася зустріч 123 командувачів із усього світу, за винятком Росії, Північної Кореї та країн Каспійського моря. Питання нарощування Росією воєнно-морського потенціалу викликало велике занепокоєння, а саме — перетворення на «авіаносець» території Криму. Особливе занепокоєння висловлювали командувачі ВМС Туреччини, Румунії. Я підтримую з ними контакти. Європа також дуже пильно стежить за нарощуванням корабельної потужності РФ у Чорному морі. А це замість однієї шлюпки — шість з калібром, замість фрегатів — нові корвети, нова авіація та інші засоби. Туреччина завжди намагалася домінувати в Чорноморському басейні, але, на жаль, зараз ми маємо перевагу Росії.

— Ви часто буваєте в США та країнах Європи. Наскільки НАТО відчуває, що вони багато чого упустили на своєму південно-східному фланзі?

— Вони були так само приспані. Зараз вони різко змінюють політику. Особливо це стосується Німеччини. У них багато в чому такі ж проблеми, як і у нас. Це і комплектація навченого персоналу, і переозброєння... Для них «сплячка» закінчилася. Вони ж із часів перебудови Горбачова думали, що це вони приспали Кремль. А вийшло навпаки.