«Моя міліція мене береже?»

26 серпня 2005 року працівники УВБ ГУБОЗ МВС України затримали старшого слідчого СВ Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві капітана міліції Івана Новицького. Затримання відбулося начебто після одержання Новицьким від громадянина І.Скакуна хабара в сумі 500 доларів США, який при поверхневому огляді був виявлений у його «барсетці». Після складання протоколу, в якому він виклав всі порушення процедури затримання, допущені спеціальним підрозділом міліції, Новицький був доправлений до слідчого ізолятора, де і утримувався упродовж 10 діб.

Саме капітан І.Новицький проводив розслідування по кримінальній справі № 08-6821, що була порушена відносно гр. І.Скакуна, який звинувачувався у вчиненні особливо злісного хуліганства за допомогою вилученого у нього газового пістолета та ще й при свідках.

Після закінчення Національної академії внутрішніх справ України І.Новицький працював на посадах слідчого, дізнавача, виконуючого обов’язки начальника дізнання, старшого слідчого і вже мав досвід, який дозволяв йому розраховувати на заняття вищої посади. Загалом він перебував на службі в органах внутрішніх справ з серпня 1994 року, розслідував різні категорії кримінальних справ, по службі характеризувався позитивно, мав високі показники в роботі, користувався повагою серед колег та жителів району.

Під час помаранчевої революції активно підтримував кандидата на посаду президента України В.Ющенка і постійно висловлював свою активну громадську позицію. Допоміг і своєму сусіду В.Куєвді відстояти права, порушені під час президентських виборів у м. Вовчанську Харківської області, де на Куєвду, як голову групи спостерігачів з боку В.Ющенка, було скоєно напад.

Проте через деякий час ставлення безпосереднього керівництва І.Новицького до нього змінилось: він «перетворився» на працівника, який вже мав низькі виробничі показники і характеризувався виключно негативно. Капітан Новицький не погодився з підсумками атестації, згідно з якими він «не відповідає посаді, яку займає», адже попередні атестації засвідчували протилежне. А оскільки він ще й працює над дисертацією по кримінальному процесу в Національній академії внутрішніх справ, то, очевидно, був комусь гідним конкурентом...

...При огляді із застосуванням ультрафіолету на долонях І.Новицького та при проведенні змивів з долоней слідів позначок люмінофором «УВБ», які наносяться на грошові знаки, виявлено не було, що згодом підтвердилось і висновком хімічної експертизи. Більш того, під час відеозйомки слідчий пояснив, що американські долари йому були підкинуті особою, яка раніше була засуджена за скоєння грабежу. А матеріалами кримінальної справи підтверджено і факт засудження гр. І.Скакуна за скоєння грабежу, і факт надання йому працівниками ДВБ ГУБОЗ МВС України коштів в сумі 500 доларів США для їх подальшої передачі слідчому І. Новицькому.

Слідчий з особливо важливих справ прокуратури м. Києва порушив кримінальну справу проти капітана міліції Івана Новицького. Обставиною, яка заслуговує на увагу у цій справі, є відповідь самого хабародавця, яку він надав в ході очної ставки. На запитання І.Новицького «з якою метою ви мене оговорюєте?» І.Скакун відверто пояснив, що у такий спосіб він бажає очистити правоохоронні органи від корупції, тобто визнав факт вчинення ним провокації хабара.

Кримінальна справа І.Новицького направлена до Святошинського районного суду м. Києва, який розпочав її розгляд, а слідчий весь цей час відлучений від виконання службових обов’язків. Безпосереднім начальникам слідчого І.Новицького було відомо, що на його утриманні знаходиться практично безпомічна і тяжко хвора мати, яка без сторонньої допомоги не може пересуватись, і тому його арешт і утримання під вартою упродовж 10(!) діб не були виправдані. Більш того, арештований чи затриманий має бути поінформований під час арешту про причини арешту, про звинувачення, що висуваються проти нього, і постати перед судом для перегляду законності арешту або затримання без зволікань.

Факт провокації хабара підтверджується також і тим, що в ході ознайомлення з матеріалами кримінальної справи було встановлено: при поміченні та переписуванні купюр, наданих І.Скакуну для передачі їх І.Новицькому, та при огляді особистих речей останнього були присутні в якості понятих одні й ті ж особи.

Відеозйомка розмови в автомобілі І.Скакуна не зафіксувала факту передачі грошей, більш того, виконана з грубим порушенням кримінально-процесуального законодавства, бо була здійснена без санкції апеляційного суду та без вручення І.Скакуну опечатаного технічного пристрою з попереднім оглядом.

Отже, наявне порушення встановленого порядку затримання, утримання під вартою та пред’явлення обвинувачення. Очевидно, що обмеження прав та свобод І.Новицького не відповідало вимогам демократичного суспільства, не було обумовлено потребою забезпечити визнання та повагу прав інших громадян, дотримання необхідних умов моральності чи громадського порядку.

Слідчі дії проводились з явними порушеннями закону і, вочевидь, були спрямовані на одержання зізнання в отриманні хабара, а саме розслідування проводилось упереджено і необ’єктивно.

Розслідування не ставило за мету пошук доказів, визначення характеру, місця та часу злочину, розкриття справи, виявлення і затримання правопорушників, причин, які спонукали до давання хабара.

Чи став цей факт відомим міністру внутрішніх справ України Ю.Луценку, достеменно невідомо. А от про направлення до психлікарні майора міліції, інженера по нагляду за станом доріг у м. Умані Володимира Стеценка головному міліціянту країни відомо точно. Саме міністр Ю.Луценко, представляючи нового керівника Управління ВС в Черкаській області, заявив публічно, що він має намір розшукати того офіцера міліції, якого намагалися зробити психічно хворим. Не розшукав — хоча й пообіцяв.

Справді, ще восени 2002 року на колишнього воїна-афганця, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС майора міліції В.Стеценка було виписане направлення до психлікарні «через виробничу необхідність». Лише завдяки втручанню Міжнародної асоціації психіатрів України не вдалося наліпити Стеценку діагноз психічно хворої людини, але упродовж п’яти місяців він був відлучений від виконання службових обов’язків.

Ті, хто намагався зробити людину психічно хворою за попереднього режиму, і сьогодні не дають спокою невгамовному афганцю, вони і сьогодні при міліцейській владі.

А що ж міністр? На депутатське звернення народного депутата України, члена Всеукраїнського об’єднання «Афганці Чорнобиля» Григорія Омельченка від 29.11.2005 року з проханням прийняти В.Стеценка (як бачимо, його і шукати довго не довелося б), відповіді міністра до цього часу немає.

Чи часто слідчих міліції арештовують на місці злочину та чи багато міліціонерів направляють спочатку до психлікарні, а потім видають їм табельну зброю для несення служби, захисту спокою і правопорядку в Україні, також невідомо.

Але міністру ці факти повинні бути відомі, повинні бути прийняті рішення за цими фактами, бо від цього значною мірою залежить рівень довіри до правоохоронних органів зокрема і влади загалом.