Микола ТОМЕНКО: Фанатично боюся бізнесу

— Учора розпочалася третя сесія Верховної Ради четвертого скликання. З яким, по-вашому, політичним багажем парламент відновив роботу?

— Як на мене, головним є те, що основна частина депутатів — і з більшості, і з опозиції, на сьогодні єдині в розумінні статусу парламенту, його місця в сучасній політичній системі. Ми дійшли згоди, що парламент повинен бути органом самостійним. І при цьому виконувати не лише законодавчу функцію, але й функцію парламентського контролю, бути інститутом стримування і противаг щодо виконавчої влади, а також публічним репрезентантом різних політичних сил. Абсолютна більшість реалістичних соціально- економічних законопроектів, яких вимагала ситуація, була проголосована.

Взагалі досвід другої сесії показав, що парламент працює ефективно лише за умов, коли його розподіл на дві частини не педалюється, а діє за принципом домовленості між різними політичними силами. Це означає, що жорстка формалізація по принципу «хто за президента, а хто — проти» може привести до ліквідації парламенту. Тому я дуже критично ставлюся до ідеї створення парламентської більшості як інституту. В принципі, я за те, щоб була більшість і щоб вона була легалізована. Однак це треба було робити іще до обрання спікера та призначення нового уряду. Тепер же все виглядає так, що це можливо лише після наступних парламентських виборів.

— Фракція «Наша Україна» називає себе опозиційною силою. Водночас вона має комітетів більше, аніж вся більшість разом узята. Як це співвідноситься з європейською практикою парламентаризму, згідно якої опозиції має належати всього три комітети?

— По-перше, слід виходити із того, що на практиці Україна є сьогодні не президентсько-парламентською, а чисто президентською республікою. Отже інститути, які приймають рішення — це інститути виконавчої влади: Президент, Адміністрація Президента, уряд, місцеві адміністрації. У виконавчих структурах наших людей немає зовсім. І ми — як опозиція — на жодні посади у виконавчій владі не претендуємо. Навіть якби виникла ситуація, що якась із фракцій більшості відкликала б своїх людей з уряду, «Наша Україна» ніколи не піде на це, навіть якщо буде відповідне звернення Віктора Януковича, щоб доделегувати туди своїх людей.

— «Наша Україна» дружно підтримала цілий ряд урядових законопроектів, зокрема держбюджет. Чи не здається вам, що тим самим ваша фракція взяла на себе відповідальність за уряд, позбувшись морального права називатися опозицією?

— Немає жодної політичної сили, яка, позиціонуючи себе як парламентська опозиція, ніколи не підтримувала б урядових рішень. Все залежить від конкретної ситуації. У США, наприклад, бувають голосування з досить серйозних питань, де до 90% Конгресу підтримує пропозицію глави держави. Коли ми голосували за бюджет, виходили виключно із наших програмних засад. А саме — треба приймати бюджет вчасно, і приймати такий бюджет, який би відповідав мінімальним соціально-економічним потребам суспільства. Ніхто з нас за його виконання відповідальності нести не збирається. Ми робитимемо все, щоб контролювати кожен крок уряду в контексті виконання прийнятого бюджету. А відповідальність нестимуть ті сили, які поки що не розірвали свою угоду з урядом.

«Наша Україна» готова підтримувати всі корисні для країни, професійно розроблені законопроекти. Я, наприклад, підтримую і буду лобіювати нещодавно поданий урядом законопроект, розроблений в Держкомінформі, який направлений проти появи «клонів» чи «двійників» ЗМІ. Якщо уряд запропонує податкові реформи, які відповідатимуть нашим підходам, блок Ющенка буде їх найбільшим лобістом.

— Як щодо програми уряду? Її ви теж готові підтримати?

— Теоретично це можливо. Немає жодного сенсу в тому, щоб «підвішувати» уряд. Я особисто в будь-якому разі агітуватиму за те, щоб програму діяльності уряду прийняти. Тоді, принаймні, з нього буде за що спитати.

— Ви вже говорили, що нинішній рік має стати роком визначення всіх основних учасників президентських перегонів. Як, по-вашому, у влади буде єдиний кандидат?

— У будь-якому разі вона зробить все можливе, щоб єдиний кандидат був. Як вчений і аналітик я зараз можу лише сказати, що він не буде людиною, про яку ми нічого не знали. Якщо влада зуміє визначити для себе єдиного кандидата, він точно буде з числа тих людей, прізвища яких сьогодні у всіх на слуху.

— У кого, виходячи із нинішньої розстановки, є найбільше шансів стати цим кандидатом?

— Їх двоє. Віктор Медведчук та Віктор Янукович. Вони виділяються рейтинговими показниками, та найголовніше — наявністю команд. Кожен з них має можливість продовжувати й далі «нарощувати м’язи». Обоє знаходяться на чудових стартових майданчиках, оскільки й глава Адміністрації Президента, і прем’єр-міністр — це посади, зав’язані на виконавчій владі. І той, і той мають перед виконавчою владою солідні заслуги. На мій погляд, Президент Леонід Кучма опинився перед дуже складною дилемою. В цьому сенсі йому не позаздриш. Віктор Медведчук та Віктор Янукович — практично рівновеликі фігури.

Спікер Володимир Литвин теж має шанси, але він у значно складнішій ситуації. Як показує досвід, старт з посади голови Верховної Ради є невдалим. Згадаймо президентську кампанію Івана Плюща чи Олександра Ткаченка. Верховна Рада як інститут у суспільстві дискредитована, і на спікера автоматично проектуються всі негативи. Володимир Литвин також помітно поступається Медведчуку та Януковичу в сенсі команди. Можливості ж інших провладних кандидатів доволі дискусійні. Втім, чисто теоретично не варто викреслювати зі списку главу НБУ Сергія Тiгіпка. Його посада — теж хороший майданчик. В якійсь мірі можна обговорювати ще одну або дві персоналії.

— Блок «Наша Україна» про свої наміри брати участь у президентських перегонах вже заявив офіційно. Кого із можливих суперників Віктора Ющенка ви вважаєте найнебезпечнішим?

— Основний конкурент Віктора Ющенка — єдиний кандидат від влади — поки що «Х». Конкурентом № 2 є лідер КПУ Петро Симоненко. Решта теж можуть нести певні загрози та небезпеки. Серед цих загроз та небезпек я би виділив дві. Перша — це перспектива «вирізання» електорату Віктора Ющенка за допомогою 10 чи 15 другорядних кандидатів. Умовно це можна назвати «французькою загрозою», оскільки подібний сценарій вже тричі розігрувався на президентських виборах у Франції. Суть методу полягає в наступному. Ті 24 % чи 27 % електорату, налаштовані голосувати за Ющенка, розбиваються на групи, які аналізуються у ціннісному вимірі. Ось виявляється, що певна частина прихильників Віктора Ющенка — це патріотично налаштовані жителі західних областей. Знаходять політика, популярного в Західній Україні. Висунувшись кандидатом, він говорить те ж саме, що й Ющенко, можливо, в дещо радикальніших, націоналістичних тонах. У результаті — забирає собі 4% потенційних прихильників Ющенка в західному регіоні та 1% — в цілому по країні. «Вирізаючи» електорат такими порціями, теоретично можна добитися того, щоб Віктор Ющенко у першому турі зайняв третє місце, а до другого туру пройшли «Х» та Петро Симоненко. Тобто думку про те, що проходження лідера «Нашої України» у другий тур — справа вирішена, вважаю хибною і вкрай шкідливою.

Друга серйозна загроза — нереєстрація, або зняття з реєстрації. Заїжджі політтехнологи, з якими я спілкуюся, вважають це цілком реальним способом вирішення «проблеми Ющенка». Є підстави вважати, що наші конкуренти розробляють обидва ці сценарії.

— Днями Юлія Тимошенко в черговий раз закликала колег по опозиційному табору домовитися про єдиного кандидата. Ви вірите у реальність такого сценарію?

— Розмови про єдиного кандидата від опозиції із самого початку є смішними, наївними та хибними. Поки опозиція складається з ідеологічно конкуруючих політичних сил, ніякого єдиного кандидата в принципі бути не може. Навіть якщо б самі ці кандидати між собою були великими друзями. Якби Петро Симоненко зняв свою кандидатуру на користь Віктора Ющенка, комуністи виставили б іншого кандидата. Леоніда Грача, наприклад. Бо інакше це означало б, що КПУ як політична сила розписується у повній неспроможності. Стосовно Олександра Мороза та Юлії Тимошенко — проблема складна. Живучи в країні з де-факто президентською формою правління, кожен політик розуміє, що пропустити президентські вибори дуже небезпечно. З точки зору політичної кар’єри, політичного майбутнього. Щоб утриматися від висунення, політик повинен мати певні гарантії та розуміння, що він робитиме потім, після виборів. Думаю, і у Тимошенко, і у Мороза є шанси домовитися з Ющенком. І в першу чергу це залежить від них самих. Для мене участь у виборах Віктора Ющенка та Петра Симоненка — речі аксіоматичні. Олександра Мороза та Юлії Тимошенко — дискусійні.

— Якою може бути ціна домовленостей з лідерами СПУ та БЮТ? Представники блоку Юлії Тимошенко вже відкритим текстом домагаються посади прем’єра для свого лідера. Однак

— По-перше, це питання ще жодного разу не обговорювалося. За цивілізованою схемою, ще до виборів кожен із реальних кандидатів складає список свого уряду, керівників місцевих органів виконавчої влади і т.д. Однак поки що ні «Наша Україна», ні БЮТ, ні СПУ не готові до того, щоб писати прізвища майбутніх владних чинів. Якщо це і буде, то не раніше, аніж після офіційного старту кампанії. А то й після першого туру.

— Вже не раз аналітики говорили, що потенціал більшості у Верховній Раді — це як мінімум три сотні депутатів, орієнтованих на демократичний ринковий устрій. Чи допускаєте ви ще хоч найменшу можливість узгодження спільного кандидата від цієї потенційної більшості?

— Це б означало, що виборів у нас не буде. Спільний кандидат від більшості, «Нашої України» та ще частини опозиції проти комуніста Петра Симоненка — це перемога в першому турі. Я за економію бюджетних коштів. Але віриться з трудом, що цей потенціал законодавчий буде потенціалом президентським.

— Чи намагатиметься «Наша Україна» залучити до себе якісь частини нинішньої більшості?

— Так, але вже під час кампанії. Наші симпатики в пропрезидентських силах скоріше приховані, такі, що не здатні формалізувати свої відносини з «Нашою Україною». Ще не час, щоб вони сказали «ми з вами». Але вони так скажуть, коли розпочнеться кампанія.

— Що, на вашу думку, буде вирішальним фактором перемоги на майбутніх президентських виборах — довиборний рейтинг кандидата, адмінресурс, гроші, зовнішньополітичний вплив, щось інше? наскільки корисним буде Ющенку-президенту прем’єр із таким «приданим»?

— Гадаю, відповідність кандидата соціальному попиту на наступного президента. Я глибоко переконаний, що в 1994 році Леонід Кучма був тим президентом, на якого існував суспільний попит. Була певна необхідність у главі держави, який би був жорсткою, раціональною людиною, здатною навести лад, побороти корупцію, відійшовши від концепції «розбудови державності» Леоніда Кравчука. Попит на «формат» цієї людини буде визначальним. Питання лише в тому, хто зможе довести, що він відповідає необхідним параметрам.

— Скільки, на ваш погляд, необхідно грошей, щоб перемогти на цих виборах?

— Не є таємницею, що я займався виборами різних кандидатів. Але є одна проблема, де я й досі не розуміюся. Це — фінансування виборчої кампанії. Я відношуся до тих людей, що фанатично бояться бізнесу та фінансових речей. Тому, на жаль, нічого конкретного сказати не можу.

Єдине, що хотів би з цього приводу зауважити — для президентських виборів надзвичайно важливою є інфраструктура, наявність підготовлених агітаторів зверху аж до села. Як показали минулі вибори, медіа втратили роль ключового пропагандиста та агітатора. Вони залишилися лише комунікатором. Людина, яка веде агітацію, виявилася ефективнішим пропагандистом, аніж медіа. Зараз всі кандидати думають над тим, куди краще вкласти гроші — в людський ресурс, чи в медіа. Моя порада така — якщо у вас мало грошей, вкладайте в людей, а не в медіа. Якщо багато — і в медіа, і в людей.

— Якось ви обіцяли 5000 гривень тому журналістові, який вкаже на факт цензури у його ЗМІ. Чи була виплачена комусь ця премія?

— Справа в тім, що мені допомогли домогтися визнання наявності у нас цензури не так журналісти, як державні службовці. Тобто довелося б преміювати держслужбовця. Але я свідомий того, що після цього його б звільнили. Я вирішив не знімати з роботи тих працівників Адміністрації Президента, обласних адміністрацій, Київської міської державної адміністрації, які мені давали документи, що стовідсотково говорять про наявність політичної цензури. Журналісти теж приносили цікаві факти, але, на щастя, жоден з них не звернувся за грошима. Я так розумію, що журналісти боролися за право займатися професією, а не за 5 тис. грн.

— Декілька місяців тому в ЗМІ спалахнули, згодом згаснувши, розмови про наміри «Нашої України» створити свій медіа-концерн. В якому стані перебуває цей проект?

— Зараз йдеться про створення нових медіа-проектів, які не матимуть відношення до конкретних політичних сил. Вже найближчим часом має з’явитися нове незалежне інформаційне агентство. Точаться дискусії про створення телевізійних, газетних, радіопроектів. Коли йдеться про «Нашу Україну», можу сказати, що скоро з’явиться газета «Нашої України», що називатиметься «Без цензури». Буквально днями вона має бути зареєстрована. Це видання не буде масовим, а призначатиметься скоріше для «внутрішнього вжитку» в середовищі наших прихильників та структур.