Мистецтво неможливого

Сьогодні ми знаходимось на порозі значних політичних змін, про необхідність яких говорять представники всіх політичних сил — від керівника держави до найрадикальнішої опозиції. В сьогоднішньому контексті особливий інтерес викликає ініціатива відставки чинного Президента, з якою виступають лідери комуністів, соціалістів і Блоку Юлії Тимошенко. Адже відставка носія найвищої державної влади тягне за собою цілу низку проблем, аж до втрати державою суверенітету. Поки що жодної логіки подальших кроків в діях опозиціонерів не проглядається.

Що говорити про подальші, коли і перші кроки до реальної зміни влади в уяві опозиції виглядають аж занадто розпливчасто. Аби допомогти опозиціонерам та їх потенційним прихильникам, розглянемо максимально можливу кількість варіантів неконституційної зміни влади. Неконституційної тому, що змінити Основний Закон опозиція нездатна, а можливість своєї добровільної відставки Леонід Кучма виключає.

Таким чином, залишаються лише ті способи зміни влади, які знаходяться поза правовим полем держави. В той же час лідери опозиції не настільки забули шкільну програму, аби не знати, що законність при зміні влади обов’язкова далеко не завжди. Зате обов’язкові умови, які призводять до можливості зміни влади без зміни законів.

Перший варіант — всенародне повстання проти «правлячого режиму». Як не намагаються опозиціонери подати свої виступи саме як народне повстання, те, що відбувається під керівництвом Симоненка—Мороза—Тимошенко (скорочено СМТ), схоже на народну революцію не більше, ніж Олександр Турчинов на Карла Маркса. Ні об’єктивних, ні суб’єктивних причин для того, аби народні маси насправді, а не в розпаленій уяві СМТ вийшли на боротьбу, немає і не проглядається. Отже, варіант повстання народу не піддається реалізації на території сучасної України.

Другий варіант — заколот «силовиків», десятки разів апробований у країнах «третього світу». Сценарій, згідно якого пани Радченко, Шкідченко та Смирнов спробують організувати всі разом чи кожен окремо військову хунту, захопивши за допомогою вірних їм частин стpатегічні об’єкти держави, теоретично можливий. Але годиться цей сценарій хіба що для дипломної роботи випускника режисерського відділення, бажаючого епатувати екзаменатора. Добре це, чи погано, що сучасні силові міністри не є самодостатніми політиками, вирішать дисертанти наступних поколінь. Отже, реально і цей варіант виключається.

Третій варіант — змова найближчого оточення Президента, в результаті якої законний глава держави акуратно ізолюється від важелів управління країни. Здогадуючись про палкі почуття, які мають один до одного особи, наближені з різних сторін до Кучми, цей варіант теж можна виключити.

Четвертий варіант — тиск ззовні. Теоретично Кучма може на певному етапі не влаштовувати керівників країн Заходу, однак ці країни не мають достатніх важелів для зміни влади в Україні. Такі важелі має Росія, яка здатна дестабілізувати рештки нашої економіки, проте переконати Кремль в необхідності замінити українського Президента не легше, ніж переконати самого Президента у необхідності відставки.

П’ятий варіант — іноземна агресія, коли в обозі окупантів у країну прибуває хтось на зразок Бабрака Кармаля. Цей варіант нереальний через фізичну відсутність потенційного агресора.

Можна пригадати ще кілька прецедентів зміни влади, проте вони, за різних деталей, повторюватимуть ті, про які ми вже згадали. Отже, шляхи для неконституційного чи, якщо завгодно, насильницького повалення чинного Президента відсутні, подобається це нам, чи ні. Якщо ж згадати, що демократичні вибори в результаті заколоту неможливі, то заклики опозиції виглядають або відвертою демагогією, або добре розрахованою авантюрою.

Мета блоку СМТ за відсутності реальних можливостей приходу до влади виглядає набагато вужчою, ніж ощасливлення нас всіх небаченою досі свободою і демократією. Замість всенародного демократичного блаженства СМТ за свої нинішні труди разом або окремо можуть погодитись взяти чимось більш конкретним у вигляді великих чи не дуже шматків влади. Тільки ось не пропонує поки що ніхто. Тільки в рамках чинної Конституції, що хоч і довго, зате надійно, законно, а головне — реально.