На межі весняної сівби провели аграрії звітно-виборну конференцію

Минулий робочий тиждень тривав лише чотири дні. Однак, незважаючи на це, він виявився надзвичайно багатим на різні «економічні» сенсації.

Пригадаємо хоча б несподіване зізнання радника Президента Анатолія Гальчинського, котрий розповів про опрацювання нової інфляційної стратегії розвитку, що вимірюється 35—40% річного зростання цін. А ж нещодавно 16-відсоткова інфляція від екс-міністра В.Суслова чи трохи пізніше 18-відсоткова від В.Ющенка уявлялися майже блюзнірством. Або інша сенсація — зустріч колишніх «братів» по Радянському Союзу й обрання нового виконавчого секретаря СНД Бориса Березовського. Ми вже не кажемо про маленькі сенсації, що передують супершоу Європейського банку — перетрушення місцевого криміналітету, відловлювання безпритульних собак і затримку запуску 3 блоку Чорнобильської АЕС.

Втім, минулий тиждень було відзначено й іншими, менш сенсаційними, але досить важливими подіями. 28 квітня відбулася Всеукраїнська звітно-виборна конференція представників колективних сільськогосподарських виробників. Як і належить таким заходам, безпосередня мета конференції — переобрання колгоспної номенклатури — стала добрим мотивом для обговорення наболілих проблем галузі. А участь у конференції Президента й прем’єра, у свою чергу, зумовила напівекономічний сенс зборів.

Зокрема, за словами В.Пустовойтенка, Кабінет Міністрів розробляє законопроект «Про особливості оподаткування сільськогосподарських товаровиробників», що передбачає введення єдиного земельного податку замість 18, що є зараз. Законопроект передбачатиме встановлення постійної, на 5 років, ставки єдиного податку в відсотках до грошової оцінки сільгоспугідь. Безумовно, єдиний земельний податок можна було б вважати подарунком для аграріїв. Але ж насправді оподаткування є зовсім не головною проблемою для села, й тому ініціатива уряду навряд чи буде підтримана. Селяни просто не платять податків, не платять внесків до Фонду соціального страхування, Чорнобильського і Пенсійного фондів. При цьому середня зарплата в сільському господарстві становить 95,65 гривні, тоді як у промисловості — 186,07 грн. (приблизно $93). Ці дані не враховують зарплати зайнятих у кооперативах, малих і колективних сільгосппідприємствах. Загальні збитки сільських господарств збільшилися майже у 2,5 раза й становлять 3,3 млрд. грн. 1997 року собівартість основних видів сільгосппродукції порівняно з 1995 роком збільшилася у 2-3 рази, а ціна зросла всього приблизно на 10%. Крім того, за останні 2 роки продуктивність худоби й свійської птиці знизилася в 1,5-2 рази й у стільки ж збільшилися витрати кормів, електроенергії, нафтопродуктів у перерахунку на одиницю продукції.

Важко сказати, що стало першопричиною такого жалюгідного стану аграрного виробництва. Наприклад, голова Всеукраїнської ради колективних сільськогосподарських підприємств (КСП) Олександр Боровик вважає, що кризова ситуація, яка склалася за роки незалежності України в сільському господарстві, пояснюється відсутністю чітко продуманої державної аграрної політики. Збитковість продукції стала наслідком диспаритету цін на промислові товари, що використовуються в сільському господарстві, й сільгосппродукції. За даними на 1 січня 1998 року, загальні збитки сільськогосподарських підприємств становлять 5,4 млрд. грн. За словами О.Боровика, минулого року 10,6 тис. підприємств АПК (87% від загальної кількості) працювали нерентабельно.

Дещо іншої точки зору дотримуються західні експерти. Погоджуючись із загальною думкою про бездарну державну політику на селі, вони інакше розуміють завдання, які стоять перед урядом. Адже ухваленням рішення про адміністративне вирівнювання цін або про запровадження високих імпортних тарифів центральна влада не змінить характер сільського виробництва. Тим часом реальна й дуже висока вартість аграрної продукції складається з прихованого оподаткування, затриманих платежів за продукцію (фактичних безпроцентних кредитів), погано оплачуваної й тому слабо мотивованої праці колгоспників, прихованих субсидій особистому підсобному господарству (використання колгоспної техніки, насіння, добрив тощо за заниженою ціною), бартеру, зорієнтованого на обсяги, а не ціни тощо. Отже, реформи передусім мають орієнтуватися на створення конкурентоспроможного аграрного сектора з ефективною структурою й високою віддачею землеробства та тваринництва. А це неможливо без заохочення конкуренції, створення інститутів ринкової інфраструкту
ри на селі.

Отже, що ж чекає аграріїв? По-перше, сільгоспвиробникам буде запропоновано державну підтримку цін і доходів. За словами прем’єра, це «створить умови для розвитку сільськогосподарського виробництва й забезпечення економічного зростання в АПК». Потім відповідною урядовою постановою планується також затвердити 3-річну Програму формування інфраструктури ринку сільгосппродукції. Очікується, що програма буде запроваджена 1999 року й дозволить вирішити низку проблем з організації біржового ринку, регулювання експорту й імпорту продукції. І нарешті, Президент своїм указом затвердив Основні напрями розвитку агропромислового комплексу країни на 1998—2000 роки. За повідомленням Інтерфаксу, «Основні напрями» передбачають низку заходів, спрямованих на забезпечення внутрішніх потреб країни в продуктах харчування, сировині й збільшенні їхнього експортного потенціалу. Визначено пріоритети в залученні інвестицій до агропромислового комплексу, підходи до ціноутворення, системи оподаткування, проведення земельної реформи, здійснення соціальних перетворень на селі. Крім того, Президент пообіцяв узяти під особистий контроль дії державних органів влади, спрямовані «на пом’якшення фінансового тиску на сільгосптоваровиробників». На думку Л.Кучми, є два шляхи поліпшення кредитування аграрного сектора — вишукування джерел для пільгового кредитування «хоча б» пріоритетних напрямів агропромислового виробництва та запровадження механізму застави землі як основної статті надходження кредитних ресурсів. На жаль, Президент забув згадати ще одне джерело кредитів для села, яке вже не перший рік використовується фірмами, що спеціалізуються на експорті аграрної продукції, й яке явно або неявно уряд всіляко підтримує. Це — товарне кредитування, тобто один з основних способів виживання аграріїв з усіма згаданими вище наслідками.

Підбиваючи підсумки аграрної «тусовки», треба зазначити, що вкотре інтелектуального прориву не сталося й громадськості було репрезентовано суперечливу й непослідовну програму аграрних реформ. Втім, можливо ми помиляємося, вважаючи передвиборну програму чимось іншим.