«Нащадок Терещенків – приклад того, як історія оживає»

Закінчення. Початок у «Дні» №212—213 від 20—21 листопада

Минулої п’ятниці «День» опублікував першу частину інтерв’ю з послом Канади в Україні Романом Ващуком: «Канада не збирається визнавати анексію Криму». У другій частині він розповідає про перші результати співпраці обох країн в оборонній галузі, а також про те, як у Канаді зберігають пам’ять про Голодомор. Пан Ващук розповів, як канадська влада допомагає українцям зберегти культурну спадщину, а також — чому він зупинив свій вибір на трьох фотографіях, які брали участь у фотоконкурсі газети День».

«УКРАЇНА І КАНАДА РАЗОМ ВИСТУПАЮТЬ ЯК ВИСОКОТЕХНОЛОГІЧНІ ДОНОРИ НА РИНКАХ ТРЕТІХ КРАЇН»

— У рамках відкритого урядування в Канаді уперше було публічно опубліковано листи від прем’єр-міністра до окремих міністрів, у яких він їм надає основні напрямки діяльності.

Загалом новий канадський уряд націлений на майбутнє. Його було обрано головним чином завдяки тому, що він зумів активізувати значно більший контингент молодих виборців. У нас явка на національних виборах піднялась на 8%. Це трішки нагадує тут другий тур у Миколаєві. Групи, які традиційно менше голосували, відчули, що лідер Ліберальної партії Трюдо промовив до них, як кандидат, котрий пропонує їм перспективу на майбутнє. Також спрацювала і друга його обіцянка, яку він виконав, що половина кабінету буде складатись із жінок, включаючи канадійок українського походженням — пані Міхальчук і Фріланд. Все це продемонструвало осучаснення політичної системи. Як сказав прем’єр-міністр під час прийняття присяги: наш кабінет відображає канадське населення — і за гендерним відношенням, і за багатоетнічним англо-франкомовним.

— Пане посол, ви нам раніше розповідали, що у співпраці з канадською компанією в Україні вже виробляються бронемашини, і говорили про можливість співпраці в аерокосмічній сфері, враховуючи досвід і досягнення обох країн у цій сфері. Як тут розвивається ситуація?

— Співпраця між нашими країнами продовжується. Ціла низка українських підприємств цього тижня перебуває в Оттаві на канадському саміті авіакосмічної промисловості. Уже стартував перший такий спільний проект Ан-32 для Саудівської Аравії. Розпочато роботу над пробним літаком з канадськими турбогвинтовими двигунами. Це такий приклад, коли Україна і Канада разом виступають як високотехнологічні донори на ринках третіх країн. Також існує велике зацікавлення з боку канадських постачальників радіотехніки, авіоніки, котрі розглядають тепер співпрацю з українськими виробниками як велику можливість виходу не тільки на український ринок, а й на ринки третіх країн.

«ГОЛОДОМОР ВКЛЮЧЕНО В ПРОГРАМУ НАВЧАННЯ БАГАТЬОХ ПРОВІНЦІЙ КАНАДИ»

— Хотілось почути у від вас, що у середніх школах та університетах викладають про Україну, якою є Україна у цих підручниках з історії?

— Тут я хотів би відзначити освітній проект «Голодомор», який реалізується у досить унікальний спосіб: у формі візуального переживання. З цією метою обладнано спеціальний автобус, який спочатку було відправлено в провінцію Онтаріо, а згодом у Монітобу, Саскачеван, Альберту. Це такий мобільний навчальний мультимедійний клас про Голодомор з писемними, електронними, відео та іншими матеріалами на цю тему. Більшою мірою цей проект профінансовано федеральним урядом. Рішення про започаткування цього проекту було ухвалено минулого року. Голодомор включено у програму навчання багатьох провінцій Канади як елемент культури пам’яті про великі людські трагедії ХХ століття.

Я дуже сподіваюсь, що новопризначений посол України в Канаді, Андрій Шевченко, буде просувати імідж сучасної України, сучасної української культури, економічні, наукові, літературні, кіномистецькі досягнення. У нас до цієї сфери існує велике зацікавлення. Наша програма суспільного культурного мовлення CBS arts присвятила цей тиждень сучасній українській культурі на канадському громадському телерадіомовленні. Можливо, це відбувається не в таких масштабах, як комусь бажалось, але є механізми і люди з однієї та іншої сторони, які можуть реалізувати такі проекти.

Я щойно отримав річний звіт Шевченківської фундації, яка займається пропагуванням української культури у Канаді. Фонд цієї фундації становить 31,4 млн доларів. Вона реалізує багато проектів по Канаді, а також надає стипендії, щоб хореографи чи інші митці вирушали в Україну. Фундація створює можливості для культурного fusion — злиття. Недавно у місті Торонто Руслана разом із найдавнішою капелою бандуристів ім. Шевченка в діаспорі організувала спільний виступ. У своєму «Фейсбуку» вона написала, що вперше відчула, як вона може співпрацювати з великими ансамблями бандуристів у Торонто.

Також існують програми співпраці між канадсько-українськими хорами. Канадські митці замовляють нові композиції в українських композиторів. Так що тут не йдеться про повторення архаїчних зразків, а про живий обмін між сучасними творцями. Іншими словами, інфраструктура і ресурси обох країн дозволяють не лише зберігати, але й розвивати спільну культурну спадщину. 

«ФЕДЕРАЛЬНИЙ УРЯД НАДАЄ ПОДАТКОВІ ПІЛЬГИ ЛЮДЯМ, ЯКІ ЖЕРТВУЮТЬ НА КУЛЬТУРНО-ОСВІТНІ ЦІЛІ»

— За якими підручниками ви вивчали українську мову і власне українську історію?

— Уже майже в доісторичні часи, коли я ходив до рідної школи, то вчився на основі підручників Марії Дейко, котра проживала в Австралії. Вона була вчителькою з центрально-українських земель і писала підручники, які в 1960-х роках вже були націлені на вивчення української як другої мови. Так що у них уже методологічно було враховано змінені обставини навчання дітей. У канадській школі, мабуть, у восьмому класі, у нас був підручник, який називався «Багато культур, багато спадщин», де описувалось порівняльно переживання різних культурних груп у Канаді, і серед них — українців. Так що це було цікаве джерело. А загалом, у суботній школі знання з історії ми доповнювали підручником Крип’якевича. Навчаючись в університеті, я критично осмислював різні джерела. І в процесі самоосвіти це продовжується.

— А загалом як канадська влада на федеральному і провінційному рівні сприяє канадійцям українського походження зберігати культуру, мову, традиції?

— Тут я можу навести дуже цікавий приклад, який може бути використано в Україні. У провінції Саскачеван, у якій люди українського походження складають 11—12%, провінційна державна лотерея частину свого доходу витрачає на фінансування провінційної ради Конгресу українців Канади та його культурної діяльності. У нас культура перебуває в юрисдикції провінцій. І вони вирішують, як їм це організувати. Федеральний уряд зі свого боку надає податкові пільги людям, які жертвують на культурно-освітні цілі. Іншими словами Оттава фіскально заохочує пожертви на такі установи, як Шевченківська фундація. 

«В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ Є МАЛОВІДОМІ ВЕЛИКІ ЛЮДИ, ПРО ЯКИХ  ТРЕБА ЗНАТИ БІЛЬШЕ»

— До речі, яке враження справила на вас наша книга про маловідомі сторінки української історії Україна Incognita. TOP-25?

— У цій книзі є цікаві моменти, які показують, що в історії України є маловідомі великі люди, про яких треба більше знати. І така історія проявляється в сучасності. Ми маємо приклад Мішеля Терещенка, роль родини якого можна було розглядати в історичному минулому, у столітньому минулому. Але те, що нащадок Терещенків став реальним міським головою неподалік північно-східного кордону України з Росією, є прикладом того, як історія оживає. 

— Ви брали участь у нашій фотовиставці і преміювали три фотографії. Чому ви обрали саме їх?

— На світлині «Почуття» собака має майже людські риси. І це фото віддзеркалює велике значення, яке тварини відіграють для вояків на фронті. Будь-то коти, чи собаки. І зокрема, це стосується реабілітації. Наприклад, існує канадська програма «Друг героя», яка з одного боку виховує чи тренує породистих собак, щоб вони стали поводирями для тих, хто цього потребує через інвалідність. А з іншого боку, собак рятують з притулків і виховують, щоб вони стали компаньйонами — собаками-терапевтами для людей, які дуже часто мали травматичні переживання.

Друга фотографія, яку ми обрали, — «Рідна кров». З одного боку вона цікава естетично геометрично, а з іншого ілюструє те, стільки людей в Україні буквально давали кров і жертвували своїми заробітками і життям, щоб підтримати фронт. Для мене це було таким дещо абстрактним, але дуже яскравим прикладом жертовності.

Третя фотографія — на якій зображено кардинала Любомира Гузара. Це дуже глибокий портрет людини, яка постійно нагадує своїми статтями, проповідями й прикладом, що духовність — прикладна, і стосується як бізнесу, так і до суспільного життя. Що це не просто галочка, яку проставляють раз на рік чи раз на тиждень, а живуть із цим щодня.

«ДВА ТИЖНІ З НАШИМИ ВІЙСЬКОВИМИ НА ЯВОРІВСЬКОМУ ПОЛІГОНІ БУВ ХУДОЖНИК»

— І яке у вас враження про нашу фотовиставку?

— У мене склалось враження, що у вас дуже талановиті фотографи і співробітники. Очевидно, кризи і, хоч як би це страшно звучало, війни створюють драматичні і динамічні сюжети для фотографів і для художників. Це те, що наші канадські збройні сили, вже після Першої світової війни визнали, запропонувавши ввести посаду художника у підрозділах. Їхнє завдання полягало в тому, щоб схоплювати суть операції. Останні два тижні з нашими військовими на Яворівському полігоні був художник, який малював пером і зарисовував важливі, на його погляд, моменти зі спільних канадсько-українських навчань. Події у вашій країні відзеркалено певною мірою у ваших фотографіях, а також в інших формах мистецтва. Так, у вас — криза, дуже багато трагічного, але в цьому треба вишукувати ті зернятка, які можуть стати світлим прикладом для майбутнього.