Наслідки «умиротворення» агресора

Командувач Операції Об’єднаних сил генерал-лейтенант Олександр Павлюк в інтерв’ю The Sunday Times, поміж інших важливих речей, наголосив: «Ніхто насправді не розуміє, що вторгнення буде кінцем цінностей і способу існування Євросоюзу. Це буде кінцем європейського проєкту. Якщо Росія отримає країну з потенціалом України, то вона не зупиниться».

Генерал знав, про що говорив. Адже йшлося не тільки про обґрунтоване під воєнно-політичним ракурсом передбачення майбутнього, а і про значущий досвід минулого, про типологічно схожу на нинішню ситуацію, яка склалася у Європі у 30-40 роки ХХ століття.

…Через п’ять із половиною місяців після Мюнхенської угоди, в якій Франція та Велика Британія в ім’я миру і стабільності, а також заради забезпечення прав німецькомовної меншини чеських судетців, без участі чехів і словаків вирішили долю своєї союзниці – демократичної Чехословаччини – віддавши її значні території Третьому Рейху, Угорщині та другій Речі Посполитій, відбувся наступний акт центральноєвропейської трагедії. Позбавлена своєї столиці Братислави та низки ключових земель Словаччина 14 березня 1939 року, щоб не втратити взагалі все, проголосила позірну незалежність, де-факто – під опікою гітлерівської Німеччини. Карпатська Україна теж проголосила незалежність, але була окупована авторитарною Угорщиною. А до Праги «на прохання уряду Чехії» 15 березня ввійшли німецькі війська. Країна була перетворена на «Протекторат Богемія унд Моравія» (des Protektorats Böhmen und Mähren); при цьому Берлін не позбавив чехів усіх ознак державності – протекторат мав свого президента, Еміля Гаху, свій уряд, свої армію та поліцію, свої органи місцевої влади, свої фінанси. Проте підпорядковувалося все імперському протектору – спершу Костянтину фон Нейрату, а потім обергрупенфюреру СС Рейнгарду Гейдріху. З відповідними наслідками у вигляді заборони свободи мас-медіа та політичних партій, побудови концтаборів, знищенні політичної опозиції, закриття чеських вишів, геноциду євреїв та циган і, звісно, мобілізації потужної чеської економіки для військових потреб Рейху.

До цього варто додати, що Радянський Союз також кинув Чехословаччину у вирішальний момент напризволяще: після всіх запевнень про допомогу та розгортання чималих військ на західному кордоні СРСР, раптом уривається зв’язок із Москвою на три доби. Він відновлюється тільки після капітуляції Праги і Москва вичитує: не треба було капітулювати, ви самі винні у всьому, тепер «вигрібайте» самостійно. Кілька тисяч чеських військовиків і політиків емігрувало на Захід, кілька сотень – до СРСР. Усі інші залишилися в країні та з більшою чи меншою мірою успішності адаптувалися до нового режиму.

Найперше зазначу, що промисловість тієї частини Чехословаччини, що ввійшла до протекторату, була однією з найрозвиненіших у передвоєнній Європі, в тому числі військова промисловість. Прекрасно навчена армія Чехословаччини мала добре озброєння та успішно впродовж травня-вересня 1938 року розгромила заколот місцевих нацистів і викинула геть 20-тисячний «добровольчий» (насправді есесівський) корпус, який вдерся з Рейху. Проте Мюнхенська угода підірвала моральний дух чеських вояків; ба більше – за «доброзичливою порадою» британських і французьких «миротворців» було припинене виробництво новітніх танків LT-38 (які були незрівнянно кращі за легкі німецькі танки, які тоді становили основну силу Панцерваффе) й інших озброєнь – не треба дратувати Гітлера… Отож у березні 1939 року останній одержав величезні трофеї – 244 легких танків LT-35 і 3 нових LT-38 (їх негайно пустили в серію під назвою Pz.Kpfw 38 (t), а з LT-35, названих Pz.Kpfw 35 (t), сформували 6-ту танкову дивізію Вермахту). Крім того, трофеями стали 254 гірські 75-мм гармати, 241 80-мм польова гармата, 261 150-мм гаубиця, 23 305-мм мортири і понад дві тисячі 37-мм протитанкових гармат, які пробивали броню всіх тодішніх радянських танків, крім Т-28 і Т-35, яких загалом було до півтисячі. Я вже не кажу про кілька десятків тисяч ручних і станкових кулеметів, про сотні тисяч гвинтівок…

Проте окупанти не збиралися задовольнятися трофеями. Їм потрібна була вся можлива потужність чеської промисловості. Найперше вони продовжили на якийсь час випуск танків Pz.Kpfw 35 (t) і розгорнули випуск Pz.Kpfw 38 (t) – загалом останніх різних модифікацій до 1942 року побудовано близько 1400. Чеські танки зіграли неабияку роль у польській кампанії та у бойових діях на Західному фронті (1939-40). У червні 1941 року майже чверть танкового парку Німеччини становили Pz.Kpfw 35 (t) і Pz.Kpfw 38 (t). У Вермахті було п’ять танкових дивізій, повністю озброєних чеськими танками. А ще ці танки перебували на озброєнні Угорщини, Словаччини і Румунії, які теж воювали проти СРСР, та союзниці Німеччини Болгарії. На шасі Pz.Kpfw 38 (t) були розроблені та серійно випускалися самохідні гармати Marder III та Grille, а з літа 1944 року – винищувач танків Hetzer (побудовано близько 3000). При цьому всі нові модифікації танків й інших броньованих машин розробляли чеські інженери, а на конвеєрах працювали чеські робітники.

І це тільки танки! А загалом Вермахт отримав від військово-промислового комплексу протекторату понад 20000 вантажівок Škoda, понад 1100 Tatra, понад 1 400 000 гвинтівок та пістолетів, 62 000 кулеметів, близько 4000 гармат і мінометів. Для Вермахту випускалися також гусеничні тягачі RSO, важкі тягачі SWS, командирські позашляховики Škoda-900, Kfz-1 і Kfz-4. У КБ чеських підприємств розроблялися найскладніші військово-морські, танкові, ракетні й авіаційні системи, чимало компонентів для підводних човнів, важких танків Tiger і Panther, балістичних ракет V-2, реактивних винищувачів He-162 і Me-262. Вироблялися корабельні гармати та штурмові гвинтівки StG-44, на основі яких був зроблений автомат Калашникова…

При цьому число чеських робітників, зайнятих у промисловості (насамперед військовій), зросло з 1 332 000 осіб у 1939 році до 1 701 000 осіб у 1944 році. А понад 450 000 чехів добровільно-примусово виїхали на роботу до Рейху. Такі значні резерви робочої сили з’явилися, по-перше, внаслідок закриття всіх чеських вишів, по-друге, демобілізації більшої частини армії (у ній залишили тільки сім тисяч вояків). Що цікаво: аж до травня 1945 року ця промисловість достатньо ритмічно працювала, хоча і не так, як раніше, через нальоти авіації союзників. Актів серйозного саботажу практично не було – негативне ставлення до нацистів виливалося в анекдоти, бойкот німецької кінохроніки, прослуховування британського радіо, сповільнення робити (je pomalé – «працюй повільно», таким було гасло).

На Третій Рейх і його військо працювало і сільське господарство. Його жорстко контролювала спеціально створена Асоціація сільського та лісового господарства, яка встановлювала норми виробництва і постачання продукції. Спроби вийти на «чорний ринок» жорстко припинялися, аж до конфіскації земель на користь німецької влади – до 1945 року було конфісковано до 500 тис. га сільгоспугідь. Але що цікаво: при загальному зниженні обсягів сільгоспвиробництва рівень життя чеських селян помітно зріс у зв’язку зі зростанням закупівельних цін на їхню продукцію (на 63%) та зниженням вартості добрив (на 26%). Вироблена у протектораті продукція у сфері розподілу диференціювалася за якістю: категорія «D» – для Німеччини (висока якість), категорія «T» – для протекторату (середня якість), категорія «J» – для євреїв (низька якість).

З початку Другої світової війни у протектораті запровадили продовольчі картки за трьома категоріями – звичайним споживачам, працівникам і цінним працівникам. Звичайний споживач на тиждень отримував: 2900 г хліба, 900 г борошна, 500 г м’яса, 210 г їстівних жирів, два літри молока. За картками також розподілявся одяг, взуття, тютюн, бензин, ліки і деякі інші товари. Дві більш високі категорії, ясна річ, забезпечувалися краще. Враховуючи воєнно-економічне значення місцевого виробництва, окупаційна влада прагнула тримати рівень життя чеського населення близьким до стандартів, прийнятих на території Німеччини. Попри боротьбу з «чорним ринком», він існував, але ціни на ньому з 1939 року по 1945 рік зросли на 2000%.

А тепер про збройні сили «Протекторату Богемія унд Моравія». Їх окупанти створили для підтримки внутрішньої безпеки та порядку 25 липня 1939 року. До служби, ясна річ, не допускалися євреї та цигани. Більшість солдатів й офіцерів раніше служили в армії Чехословацької республіки, до 1944 року вони носили колишню чехословацьку уніформу, потім були запроваджені однострої за німецькими зразками.

Нічого видатного з воєнної точки зору ці збройні сили не являли: сім тисяч «багнетів» і «шабель» з легкою стрілецькою зброєю, поділених на 12 батальйонів та кілька ескадронів і велосипедних рот під командуванням колишнього бригадного генерала чехословацької армії Ярослава Емінгера. У травні 1944 року 11 батальйонів було перекинуто до Північної Італії для охорони тилових комунікацій. Упродовж перших же місяців 800 вояків-чехів перейшли на бік італійських партизанів і були згодом переправлені до Франції, де у складі чехословацької бригади взяли участь в облозі Дюнкерку. Інших солдатів німці роззброїли та відправили на фортифікаційні роботи. А 12-й батальйон і далі охороняв резиденцію маріонеткового президента Еміля Гахі в Празі; 5 травня 1945 року його солдати взяли участь у Празькому повстанні, билися за міську радіостанцію та захопили німецький бронепоїзд. Не надто героїчний шлях був у всіх цих вояків, чи не так?

І тільки з середини 1944 року настрої чехів почали дедалі більше ставати антинімецькими. Ба більше: у гірській і залісненій місцевості з’явилися перші партизанські загони; у березні 1945 року партизанів уже було кілька тисяч. Нарешті, 1-9 травня у протектораті спалахнуло антифашистське повстання, яке підтримала спочатку 1-а дивізія Російської визвольної армії (РОА), тобто власовці, а потім війська 1-го Українського фронту.

Постає, як на мене, закономірне запитання: чому Рух Опору у Чехії не йшов у порівняння ні з сусідньою Польщею, ні зі Словаччиною? У Польщі діяла могутня підпільна Армія Крайова, до якої затим долучилася й Армія Людова, у Словаччині у 1944 році вибухнуло масштабне національне повстання, а якому брали участь і військовики, і цивільні, і партизани? Винні репресії? Так, репресії були, і масштабні. У 1939 році арештували близько двох тисяч учасників акцій протесту – робітників і студентів, дев’ятьох із них стратили. До жовтня 1941 року у протектораті окупаційна влада заарештувала понад 10 тисяч осіб за звинуваченням у підривній діяльності, в тому числі й прем’єра Алоїса Еліаша (страчений у травні наступного року). Лише з 28 вересня 1941 року по 20 січня 1942 року празький військово-польовий суд засудив до смерті 486 осіб, а 2242 особи були відправлені до концтаборів. Після замаху на імперського протектора Рейнгарда Гейндріха, який призвів до його смерті внаслідок зараження крові, була проведена акція залякування – 10 червня 1942 року чоловіче населення селища Лідице (172 особи), звинувачене у пособництві диверсантам було розстріляне, а жінки (теж 172 особи) відправлені до концтабору Равенсбрюк. Дітей же (їх там було 105) частково відправили до концтабору Хелмно (82 особи), де вони і загинули, а решту (23 особи) залишили для «онімечування». Всі будівлі селища були спалені. Так, це  була страшна річ. Але скільки сіл було спалено окупантами у Польщі, скількох цивільних поляків було розстріляно і заморено в концтаборах? Є ще один варіант пояснення: матеріальні блага. Справді, німецька адміністрація докладала чимало зусиль, щоб постачання продовольством, одягом, взуттям для чеських робітників не набагато відрізнялося від тих норм, які існували в Рейху. Ба більше: була розгорнута дієва система соціального забезпечення. Та невже ж усе для чехів вимірювалося матеріальними благами?

Видається, головне було в іншому. Абсолютна більшість чехів, позбавлених своєї інтелектуальної верстви (яка або емігрувала, або потрапила до таборів), була дезорієнтована. Загалом же чехи були страшенно ображені на Британію та Францію, їхня зрада вщент деморалізувала суспільство. На СРСР чехи теж дивилися спідлоба: обіцяв допомогти, закликав боротися, а потім кудись щез із обрію, а на додачу ще й підписав Пакт Молотова-Ріббентропа. Власне, чехи у своїй масі стали зневажати як західні демократії, так і комуністичний Радянський Союз. До речі, у 1930-х за комуністів голосувало понад 13% виборців Чехословаччини; вони не щезли, а в більшості пішли працювати на Гітлера, а хтось – із фольксдойчів і словаків – і воювати за нього…

…Я не даремно навів стільки цифр і фактів – читачі мали одержати досить інформації для роздумів, щоби зробити висновок: якою би була Друга світова війна без анексії Чехії і чи взагалі би вона розпочалася?

А як на мене, тяжка національна травма, завдана чехам «умиротворенням» агресора, неминуче наклала відчутний відбиток на всі наступні події. І нині подібні дії з боку демократичних держав можуть мати схожі наслідки.