НАТО: не лише про безпеку та оборону

Згідно з останніми соцопитуваннями, переважна більшість  українців підтримує вступ України до НАТО. Та, щоб прийти до такого рівня підтримки і усвідомити потребу євроатлантичної інтеграції, нашій державі довелося пройти нелегкий шлях, в тому числі через збройну агресію РФ. Цьому процесу заважали, зокрема, політики, які часто керувалися шкурними інтересами та скороминущими вигодами, експлуатуючи старі радянські міфи про Альянс.

Звичайно, знаходилися ті, хто йшов проти кон’юнктурної течії, намагаючись наблизити Україну до західного безпекового блоку. Серед них секретар РНБО (1999-2003), міністр оборони (2003-2004) України Євген Марчук. Завдяки його зусиллям у 2002 році на засіданні Ради безпеки і оборони Україна вперше заявила про намір приєднатися до НАТО. В 2003 році Верховна Рада проголосувала за Закон «Про основи національної безпеки України», в якому зазначалося, що у зовнішньополітичній сфері Україна провадить активну міжнародну політику з метою набуття членства у ЄС та НАТО при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з РФ і іншими державами світу. Проте після дводенної зустрічі Леоніда Кучми та Володимира Путіна у 2004 році український президент дав команду негайно виключити з військової доктрини формулу про співпрацю з НАТО. Команда Януковича «органічно» продовжила політику Кучми, викресливши цю формулу із закону про нацбезпеку України.

Більш ніж через десятиліття нові геополітичні реалії показали, хто стратегічно мислив категоріями національних інтересів. А політикам, які сьогодні одноголосно декларують свою проєвропейськість та орієнтованість на НАТО, доводиться надолужувати втрачене та повертатися до того, що вже проробив свого часу Марчук.

Сьогодні НАТО – це не просто військово-політичний блок, який вимагає досягнення високих стандартів, це ще й один із засобів збереження та розвитку української науки, яка перебуває у вкрай складному становищі. Наочно це продемонструвала подія, яка минулого тижня відбулася у Великій конференц-залі Національної академії наук України. В рамках візиту до України заступника Генерального секретаря НАТО з питань нових викликів безпеці, посла Соріна Дукару було проведено Інформаційний день наукової Програми НАТО «Наука заради миру і безпеки» (НЗМБ). У заході взяли участь провідні українські вчені та представники профільних держустанов України.

«Участь України в наукових програмах почалася в 1991 році і новий поштовх отримала у 1999 році. Більш ніж 700 українських вчених взяли участь у цих програмах у 90-ті рр. У 2014 році Україна стала бенефіціаром програми «Наука заради миру і безпеки». Наразі вчені і експерти з України разом із НАТО виконують 49 проектів у рамках програми. Це і підтримка гуманітарного розмінування на сході України, і реагування на наслідки терористичних нападів та катастроф, і багато інших красномовних прикладів», - розповів заступник міністра освіти і науки України Максим СТРІХА.

У ході свого виступу заступник генерального секретаря Альянсу, посол Сорін Дукару розповів про своєрідну «історію успіху» партнерства НАТО і України в сфері науки: «Наука заради миру і безпеки» стосується наукової співпраці, пов’язаної з безпекою, але за цією програмою проекти можуть розроблятися лише у партнерстві між союзниками та партнерами на благо миру, стабільності та безпеки. Весь концепт походить від ідеї того, що наукова робота - це спільний матеріал, який спрощує наукову співпрацю між різними країнами та науковими інститутами. Програма стала відомим брендом для НАТО серед союзників та партнерів. Ключовими пріоритетами є протидія тероризму, енергетична безпека, кібербезпека, безпека навколишнього середовища, захист кордонів. Цікавим є те, що у співпраці із Україною ми могли охопити значний спектр програм НАТО».

За словами Дукару, за останні два роки НАТО ухвалило з Україною 48 нових видів діяльності. «Ця робота стосується всіх наших партнерів, але більшість з них - саме України. У нас реалізуються 35 багаторічних багатомільйонних проектів, у нас п’ять нових, утверджених минулого року багатомільйонних проектів, які розпочнуться дуже скоро. Близько 600 вчених із України та країн НАТО працюють у 35 багаторічних проектах. Серед них 350 – молоді вчені, оскільки ми покладаємося на нове покоління, яке змінить світ на краще. Також ми надали стипендії близько 100 молодим вченим з країн - партнерів НАТО», - розповів посол.

Народний депутат України, голова Комітету ВРУ з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець під час свого виступу подякувала Соріну Дукару і країнам НАТО, які лікували за власні кошти 398 українських бійців, сумарно витративши понад $100 млн. Окремо вона подякувала Північноатлантичному альянсу за можливості розвивати в Україні телемедицину, за створення тренінгового центру для тренерів-парамедиків, «які в подальшому зможуть навчити всіх українських військових за єдиним стандартом НАТО».

«Проект «НАТО заради миру та безпеки» в Україні є надзвичайно важливим не лише тому, що Україна сьогодні у зв’язку з окупацією Криму, війною на Сході не може стати членом НАТО. Але присутність НАТО в Україні – це, в першу чергу, досвід, знання і посилення світової безпеки», - зазначила Ольга Богомолець. Ця репліка викликала кілька запитань. Чи настільки однозначна ситуація? Чи доклала Україна всіх зусиль, чи виконала всі умови для вступу до Альянсу? Яка роль у цьому саме наукової співпраці?

«Україна ще не в НАТО, але НАТО вже в Україні – вчора, сьогодні і завтра, - відповіла народний депутат на запитання «Дня». - І чим більше ми будемо отримувати через програму «Наука заради миру та безпеки» знань, досвіду, тим швидше ми наблизимось до колективної безпеки і до повернення того порядку, який має бути в світі, щоб ніхто не дозволяв собі порушувати кордони інших країн і окуповувати інші території».

«Протягом останніх двох років відбулися тектонічні зрушення в ставленні українських громадян до НАТО, - додав заступник міністра освіти Максим Стріха. - Якщо в 2013 році наш вступ до НАТО позитивно оцінювало не більше 1/5 українців, то зараз прибічників вступу – абсолютна більшість. Презентовані наукові проекти мають кілька значень. Вони скеровані на проблеми, у вирішенні яких зацікавлена Україна і світова спільнота. По-друге, для нас це важливо в умовах вкрай недостатньої державної підтримки наукової сфери участь у натовських проектах – це нагода підтримувати на високому рівні роботу наших наукових колективів, надати їм можливість міжнародної співпраці, залучити нове лабораторне обладнання. Третій аспект – людські контакти – це долання старих стереотипів, створення в українському суспільстві розуміння того, що НАТО для нас є фактично єдиною розумною стратегічною перспективою в умовах тих загроз, які ставить перед нами ситуація».

Своє слово щодо цього сказав і Сорін Дукару: «Ми справді визнаємо ті важливі реформи та напрями щодо реформ, які зараз реалізуються Україною. Зважаючи, що вона перебуває у стані конфлікту, який відбувається на Сході, ці зусилля мають ще більшу ціну. Ми і країни - члени НАТО заохочуємо Україну до інституційних реформ у галузі оборони, забезпечення верховенства права, боротьби із корупцією і інших напрямів».