«Ні перемог, ні поразок»

Українське питання звучало і обговорювалося. Причому про ситуацію в нашій країні говорив не тільки Президент Петро Порошенко, який перебував з візитом в США. Адже напад Росії на Україну в березні 2014-го дестабілізувало не тільки російсько-українські, а й міжнародно-правові відносини в Європі та світі. І хоч президент головної потуги світу — США Дональд Трамп у своєму виступі перед Генасамблеєю ООН Україну так і не згадав, про нас та агресію Росії згадували лідери європейських країн.

«Такі країни, як Росія, кричуще порушують міжнародне право. Від захоплення чужих територій до безрозсудного використання хімічної зброї на вулицях Великобританії агентами російського ГРУ», — заявила прем’єр-міністр Великобританії Тереза Мей (gov.uk).

«Із сумом хотів би звернути увагу на події у сфері безпеки в нашому регіоні — Центральній та Східній Європі. Лише в останні кілька років ми стали свідками явного порушення Будапештського меморандуму, який гарантував територіальну цілісність України в обмін на мирне і добровільне ядерне роззброєння», — це вже слова президента Польщі Анджея Дуди (ua.interfax.com.ua).

«На моєму материку, у Європі, основоположні правила й принципи міжнародного права перебувають під загрозою. Суверенітет й територіальна цілісність України у межах міжнародно визнаних кордонів повинні бути відновлені», — сказала під час виступу прем’єр-міністр Норвегії Ерна Солберг (ukrinform.ua).

«Це Україні вирішувати свій шлях: чи хоче вона вступати до НАТО, чи ні. Врешті це 29 союзників і Україна вирішуватимуть, чи Україна готова, чи вона відповідає стандартам вступу до НАТО», — заявив генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг перед зустріччю з главою МЗС Росії Сергієм Лавровим (apnews.com).

Звичайно, Україна має бути вдячною за підтримку міжнародних партнерів, але примусити Росію відповісти за свої злочини, зокрема проти нашої країни, світу поки не вдається. Які механізми запропонував Президент України?

• Ми вважаємо, що прогрес у питанні реформи Ради Безпеки буде важливим внеском у триваючу в ООН широкомасштабні зміни. Настав час наголосити, що зловживання правом вето — це гальмо, що заважає нашій Організації діяти на повну силу;

• Навіть після того, як ООН не вдалося запобігти агресії проти України, ми все ще сподівалися на допомогу Організації у врегулюванні конфлікту шляхом розгортання багатонаціональної миротворчої місії на тимчасово окупованій території Донбасу. Йдеться про миротворчу діяльність, з проханням про яку Україна зверталася до ООН ще у квітні 2015 року;

• Після окупації Криму, його (Кремля. — Ред.) мішенню сьогодні є окупація Азовського моря. Такі грубі порушення мають бути припинені як незаконні, у тому числі в рамках Конвенції ООН з морського права. Вони мають отримати рішучу відповідь, включаючи посилення санкційної політики та інші цілеспрямовані заходи;

• Ми впевнені, що зростаюча мілітаризація Криму заслуговує на пильну увагу та негайне реагування з боку Генеральної Асамблеї. Саме тому під час цієї сесії Україна розраховує на вашу активну підтримку відповідної резолюції;

• ООН не повинна мовчати, коли цінності та принципи, закріплені її Статутом та принципами міжнародного права, порушуються країною, що має право вето.

Виступ українського президента був досить потужним, хоча опоненти вже розкритикували Порошенка за те, що він так і не згадав Будапештський меморандум, який мав гарантувати безпеку України. Більш того, від експертів часто можна почути і про ідею необхідності переходу до переговорів в форматі Будапештського меморандуму.

Що думає з приводу підсумків для України дипломат, голова правління Міжнародного центру перспективних досліджень Василь ФІЛІПЧУК:

— Якихось конкретних підсумків для нас поки немає. Були окремі згадки окремих лідерів держав і генсека НАТО, але вони не свідчать про якісь якісні зміни у ставленні до врегулювання російсько-українського конфлікту. Це питання «надійно» увійшло в список проблемних міжнародних питань, до якого стандартно згадують і постійно повертаються, але ніхто не бачить можливості піднімати температуру дискусії для того, щоб якось його вирішувати. Всі розуміють, що за нинішніх умов можливостей для врегулювання проблеми немає. Хоча те, що тривають дискусії, це вже добре. До речі, врегулювання питання належить до компетенції Ради безпеки, а не Генеральної асамблеї ООН.

В Раді безпеки є два ключові гравці — це США і Росія, які і ведуть між собою діалог. Для мене цікавим за останні дні з усіх заяв і виступів було якраз інтерв’ю спецпредставника США у справах України Курта Волкера, який детально розповів — як зараз відбуваються переговори і куди вони рухаються. Виходячи з того, що він сказав, ситуація не є замороженою, тривають переговори. І якщо американські і російські представники дійдуть згоди, то її дуже легко буде оформити для прийняття на Раді безпеки ООН, а звідти рухатися до миротворців чи міжнародної тимчасової адміністрації в Донбасі. Але поки ми не бачимо, щоб американсько-російський діалог пішов вперед. Є напрацювання, проте брак довіри і достатньо різний порядок денний обох сторін унеможливлює прийняття рішень.

Тому я би не оцінював нинішнє засідання Генасамблеї як щось особливе. Це стандартні міжнародні заходи, які проходять кожного року. Не було ні перемог, ні поразок. Інша справа, що кілька тижнів тому окремі українські дипломати підняли високу планку очікувань. Посадовці, політики говорили про якісь сюрпризи, напрацювання, але поки ми не побачили ні сюрпризів, ні напрацювань. Те, що Трапм не згадав, а окремі лідери згадали про Україну, —  насправді нічого не змінює. Без політичної волі на геополітичному рівні, без активності з українського боку, нічого не буде. Особливо якщо враховувати, що наступний рік для нас є виборчим, а отже «вікно можливостей» ще більше зменшується. Наразі великих шансів на прийняття системних політичних рішень немає.

Якщо говорити про реформу Ради безпеки ООН, то про це вже говорять років двадцять. До речі, якраз коли президентом Генеральної асамблеї ООН був наш Геннадій Удовенко, він один з перших підняв питання про реформу Ради безпеки цієї організації. Звичайно, ООН не зможе ефективно виконувати свої функції в таких питаннях як вирішення ситуації в Криму і Донбасі, тому що ті, хто має прийняти системне рішення, менше всього зацікавлені в цьому. Поки таку волю демонструє Франція, всі інші намагаються утримуватись. Щоб внести зміни в роботу Ради безпеки ООН потрібно змінити її Статут. Причому зміни мають бути внесені не просто більшістю країн-членів ООН, а й обов’язково ратифіковані парламентами п’яти країн членів РБ ООН. Мені здається, що в 2014-му певне «вікно можливостей», коли було очевидним брутальне порушення Росією міжнародного права, було більшим. А так ми знову повернулися до стандартної міжнародної дипломатичної метушні, яка не призводить до конкретних результатів, бо немає бажання цього зробити.