Нова зміна

Цьому симпатичному юнакові — всього 25 років. Однак керівництво Виборчого блоку «Євген Марчук — «Єдність» довірило йому вести у Голосіївську райраду столиці більш дорослих і досвідчених колег. Іван Слободяник вважає, що це демонстрація не декларативного, а справжнього бажання партій- учасниць блоку привносити у політику «свіжу кров», допомагати молоді реалізовуватись, одночасно збагачуючи свої кадрові надра їхньою енергією, новими ідеями та підходами. Про те, що ця енергія та ідеї справ ді є, легко переконатися, прочитавши інтерв’ю з Іваном Слободяником, лідером Молодіжного об’єднання «Єдність», радником Київського міського голови та першим номером списку блоку «Євген Марчук — «Єдність» у Голосіївську райраду м. Києва.

СТУДЕНТСЬКИЙ МЕР ЗВІТУЄ

— Як ви стали кандидатом у депутати? І що це для вас — бути першим номером списку блоку «Євген Марчук — «Єдність» у Голосіївську райраду?

— Перший номер у списку — це демонстрація позицій наших партії і блоку по відношенню до молоді. Це свідчить про те, що у наших старших політиків є розуміння молоді і бажання спілкуватися з нею в рамках паритетного діалогу. Коли слова про те, що молодь треба залучати, піднімати, є не просто декларацією. З іншого боку, молодь не використовують лише в якості «подай-принеси-розклей листівки». Звичайно, ми не цураємося і чорнової роботи, тому що це складова будь-якого виробничого процесу, особливо такого напруженого і відповідального, як вибори. У даному випадку — це демонстрація того, що партія робить ставку на молодь, але не як на електоральну складову, не як тільки на виборців, але як на складову активну — як на учасників процесу. За моїми спостереженнями, це не дуже притаманно іншим політичним силам в Україні.

— А як все-таки стають молодими політиками?

— Я закінчив військовий ліцей ім. Івана Богуна. За розподілом потрапив у військовий інститут Київського національного університету. Там став головою наукового товариства, потім — головою Курсантської ради. Потрапив у студентський парламент університету Т. Шевченка, згодом очолив його. Ініціював створення студентської ради при міському голові. Створили цю раду. У 2004 році був обраний студентським мером міста Києва. Паралельно я створив благодійну організацію Фонд сприяння розвитку студентського самоврядування. Під час Помаранчевої революції ми з моїми товаришами створили Молодіжний комітет порозуміння, що надавав консультації студентам, які зазнавали утисків у своїх ВНЗ, незалежно від того, в якій політичній силі вони знаходились. Ініціювали створення Всеукраїнської студентської ради при Міністерстві освіти. Туди увійшло більше 250 навчальних закладів і більше 300 представників органів місцевого самоврядування. Створили молодіжне об’єднання «Єдність». Був призначений радником Київського міського голови з питань молодіжної політики. Паралельно я декілька років був інтерном при секретаріаті Верховної Ради, потім рік був помічником-консультантом народного депутата.

— Ми завжди вимагаємо від влади, щоб вони звітувалися за свою діяльність і відповідали за свої дії. Ви були студентським мером. Можете прозвітувати?

— Студентський мер — це не державна посада. Це фестивальна посада і певне соціальне визнання. Є фестиваль «Студентська республіка», раз на рік для участі в ньому з’їжджаються представники різних навчальних закладів, утворюють партії і блоки, висувають кандидатури на мера, в парламент. Наша партія перемогла з лозунгом «Все буде добре».

А що я зробив за цей рік? Створив студентську раду при київському міському голові. Це європейська модель представництва певної суспільної групи на відповідному рівні для участі цієї групи у прийнятті рішень. Це модель так званого «білого лобізму» — можливість піднімати «знизу» студентські запити і доносити їх одразу до міської влади.

Ми також зініціювали зустрічі студентів із міською владою на Тетянин день (День студента). Це також можливість зустрітися з міським головою та іншими керманичами міста і неформально поспілкуватися, поставити ті питання, які б не наважилися поставити в офіційній атмосфері.

Крім цього, мною було про ініційоване створення сторінки для молоді на сайті київської міської ради. Зайшовши на цю сторінку, можна знайти інформацію про всі структури, які займаються молодіжною проблематикою. Також була розроблена програма «прозоре житло для молоді», яка поки що має страшенний опір серед діючих депутатів. Я намагався знайти інформацію по київських програмах молодіжного кредитування, але, навіть маючи статус радника, мені було дуже важко це зробити. Бо комісія, яка цим займається, фактично сама і розподіляє житло. Тобто сама себе контролює. Окрім того, ті заступники міського голови і начальники управлінь, які є членами інших партій, можуть принципово не давати здійснити якісь позитивні кроки і, відповідно, присвоїти собі заслугу за такі кроки, представникам інших політичних партій. І ця політизація органів місцевого самоврядування інколи доводить до розпачу. Тому що хочеться зробити щось хороше, а через те, що ти не з тієї партії, що і чиновник, від якого залежить просування далі рішення, процес зупиняється і фактично губиться на корню.

Приблизно така ж ситуація склалася і зі створенням Молодіжного форуму міста Києва. Коли ініціативна група молодіжних лідерів вирішила створити щось на зразок студентської ради при міському голові, але без обмеження виключно студентською молоддю. Це також європейська модель. Колись на молодіжному саміті ООН така модель була закріплена у відповідних деклараціях як основоположна модель співпраці органів влади з молоддю. Молодь може бути представлена через громадські організації, «молодіжки» політичних партій, творчі спілки, органи студентського самоврядування, через студентські профспілки у певній структурі. При чому без якогось конкретного вождя-лідера. Це структура, яка представляє не людей, а проблеми. Це дає можливість політику і чиновнику здійснювати свої дії на підставі живого політичного маркетингу. Тобто не думати самому, що зробити хорошого, а робити те, на що є запит. Власне, за нього ті, чиї проблеми він покликаний вирішувати, вже подумали, що зробити і навіть як зробити. На жаль, для багатьох сьогоднішніх начальників набагато ближчою є позиція «розділяй і володарюй». Мені важко сказати, чому це так. Але є результат — процес зі створення Молодіжного форуму на сьогодні загальмований. Втім, я думаю, що це справа часу, тому що така структура дуже потрібна.

«ДИФУЗІЯ ГОЛОВНОГО ДЗЕРКАЛА»

— В процесі своєї виборчої кампанії ви, напевно, зустрічаєтеся із виборцями свого району. Що ви зрозуміли під час таких розмов?

— Спільним, напевно, для всіх українців, мешканців усіх міст і сіл є бажання жити краще. А одне із найяскравіших вражень — це суботні зустрічі із мешканцями так званої Чапаївки, що у Голосіївському районі. Дуже цікава історія цього питання. Це так званий приватний сектор, на території якого людям виділили землю, не поставивши до відома громаду, яка мешкала там. Більше того, землю цим людям виділили, але не дали, продавши її ще іншим громадянам, які вже збудували там свої котеджі і вілли. Сьогодні ці люди борються за свою землю. При чому взаємна боротьба набуває часом вкрай гострого характеру — доходило навіть до стрілянини. Але люди вистояли, мають «хребетність», і ми їм допомагаємо. Зокрема, завдяки ініціативі лідера парті «Єдність» Володимира Ялового було прийняте рішення про відвід цієї землі (30 га) для мешканців Чапаївки. А зараз ми боремося, щоб уже до виборів люди отримали землю — конкретно по прізвищах... Там дійсно дивна ситуація склалася. Місце для медпункту громада орендує у одного місцевого бізнесмена, дуже погано ходить транспорт, діти в одному класі можуть бути різного віку, бо немає приміщень... Але вражає стійкість цих людей, їхня згуртованість. Це якраз те, що пропонує наш блок на виборах, — концепція децентралізації державної влади і розвитку місцевого самоврядування. Якби цими питаннями почали опікуватися трохи раніше — мається на увазі, що був би створений орган самоорганізації населення, місцева громада, яка мала б відповідні повноваження, то ніхто не міг би без їх відома відводити цю землю. Вони б мали повноваження також розподіляти планові кошти — самі б займалися газифікацією району і т.і. А так вони змушені ходити з простягнутою рукою до чиновників, хоча кошти на ці потреби передбачені. Зрештою, це з їхніх податків кошти.

Як для молодого політика, таке спілкування з людьми для мене є надзвичайно корисним, воно збагачує. Починаєш розуміти, що кожна людина — це окремий світ. І чим більше цих світів ти пізнаєш, тим багатшим стає твій світогляд. А з іншого боку, ти розумієш, якою невідповідною є реальність, яку ми бачимо з екранів телевізорів, справжній реальності. Як у відомому фільмі «Матриця». Або у Ліни Костенко є добре визначення: «дифузія головного дзеркала». Це справді інший світ. І його потрібно знати, вивчати і ним займатися, щоб дифузія не поглиблювалася. І я бачу, що є на це попит. Люди справді хочуть, щоб приходили до влади молоді політики, з нестандартними поглядами, можливо, з певною відсутністю досвіду, але з якоюсь душевною і біографічною чистотою. Попит на молоді кадри засвідчують і соціологічні опитування. Щоправда, на ділі інколи виникає абсурдна суперечність. Мені доводиться чути: «Ви молодий, вас важко сприймати всерйоз, як політика». Така от нелогічність: хочемо, щоб приходили молоді, але обирати молодих якось незвично.

Є проблема і в тому, що у людей зустрічається інколи якась озлобленість. Вони пам’ятають, як їхні батьки мріяли про краще життя для них, так само, як вони мріють про краще життя для своїх дітей. І вже не вірять. Є, звичайно, у виборців і нормальні настрої, конструктивні. Але є й такі, з якими важко побудувати нормальне здорове громадянське суспільство, основою якого, як відомо, є саме громадянська активність. Песимізм — перший ворог громадянського суспільства, страшніший за відсутність необхідних законів і інститутів.

Вражає також відсутність взагалі якихось правил гри. Починаєш розуміти, що таке держава в неабстрактному розумінні. Починаєш поступово відчувати цю систему і правила взаємодії у ній. Врешті, розумієш, що будь-яка система, в першу чергу, — це люди, це сукупність стосунків між людьми. А стосунки — це ще й емоції, які ведуть до певних результатів, інколи — негативних. Усвідомлюєш, що має місце розсіяність системи координат, немає спільного розуміння, немає дискурсу — це коли, наприклад, учасники переговорів оперують різними категоріями.

...До речі специфіка і перевага місцевих виборів у тому, що є можливість прийти до людей і просто фізично побачити одне одного, і усі погані образи розвіяти. Хоча, безумовно, одна листівка якогось негативного змісту, розроблена конкуруючою стороною, може все це перекреслити.

— А хто основні конкуренти вашого блоку на виборах у Голосіївську райраду?

— Якщо в політичному сенсі, то це переважно ті ж політичні сили, які балотуються у Верховну Раду. Але найголовніше — це ті проблеми, з якими щодень стикаються кияни: житлово-комунальні, доріг, транспорту. А також — зневіра у владі.

— В чому, на вашу думку, секрет успіху Олександра Омельченка — на сьогодні про його підтримку на пост мера столиці заявили «Наша Україна», Партія регіонів, ваш блок...? Чому саме О. Омельченко?

— З одного боку, в політиці завжди є проблема ефективного рішення. Однак ефективне рішення не завжди приймається, бо воно не є вигідним з точки зору кон’юнктури, певних політичних розкладів. В даному ж випадку, Омельченко є найкращою кандидатурою для певного конгломерату політичних діячів і еліт. З іншого боку, вони абсолютно свідомі того, що серед тих кандидатів, які на сьогодні є, людини, яка може керувати трьохмільйонним містом, крім Омельченка, просто немає. На сьогоднішній день, це людина, яка, попри усі свої недоліки і помилки, найбільше відповідає цій посаді. І саме це спонукає, по-перше, політичні сили до такого вибору, і по-друге, людей, які будуть за нього голосувати.

— А як ви особисто поставилися до ініціативі лідерів ваших партій, які вирішили об’єднатися у блок «Євген Марчук — «Єдність»?

— Чим більше об’єднано здорових сил заради якоїсь спільної мети, тим краще. Тому в цьому контексті — це позитив. Єдине, що у Києві люди трохи плутаються: нещодавно «Єдність» була партією Омельченка, зараз її очолює Яловий, а на рекламних щитах фігурує прізвище Євгена Марчука... Але ми пояснюємо, і поступово люди розуміють, які функції кожного з лідерів у цьому процесі, і чому саме таке об’єднання відбулося. Думаю, до виборів усі крапки над «і» буде розставлено, люди зрозуміють, що це правильне поєднання і обов’язково підтримують наш блок. Бо, перш за все, це не кон’юнктурне об’єднання, а об’єднання однодумців і професіоналів.

— Як ви пояснюєте людям, що в їхньому розумінні все стає на свої місця? Що є «фішками» вашого блоку?

— Одним із найважливіших програмних моментів нашого блоку є реформа місцевого самоврядування. Ми не тільки говоримо про те, що треба зробити, а говоримо, як це треба зробити. При чому конкретними прикладами. У нас є концепція децентралізації державної влади і розвитку місцевого самоврядування.

По-друге, це склад людей, які цим займаються. У нас звикли робити імідж на тому, що підводять риску під усім, що є, і кажуть: «усе погано». Ми ж вважаємо, що у Києві багато хорошого зроблено, і зокрема, депутатами фракції «Єдність». В цьому не важко переконатися, якщо порівняти показники розвитку Києва у порівнянні з іншими містами України, та навіть ним самим 5—7 років тому.

УМОВИ ЗРОСТАННЯ

— Як ви ставитеся до присутності у більшості виборчих списків партій та блоків співаків, акторів, спортсменів, журналістів?

— Це нормально, якщо ці люди, не дивлячись на те, чим вони займаються у повсякденному житті, мають покликання до політичної діяльності, є професіоналами і претендують на місце у представницьких органах адекватно до своїх знань та навичок. Якщо ж вони насправді не збираються професійно займатися політикою, то це також нормально — з точки зору політтехнологій. Але не нормально з точки зору здорового глузду. І не зовсім чесно по відношенню до виборців. Але мені здається, що виборці це розуміють, відчувають, що їх хочуть на ці розкручені імена «купити». І ті політичні сили, які розраховують на підтягування голосів за рахунок якихось відомих спортивних, культурних діячів, можуть на цьому ж і проколотися.

— Коли, на вашу думку, боротьба іміджів, лідерів зміниться у нас боротьбою програм і пропозицій?

— У спадок від Радянського Союзу ми отримали неструктуризоване суспільство. Таким воно залишається і по сьогодні. І це суспільство виявилося неготовим обирати за пропорційною системою. Досить низька представленість людей у політичних партіях, немає безпосереднього контактування з партійними «комірками» на місцях. І на цьому фоні, коли люди не розрізняють програми, саме політичні лідери зі своїми «кредитними історіями» є хоч якимись орієнтирами для виборців. Тому перша умова — це подальший розвиток партійної системи.

Друга умова — коли самі політики і політичні сили будуть відповідати вчинками своїм задекларованим ідеям. Наприклад, комуністи є лівими і не можуть визнавати право на приватну власність. І, відповідно, праві сили не повинні бути популістами і займатися соціальним забезпеченням. Тобто політичним силам потрібно бути послідовними в ідеології, яку вони сповідують. Але, на жаль, ще з давніх часів і по сьогодні залишається актуальною приказка одного із римських сенаторів: «народ хоче бути обманутим, так давайте його обманювати».

Тому необхідною умовою є підвищення рівня політичної культури населення. А до того часу буде йти гра на емоціях, на якихось образах, слоганах, іміджах...

— Що б ви зараз порадили вдумливому виборцю, виборцю, який хоче, щоб справді щось змінилося після 26 березня? Які орієнтири йому слід узяти до уваги, щоб із 45 учасників перегонів вибрати одного і потім не шкодувати про свій вибір?

— По-перше, треба знати систему виборів. Якщо взяти наш Голосіївський район, то на виборчих дільницях цього району відбудуться 26 березня вибори у районну раду, міську раду, міського голови і у Верховну Раду. І перше, що потрібно засвоїти виборцю, — це те, що можна обирати у різні ради різні політичні сили. Це важлива річ, тому що в списках розкручених брендових партій можуть знаходитися люди з сумнівною біографією. Адже зараз депутати місцевих рад мають таку ж недоторканність, як і народні депутати. А відомо, що у розкручених брендових партіях місця у списках продаються. І на виборах до місцевих рад вони коштують набагато дешевше, аніж у списках до парламенту. Тому можна собі уявити, хто купує ці місця. За таких умов, якщо немає поки що орієнтира на програми, то, в першу чергу, треба дивитися на людей, котрих пропонує обрати та чи інша партія чи блок.

— А вам потрібна недоторканність?

— Мені нема від кого бути недоторканним.

— Ви були на Майдані під час минулих виборів?

— Так, в першу ж ніч. Хоча і не підтримував нікого з головних кандидатів.

— Чому, на вашу думку, зараз усе відбувається не так, як люди цього прагнули? Може, люди не ті прийшли до влади? Чи влада їх зіпсувала? Чи це нормальний час помилок і спроб?

— Спробую пояснити так. Подивіться, скільки зараз відкривається залів з ігровими автоматами. Це означає, що вони запитані. У свою чергу, це означає, що у нас дуже багато людей хочуть бути одразу багатими і щасливими. Кинув монетку — і життя налагодилося. Так само і під час Майдану багато людей думало: зараз ми виберемо нового президента — і заживемо, як у Бога за пазухою. Але так не буває. По-перше, такого просто не може бути. По-друге, під час виборів політики завжди оперують завищеними обіцянками, цілями. І це не погано — просто так уже влаштовані люди. Якщо політик спробує бути чесним, вийде і скаже: на жаль, у найближчий рік-два нічого не зміниться, люди цього не сприймуть. Це може сприйняти тільки вузька частина спеціалістів, котрі це і так добре знають. А для того, щоб вигравати, голосів цієї вузької частини буде замало.

Але з другого боку, потрібно також подивитися на склад людей, які прийшли з Президентом. Вони, на жаль, не зовсім відповідають тим цінностям і ідеалам, заради яких люди стояли на Майдані. Окрім того, місцеві еліти є дуже стійкими до змін у вищих ешелонах влади. А для людей влада — це не тільки Ющенко чи Єхануров, але й голова місцевої ради, місцевої адміністрації.

Але загалом Майдан не можна вважати помилкою. Дуже важливо, що у нас відбувся цей рух, цей процес. Найважливіше, що відбулася зміна свідомості. Люди тепер знають, що не обов’язково має бути так, як сказали зверху, — може бути інакше, так, як хочуть самі громадяни.

— На вашу думку, ця виборча кампанія буде чистішою, ніж минула президентська?

— Думаю, так. Приклад минулих виборів багато чому навчив і чиновників, і громадян. Хоча спроби використовувати адміністративний ресурс мають місце. А взагалі я зараз скажу таку парадоксальну річ: наші чиновники просто не вміють використовувати адмінресурс... на благо. Можливо, ще й тому, що для цього потрібно, щоб чиновник був позитивною фігурою. Щоправда, в даному випадку я маю на увазі адмінресурс не як тиск чи примус. А як спосіб донесення інформації, спосіб комунікації між владою та населенням. Можна мати телефон, можна мати кому подзвонити, але не знати, що сказати. Десь так приблизно це виглядає в Україні на сучасному етапі. Наші чиновники ще не вміють перетворювати адмінресурс на політичний капітал. І більше шкодять собі і своїй політичній силі, застосовуючи його.