Новий порядок

Під прикриттям введення розподільчих рахунків схема розрахунків, котра діяла в період прем’єрства Лазаренка, може відновитися повною мірою.

Головною характеристикою цієї схеми є концентрація платежів за енергоносії на єдиному рахунку. При Лазаренкові за ЄЕСУ було закріплено низку областей, і кошти споживачів газу в цих областях збиралися на рахунку ЄЕСУ. Лазаренко як прем’єр і керівництво ЄЕСУ домовлялися з російською стороною про ціну газу, який імпортується в Україну, і ЄЕСУ вимагала від споживачів газу розрахунків грошима. Реальні розрахунки з російською стороною проводилися товарами за завищеною ціною. Живі гроші виводилися за «треті» рахунки.

Нова редакція закону передбачає концентрацію розрахунків усіх споживачів електроенергії в областях на обласних розподільчих рахунках. Питання в тому, чи зможе хтось встановити особистий контроль над розподільчими рахунками і переговорами про ціну російських енергоносіїв.

Ще крок — і Ю.Тимошенко зможе особисто контролювати розподільчі рахунки та ціни енергоносіїв, які імпортуються з Росії. Приводом направляти гроші з розподільчих рахунків прямо до Росії, в обхід українських електростанцій, буде криза. Через падіння видобутку вугілля в Україні доведеться купувати в Росії великі об’єми природного газу (30—40 млн. кубометрів на день х 180 днів (середня тривалість осінньо-зимового періоду в енергетиці) = 5,4—7,2 млрд. кубометрів) і, можливо, частину вугілля для українських електростанцій. У Росії ж купуватиметься і ядерне паливо. Уряд неминуче забезпечуватиме розрахунки з Росією за ці енергоносії насамперед за рахунок коштів, які надходять на розподільчі рахунки. Направлення цих коштів прямцем до Росії, ймовірно, пояснюватиметься необхідністю:

— економити час через катастрофічний дефіцит палива (уже в жовтні теплостанції можуть працювати на добових запасах палива),

— спрямовувати всі кошти на придбання палива,

— позбавити електростанції можливості витратити отримувані кошти на некритичні потреби.

Тимошенко потрібна можливість без зовнішнього контролю вести переговори з конкретними постачальниками в Росії про ціну енергоносіїв. Про ціну енергоносіїв можуть домовлятися віце-прем’єр України з питань ПЕК і голова НАК «Нафтогаз України» (про ціну газу, який імпортується). Контроль позицій міністра ПЕК і голови НАКу та право на переговори з російськими постачальниками енергоносіїв дають українському віце-прем’єру з ПЕК можливість контролювати кошти на розподільчих рахунках і домовлятися з російською стороною про «подвійну» ціну енергоносіїв. Наприклад, офіційна ціна газу для українських електростанцій становитиме $70—80 за 1000 кубометрів. Реально оплачуватиметься газ грошима за ціною $40—50. Різниця «йтиме» на корпоративні рахунки в іншій країні. Таку ж схему може бути реалізовано і щодо ядерного палива та російського вугілля.

Можливо, це пояснює готовність віце-прем’єра з питань ПЕК сумістити посаду віце-прем’єра з посадою міністра ПЕК. Уже вимушені були піти у відставку І.Бакай та С.Тулуб і було звільнено І.Діденка, котрі були не згодні з пропозиціями Тимошенко і за своєю посадою (голова НАКу та міністр палива й енергетики) могли втрутитися в переговори про ціну російських енергоносіїв.

Якщо над розподільчими рахунками встановиться цілковитий контроль однієї людини, це може призвести до низки негативних наслідків:

— ціна палива для електростанцій та ціна електроенергії для українських споживачів можуть бути завищені;

— може невиправдано вирости державний борг України перед Росією у випадку неповної сплати російських енергоносіїв, оскільки ціна енергоносіїв буде завищена;

— електростанції не отримають необхідних коштів на планові ремонти;

— західні інвестори відвернуться від українського енергоринку, оскільки обласні енергокомпанії та електростанції будуть позбавлені прибутку;

— людина, котра контролюватиме фінансові потоки до Росії, буде зацікавлена штучно підтримувати кризовий стан українського енергетичного сектора.

Нова редакція Закону закріплює відсутність підстав для претензійної роботи виробників і постачальників електроенергії зі своїми контрагентами. Саме відсутність умов для претензійної роботи є однією з головних причин важкого стану енергоринку. Закон наказує всім учасникам оптового ринку укладати договори на купівлю-продаж електроенергії з підприємством, яке купує електроенергію в генерації і формує її оптову ціну. Сьогодні це підприємство «Енергоринок». Проблема полягає в тому, що «Енергоринок» не має активів і не може нести перед електростанціями відповідальності у випадку, якщо «Енергоринок» не розплачується з електростанціями за придбану в них електроенергію. Ця обставина, натомість, не стимулює оптового торговця до претензійної роботи з обласними енергопостачальними компаніями. Обсяги неплатежів за спожиту електроенергію настільки великі, що взагалі навряд чи яке підприємство може укладати контракти з усією генерацією на купівлю електроенергії. Це означає, що договори на купівлю- продаж електроенергії мають укладатися безпосередньо між виробниками та обласними постачальниками чи великими споживачами електроенергії за ціною, визначеною на оптовому ринку.

Безстрокове встановлення нового порядку розрахунків за електроенергію відштовхує від українського енергоринку західних інвесторів. Тим самим воно ставить під загрозу появу в українській енергетиці професійних управлінських груп і реальних інвестицій у виробництво і передачу електроенергії. Приватні енергокомпанії на невизначений час втрачають можливість самостійно здійснювати фінансове управління і контролювати власні гроші. Це є неприйнятною обставиною для стратегічних інвесторів.

Тимчасова, але легальна програма зараз абсолютно необхідна для підвищення збору платежів на місцях, для підвищення розрахунків з електростанціями і для загального збільшення грошових розрахунків. Ця програма має бути підготовлена до 1 серпня 2000 і здійснюватися під прямим контролем та управлінням Президента. Вона повинна передбачати такі мінімально необхідні заходи.

Необхідно домогтися встановлення кінцевого терміну використання розподільчих рахунків. Цим терміном може бути рік — до 1 липня 2001 року. До 20 липня 2000 НКРЕ повинна підготувати пропозиції щодо введення прозорого алгоритму розрахунків на цей період. На час дії тимчасового алгоритму не треба оголошувати надзвичайної ситуації. Взагалі можливість оголошення надзвичайної ситуації має бути ліквідована.

Кожному обленерго, яке бере участь у тимчасовому алгоритмі, треба дозволити залишати в себе частку кожного грошового платежу на вже затвердженому рівні. Якщо споживач сплатив 100 грн., а обленерго за алгоритмом повинно отримати 20%, то обленерго зможе залишити в себе 20 грн. Це збереже енергокомпаніям стимул для роботи із збору коштів зі споживачів електроенергії. Інші кошти повинні йти на розподільчий рахунок.

З тимчасовим алгоритмом повинні погодитися всі обленерго, які не забезпечують стовідсоткового повернення коштів до оптового ринку. До тих обленерго, які відмовляться від участі в тимчасовому алгоритмі, НКРЕ може застосовувати санкції. Зокрема, НКРЕ може зменшувати суми компенсації для обленерго на підставі статистичних даних про отриманий обленерго завищений прибуток.

Необхідно домогтися укладення прямих договорів купівлі-продажу між генеруючими компаніями та постачальними підприємствами чи великими покупцями електроенергії про відповідний обсяг постачання електроенергії протягом певного часу за ціною оптового ринку (а не за ціною окремих генеруючих компаній). Тільки ці договори є основою оплати щодо оптового ринку. Тільки на підставі цих договорів можуть бути застосовані санкції до обласних енергокомпаній, які заборгували генерації і не перераховують грошей на рахунок оптового ринку.

Уряд має підготувати пропозиції щодо мінімального рівня збору коштів до 1 липня 2001 року. Цей показник має бути реальним і орієнтовним. Його слід узгодити з обласними енергокомпаніями. Керівники державних обленерго, котрі забезпечують збір коштів вище цього рівня, можуть отримувати грошові бонуси, а до тих компаній, які є аутсайдерами із збору коштів, повинні застосовуватися санкції.

Розрахунки та інші фінансові операції в період дії тимчасового алгоритму мають пройти аудит.

Необхідно відділити накопичені борги споживачів і заборгованості з платежів державного бюджету (включаючи заборгованість із зарплати і пенсій) від поточних зобов’язань згідно з договірними відносинами. На накопичені борги і заборгованість із платежів необхідно ввести мораторій. Це означає, що з обленерго не стягуватимуться старі борги перед оптовим ринком.

Щодо кількох підприємств, які є безнадійними боржниками, слід показово застосувати процедуру банкрутства.

Пільги громадянам мають бути лімітовані. Тобто самотній пенсіонер може на пільгових умовах спожити не більше певної мінімальної кількості енергії. Сьогодні пільги на оплату електроенергії не лімітовані. Це означає, що квартира чи будинок, де мешкає пільговик, може споживати скільки завгодно електрики. У результаті досі багато торгових точок у невеликих містах і селищах країни підключено до квартир ветеранів, які отримують електрику безкоштовно. У селах до будинку пільговика підключено ще кілька будинків цілком платоспроможних односельчан.

До середини 2001 року уряд має провести приватизацію наступної групи обласних енергокомпаній (мінімум 6 компаній). Це необхідно для значного підвищення збору коштів на момент завершення дії тимчасового алгоритму (приватні обленерго підвищують збір платежів, треба тільки забезпечити правові основи для перерахування цих коштів до оптового ринку). На тендер повинні бути виставлені всі 100% акцій цих компаній. До зими 2000 року слід підготувати й оголосити стратегію приватизації генеруючих компаній.

Необхідно враховувати, що жодне рішення всередині енергоринку не зможе переламати тенденцію спаду. За словами «стабілізація електроенергетики» стоять різке скорочення соціальних зобов’язань держави, відкриття української економіки для іноземного капіталу, негайне створення вільного ринку землі, приватизація всіх обласних енергокомпаній та приватизація генеруючих компаній. Відповідна програма повинна бути розроблена під керівництвом Президента і затверджена до 30 серпня. Вона має дати відчутні результати вже до 1 липня 2001 року.

Зокрема, мають бути забезпечені повні розрахунки держбюджету за спожиту бюджетними підприємствами електроенергію. Соціальні і комунальні служби повинні скласти реальні списки малозабезпечених з метою надання їм адресної допомоги. Соціальну допомогу, зокрема компенсацію частини споживаної електроенергії, уряд має надавати тільки їм, і обов’язково у формі передачі грошей на руки. Необхідно постійно влаштовувати показові банкрутства підприємств-боржників і на них відпрацьовувати форми підтримки працівників цих підприємств, які залишаються «на вулиці».