Олександр Лавринович: "Не можна бути до обіду "в позиції", а після обіду - в опозиції"

Олександр Лавринович - один з найбільш помітних лідерів "прогресивного" крила сьогоднішнього Руху. Проте, судячи з його публічних виступів останнього часу, Олександр Лавринович надто рано засвоїв правила апаратної гри старіючої партії...

- Для багатьох вісім років тому справжньою силою, з якою були пов'язані наші надії на демократію, на те, що все буде добре, чесно, порядно був Народний Рух. Сьогодні - це обмануті сподівання, чи не так?

- Чим далі ми знаходимося від тієї дійсності, тим більшим стає ореол довкола неї. І люди уявляють те, що вони хотіли тоді бачити. Але цього не сталося, а сьогодні про це вже можна говорити.

- Є точка зору, що все, в що можна було вірити, й для чого були реальні можливості, занапастили в державі саме ті, хто й породив цю надію, тобто самі демократи.

- Але тут є таке явище - стимульований внутрішній зсув понять. 1990 року вперше й востаннє в УРСР з'явилася можливість для волевиявлення громадян, часто обмежена, фальсифікована, але з'явилася. До Верховної Ради УРСР обираються 12 членів Руху з 450. Тих, хто називав себе демократами, було обрано 122 з 450. Чи можна говорити, що вони реально могли впливати на формування виконавчої влади, на прийняття ухвал?

- А що сьогодні?

- Близько 40 проектів законів, що вносилися членами фракцій Руху, проголосовано у Верховній Раді. У фракції - 26 осіб. Тобто, звичайно, існують можливості. Існували вони й тоді, можливо, й у більшій мірі. Були можливості й більш серйозного впливу. Й досить завинили ті люди, які не скористалися ситуацією задля того, аби курс тих реформ був більш відповідальним і більше б відповідав інтересам українського народу.

- Все ж таки питання залишається: що відбувається в русі? Зовсім недавно всі відчували, що там не все гаразд, в усякому разі на рівні керівництва. Але ви робили вигляд, що за окремих внутрішніх недоліків, в цілому все добре і монолітно. Чи можна говорити, що Рух стояв на порозі розколу? І чи можна говорити, що проблема лідера відбивається не лише на ситуації в самому русі, але й в якійсь мірі на політичній ситуації в Україні?

- Треба завжди політикам зважувати свої кроки, свої дії, і свої слова також. Бо іноді бажання довести власну правоту стає над усе. А після того, як ти наполяжеш на своєму, досягнеш самореалізації, виявляється, що ціною цього були значні втрати для всіх. І дуже хотілося б, аби політики завжди пам'ятали, що вони несуть відповідальність перед тими, чиї погляди й інтереси вони мають право представляти.

- Ну, скажемо так, приймається за відповідь. А все ж таки, що розкол - реальна загроза? Тріщина, яка не затягується?

- Реально Руху загрожував розкол у 92-му році. Коли за лінією визначення політики цілої організації, її ставлення до влади йшло розмежування позицій. Рух витримав, власне, свою послідовність. Через 5 років, у 1997 році причина окремих непорозумінь, що почали виникати у керівництві Руху, знову те саме питання: ставлення до влади.

- І чим це скінчилося? Чим скінчилася ваша спроба висловити своє ставлення підписом під пропозицією розглянути питання про імпічмент Президента?

- Скінчилося тим, що були різні позиції, які було заявлено під час конкретних подій. Але лінія партії досить послідовно офіційно витримувалася. Дії державної влади відкрито називаються антинародними. Говориться, що замість Кабінету міністрів ми отримуємо робочий штаб Президента Кучми, замість адміністрації Президента ми отримуємо, практично, копію ЦК КПУ. А те, що відбулися якісь дискусії, нормальне явище.

- То це в результаті згаданих дискусій, за попередніми даними, ви не потрапите до першої десятки партійного списку?

- Для мене найважливішим є те, аби партія, яку я представляю, отримала якнайбільше можливостей реалізації своїх програмних поглядів і положень у наступному парламенті. Я особисто балотуватимуся по мажоритарному округу там, де мене обирали 94-го року.

- Я так розумію, що ви все своє самолюбство затисли в кулак, думаючи про те, що, якщо ваш, скажімо, біль вийде на поверхню, то це зашкодить у цілому партії. Ви себе в жертву приносите?

- Ні, не треба так казати. Я завжди ставив свої інтереси щодо самореалізації в партії в залежність від її загального успіху. Бо успіх окремої особистості, якщо вона досягне його ціною зниження загального результату, нічого не вартий узагалі.

- А що, хіба проблема фюрерства існує і для демократичних партій, у демократичних суспільствах?

- Ця проблема завжди існує в будь-якій державі. Завжди є певна категорія політиків, які замикаються на одноосібному прийнятті рішень. Для нашої партії це не характерно. Але прояви цього є.

- Якою мірою залежать можливості Руху від об'єктивних причин, а якою мірою це проблема особистості? І скільки Рух практично зробив для того, щоб дискредитувати національну ідею? У вас були шанси для того, щоб бути не просто опозицією, а виконувати ту роль, яку виконували ліві. Але ліві постійно опонували, вели мову про соціальні проблеми та гарантії, а праві робили вигляд, що вони і Президент Кучма - це держава. Чи не було це фатальною помилкою для Руху? І чи нормально вдавати, нібито нічого не відбувається?

- А якщо приходять у твій дім і точно знають, що в тебе там не все гаразд і треба щось зробити, і ти кажеш: так, це мій сват, це така сволота, він не дає мені жити - і починаєш бідкатися, - це нормально.

- Чудова відповідь! Це пояснює всю ситуацію.

- Але я не можу погодитися, що нічого не зроблено. Я не можу перекреслити ані свою власну роботу, ані роботу своїх колег у парламенті і поза парламентом протягом останніх трьох років.

- Але дедалі більше вже ніхто не говорить про продуктивну роботу Руху як організації, виокремлюють роботу Лавриновича як людини з комісії, або роботу інших людей. Але не пов'язують напряму з роллю Руху.

- Пов'язують чи ні, врешті-решт, Лавринович є членом колективного керівництва, заступником голови Руху.

- А що, Рух - це опозиція?

- Абсолютна опозиція.

- А чого ж ви отримали прочухана за опозиційні дії?

- Прочухана я не отримував. Я отримав моральний дискомфорт. І певне розчарування. Для мене була важлива колективна позиція тих людей, які представляють керівні органи партії. І те, наскільки вони можуть, незважаючи на інші обставини, що склалися, послідовно відстоювати те, що записано у Статуті і програмних документах. Я побачив, що існує досить серйозна проблема впливу на мотивацію тих, хто голосує. Я пропонуватиму партії, аби ми звернули увагу на цю проблему. Що перші особи, які працюють у вищих органах виконавчої влади в умовах, коли сама партія перебуває в опозиції до влади, не можуть бути членами вищого колективного керівництва. Бо вони є людьми підлеглими. І не можуть бути до обіду "в позиції", а після обіду - "в опозиції".

- Які прогнози напередодні з'їзду Руху?

- Я б хотів, аби з'їзд показав громадянам України, що є реальна політична сила, яка здатна реально нормально працювати і вирішувати державні проблеми. Бо підсвідомо довіряти тій політичній силі, в якої всередині щось погано перетравлюється, люди не будуть.

- Буде демонстрація показної внутрішньої єдності?

- Я б не казав про показну єдність і взагалі про єдність. З моєї точки зору, перспективу в Україні може мати демократична політична партія, у лавах якої є люди з різними політичними поглядами. І зіткнення цих поглядів сприяє виробленню єдиного партійного рішення, яке реалізується. Це можливо, але в сучасних українських умовах досить важко. Я послідовно відстоюватиму і на цьому з'їзді збереження максимальної внутрішньої демократичної атмосфери.