Олександр ШАРКОВ: «Росія Крим не отримає!»

Сьогодні громадськість і експертне середовище України розділилися. Одні за заборону російської агресії без відкритого конфлікту (більшість), інші — за відсіч противнику за допомогою Збройних сил (меншість). Нинішня українська влада поки дотримується першого варіанту, обмежуючись тактикою заборони, але на її адресу посилюється критика про обмеженість використовуваних методів. Про ситуацію в Криму — в інтерв’ю з генерал-полковником у відставці, ветераном зовнішньої розвідки Олександром ШАРКОВИМ.

— Олександре Костянтиновичу, як ви оцінюєте в нинішніх умовах роботу силових структур?

— Безумовно, ситуація сьогодні дуже складна й напружена. Проблема полягає в тому, що під час президентства Януковича армію й спецслужби свідомо розвалювали. Більшість керівників цих відомств були пов’язані з Російською Федерацією. Висновки робіть самі. На сьогоднішній день ми маємо абсолютно плачевну картину. Як заявив міністр оборони, навіть та група сухопутних військ, яка мала бути готовою в мирний час, не є боєздатною за винятком невеликої її частини.

♦ Та система, яку ми маємо на сьогоднішній день, закладалася давно. Хоч і заведено позитивно відзиватися про президентство Кравчука, я вважаю, що особливо нахвалитися йому нічим. Потім прийшов Кучма, який і породив цю кланово-олігархічну систему. Саме він став родоначальником всіх тих бід, у реаліях яких ми живемо досі. Далі сталася помаранчева революція, до влади прийшли — Ющенко, який як керівник виявився нікчемним, і Тимошенко, яка теж нічого не змінила. От вони й проклали шлях «на трон» Януковичу.

Ми сьогодні пожинаємо, зокрема, плоди його правління. Багато товаришів із Партії регіонів сприяли становленню його режиму, голосували за закони, а зараз швидко переорієнтовувалися. І вони мають нести політичну й моральну відповідальність. Про комуністів узагалі нічого казати, це просто зрадники. Вони також несуть повну відповідальність за те, в яких реаліях ми сьогодні перебуваємо.

— На ваш погляд, що робити сьогодні в ситуації з Кримом?

— Оскільки в комплексному плані захистити свою країну ми не зможемо, треба передусім вживати локальні заходи. Наприклад, додатково захистити ділянки кордону там, де це необхідно, мобілізувати боєздатні одиниці тощо. Звісно, треба дуже серйозно працювати на дипломатичному терені. На щастя, більшість країн світу підтримує Україну як у політичному, так і в економічному плані. Нашій країні треба використовувати все, що в її силах, і протиставляти це російській агресії. Іншого шляху немає.

♦ Тактика української влади — не провокувати збройного конфлікту  — є правильною. Адже Кремль тільки й чекає, щоб пролунав перший постріл з нашого боку. За останні роки російська влада звикла вирішувати питання військовим шляхом. Але кремлівські керманичі не розуміють, що з Україною не все так просто. Війська, які вони перекинули до Криму, є свого роду заручниками. У разі ескалації конфлікту труни поїдуть передусім до Росії. Тому витримка, яку сьогодні виявляють українські військові, — виправдана.

— Ви вважаєте, що цього досить?

— Ні, звісно. У кожному конкретному випадку треба дивитися: як підсилити позиції, як реалізувати нестандартне рішення... Наприклад, якщо стоїть застава в кількості 12 осіб, з яких 9 жінок, то, напевно, цей пункт необхідно підсилити й направити туди додаткові сили. А якщо пункт заблокований, то про це слід чесно сказати: цей об’єкт уже не виконує своїх функціональних обов’язків, оскільки через нього пропускають кого завгодно й що завгодно.

♦ Блокування українських частин — це насамперед серйозний морально-психологічний тиск на наших військових, не кажучи вже про проблеми забезпечення їхньої життєдіяльності. Тут теж слід шукати шляху — як допомогти нашим військовим.

Від окремих депутатів ми чуємо — давайте кинемося в бій! Це цілковита нісенітниця. Треба виходити з тих можливостей, які ми маємо на сьогоднішній день. Так, моральний дух на нашому боці, бо ми захищаємо свою Батьківщину, так, симпатії світової громадськості теж на нашому боці, але ми серйозно поступаємося у військово-технічному оснащенні й забезпеченні.

♦ На нашу користь грає й те, що вдалося затягнути протистояння. Тепер усій світовій громадськості зрозуміло, що це російська агресія на території України. Ніхто не вірить росіянам, що вони наводять лад і захищають російськомовних, що так звана самооборона Криму могла бути підготовлена без участі російської армії та спецслужб.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Усім зрозуміло, що всі ці аксьонови і константінови — маріонетки й сепаратисти в руках Кремля. Можна було вчинити конкретні дії щодо їх затримання (порушені кримінальні справи), але виникає питання  — чи готові до цього українські спеціальні підрозділи? Якщо ні, тоді це треба зрозуміло донести українському суспільству, інакше все виглядає як бездіяльність влади. Україна має йти лише правовим шляхом.

— Чи вважаєте ви за правильне створення Національної гвардії?

— Напевно, це потрібно, тим паче Національна гвардія вже діяла в Україні. Інше питання, в якому вигляді, як вона працюватиме, а головне — які терміни? Ніяку Національну гвардію за кілька днів не створиш, а реагувати на виклики треба вже сьогодні. Безумовно, системні зміни правоохоронної системи слід проводити, але сьогоднішня ситуація показує: ми не можемо ефективно розпорядитися навіть тими ресурсами, якими володіємо наразі.

— Один із ресурсів — це залучення людей, які раніше вже керували силовими структурами, отже, мають великий досвід роботи, зокрема щодо розв’язання «кримської проблеми». З вами, наприклад, сьогодні з влади хтось консультується?

— У першу чергу треба визнати, що навести лад за короткий час у силових структурах складно. Вони, особливо після Майдану, деморалізовані. Навіть не йдеться про Крим. Подивіться, що відбувається з міліцією: деякі підрозділи просто не виконують своїх функцій, ми це бачимо передусім у східних областях. Міліція — це ж фактично держава в державі, де існують серйозні проблеми, пов’язані з кришуванням корупційних схем, порушенням і закриттям кримінальних справ «під замовлення» тощо. Зрозуміло, що ресурси, особливо фінансові, в нового українського керівництва обмежені, але вихід із ситуації треба шукати.

♦ Один з найпростіших кроків — це залучення професіоналів. Ось, наприклад, сьогодні, особливо на тлі проблеми з Кримом, виступають солідні люди з величезним досвідом роботи, але до них ніхто не прислухається. Особисто мені не було жодного дзвінка з боку відповідних структур. І не лише до мене. Не консультуються й не радяться, й це дуже погано.

Натомість притягуються на службу непрофесійні або скомпрометовані люди. Так було за попередньої влади, так відбувається й зараз. Ось, наприклад, у колишнього начальника зовнішньої розвідки України радником був Деркач. Питається — хто такий Деркач? Шахрай, який свого часу розвалив СБУ. Який стосунок він має до розвідки? Таких прикладів десятки й сотні.

— Днями СБУ повідомила про те, що на сході Україні був затриманий представник однієї з російських спецслужб, який вербував громадян України для дестабілізації ситуації в країні. Усе ж таки працюють?

— Не будучи залученим у відповідну структуру, я можу точно сказати, що там таких людей ходить не один, а десятки, можливо сотні. А затримали лише одного. Американська розвідка попереджала відповідні структури в Україні, що в Криму готується те, що ми побачили згодом і бачимо сьогодні. Чому не було жодної реакції? Що ми не знали, що розвідувальні підрозділи ЧФ РФ активно працюють на нашій території? Знали, але не реагували. Тому хоч би сьогодні ми мусимо вже чітко розуміти, з ким ми маємо справу й що треба робити.

— Яким є ваш прогноз розвитку ситуації в Криму?

— Ми Крим не втратили й найближчим часом не втратимо. Сьогодні все-таки XXI століття. Росія є гарантом нашої безпеки й територіальної цілісності, але вона порушила свої зобов’язання. Це чудово розуміють західні країни, які також є нашими гарантами. Вони не можуть допустити анексії частини території України. Інакше Захід покаже свою слабкість і безвідповідальність, не кажучи вже про крах системи світового порядку.

♦ Те, що сьогодні робить Росія в Криму, — це зухвала позиція Путіна. Хоч він і колишній наш колега, але, слухаючи нещодавно його прес-конференцію, я був уражений примітивізмом висловлювань та мислення. Я ніколи не думав, що сусідньою країною, яка прагне бути супердержавою, керує такого рівня людина. Ну, гаразд, у нас при владі був «тричі зек СРСР», ми це знали й розуміли, але ж там людина з іншого середовища. Хоч я завжди казав, що не можуть бути президентами завгар або старший опер.

Вочевидь, ситуація з півостровом може затягнутися. Але я хочу сказати — Росія Крим не отримає! Її війська, які сьогодні перебувають на території автономії, повторюю, — це камікадзе.

— Від експертів доводиться чути, що Кремль може піти далі й перейти до так званого плану «Б», тобто ввести війська на територію континентальної України. Що ви думаєте з цього приводу?

— Якщо щодо Криму Росія ще намагається лукавити, що це не її солдати, а так звана самооборона, то в такому разі це буде остаточна й відверта агресія з боку ядерної держави.

— Міністр оборони Тенюх заявив у Верховній Раді, що Росія вже мобілізувала військових і техніку, яка істотно перевищує Збройні сили України.

— Думаю, в Москві все-таки розуміють, що подібна інтервенція до України переросте в третю світову війну. Захід не залишиться бездіяльним. Не знаю, що собі думає російський президент, але слід розуміти: за нинішнього стану російської армії (навіть якщо вона частково модернізована) й економіки країни, якщо почнеться повномасштабна ракетно-ядерна війна, Путін не встигне добігти до найближчої кільцевої дороги. Хочемо ми того чи ні, потенціал США та країн НАТО багаторазово перевищує потенціал Росії та її союзників, якщо, звісно, такі є. Гіпотетично ми можемо говорити про військову агресію на схід України, але навряд чи Путін піде на таку авантюру. Та й Крим не потрібен Путіну. Навіть якщо Росія його захопить, що вона з ним робитиме? Вони зі своєю територією впоратися не можуть.

♦ Тут головне інше. Для керівництва Кремля те, що сталося в Києві, — це просто неймовірно. Думаю, картинки з палаючого Майдану не дають спати Путіну. Цього він та його оточення дуже бояться. Україна обрала свій цивілізаційний шлях, але Москва не може з цим змиритися й усілякими методами намагається нас утримати. Хоча я знаю, що там є розумні люди, навіть у тій же Раді Федерації, яка одностайно проголосувала за введення російських військ на територію України, але вони в абсолютній меншості. Проте я вірю, що Україна не зверне зі свого шляху розвитку.