«Перед спокусами необхідно встояти»

Віталій Дяків — наймолодший сільський голова в Україні. «День» продовжує стежити за шляхом цього 22-річного студента-політолога, який ось уже майже рік, як несе відповідальність за своє рідне село Давидів (перше інтерв’ю в «Дні», № 36 за 1 березня 2016 р.). Зі Львова сюди їхати недалеко — всього 15 кілометрів. «Будьте ласкаві підказати, як пройти до місцевої сільської ради?» — запитую у двох жіночок, які щось жваво обговорюють по дорозі на роботу. Заодно хороша нагода поцікавитися, якої вони думки про нового сільського голову. «Значно кращий за попередника, який уже засидівся — 9 років керував селом. А молоді треба довіряти», — ледь не в унісон відповідають панянки.

До запланованого прийому в сільського голови ще година, тому є вдосталь часу, аби познайомитися краще з Давидовом і місцевими настроями. «Нехай молодь спробує щось змінити! Майдан тримався на молодих, тому зараз їм треба дати можливість завершити почате», — із цими словами перегукуються думки чи не усіх давидівців молодшого та середнього віку. Натомість 78-річна бабця, яка неспішно прямує до поліклініки іншої думки: «Мені все одно. Але, знаєте, різне про нього говорять: і добре, і не дуже. Ось під час останнього зібрання його сильно ганьбив наш давній помічник Дубневич. Знаєте такого?» Йдеться про одного з братів Дубневичів — місцевих олігархів, народних депутатів від «Блоку Петра Порошенка».

«Мені здається, що голова сільради повинен мати 50-60 років. Із досвідом бути. А в 22 хіба він є?» — не випромінює захвату й інша місцева пані пенсійного віку. Створюється враження, що ось він — електоральний поділ давидівців, який проходить чітко по вікових категоріях. Однак це не зовсім так. По дорозі до сільради зустрічаю двох старших мужчин, які новим головою задоволені: «Старається він. Дорогу робить, освітлення встановлює, ось недавно Свято сирника провів... Молодим треба не лише довіряти, а й допомагати. Частина мешканців це розуміє».

Прийомний день чи ні — побесідувати з сільським головою бажаючих завжди вистачає. «Віталій — спокійний, врівноважений, мудрий. Я йому кажу, що з нього будуть великі люди, але все треба поступово. Не задоволені ним ті, хто на його місце мітив. Дубневичі ж хотіли, щоб далі їх кандидат селом керував», — говорить місцева бабуся, чекаючи в приймальні своєї черги.

Історія Давидова і навколишніх сіл Пустомитівського району — ілюстрація того, з якими труднощами зустрічаються громади у процесі децентралізації. Це був виклик не тільки для молодого сільського голови, але й для всіх жителів села. На етапі об’єднання територіальних громад знаходиться чимало зацікавлених сторін. Про досягнення, проблеми та особливості об’єднання територіальних громад в інтерв’ю з Віталієм ДЯКІВИМ:

«ЗАПОРУКОЮ ЗМІН Є ВОЛЯ ГРОМАДИ, В ЯКІЙ Я НЕ СУМНІВАВСЯ»

— Яким був цей рік на посаді?

— Ефективним. Добрим він був чи поганим? Покаже підбиття підсумків виконання бюджету, аналіз статистики. Більшість із того, що планувалося, — зроблено. Був також ряд проколів, які полягали в тому, що вирішення деяких питань занадто затягнулося в часі з різних причин.

— Від кого було більше підтримки, а від кого — тиску?

— Із боку жителів було більше підтримки. У нас завжди було спільне бачення. Запорукою змін є воля громади, в якій я не сумнівався. Лише з підтримкою жителів можна щось реально робити. Натомість із депутатським корпусом сільської ради були проблеми, адже тут багато людей старого гарту. Буває, що громада — розуміє, а депутати — ні. Щодо районного керівництва, то тут неоднозначне враження: одні — підтримували, інші — намагалися всіляким чином тиснути. На рівні депутатів Верховної Ради були ті, хто старалися допомогти — особливо в питанні децентралізації. А були й ті, хто намагався зробити так, аби цей процес відбувся в іншому форматі.

«ГРОМАДСЬКІ СЛУХАННЯ ЗБИРАЛИСЯ НЕОДНОРАЗОВО — ВРЕШТІ, БІЛЬШІСТЬ ПРОГОЛОСУВАЛА ЗА ОТГ ІЗ ЦЕНТРОМ У ДАВИДОВІ»

— Об’єднання територіальних громад ви планували дещо пізніше?

— Ця тема визріла на початку червня. До того можна було спокійно займатися «господаркою» — акцент робили на проектах ремонту доріг, встановлення освітлення і т.д. Коли розпочалася децентралізація, все решта відійшло на другий план. Довелося зосередити всі сили на цьому процесі, адже ми розуміли, що він пріоритетний для громади.

Перший меседж пішов від Пустомитівської районної ради, від народного депутата Богдана Дубневича. Заклик був у тому, що треба об’єднуватися у велику Пустомитівську територіальну громаду, яка у запропонованому варіанті була б найбільшою в Україні. Йдучи на посаду сільського голови, розрахував, що процес децентралізації у Давидові відбуватиметься  2017-го, а на 2018-й рік ми вже вийдемо в складі ОТГ. Однак через те, що активно почали проштовхувати ідею єдиної Пустомитівської громади, Давидів та частина навколишніх сіл зрозуміли: якщо ми зараз не зарухаємося, то нас об’єднають із Пустомитами — хочемо ми цього чи ні. Саме Богдан Васильович мобілізував села, давши перший поштовх для того, щоб ми об’єдналися: але не таким чином, як він хотів, а так, як цього справді хотіла громада.

— Якою була реакції громади?

— Важливо було дати зрозуміти лобістам єдиної Пустомитівської громади, що такі речі вирішуються не «зверху», а звичайними жителями. Тому села почали проводити громадські обговорення. Ми порахували за показниками можливість створення Давидівської ОТГ, яка виявилася цілком спроможною. У нашому селі з двохсот людей, які зібралися, сто відсотків були за Давидівську, а не Пустомитівську об’єднану громаду. Такі ж обговорення відбулися в навколишніх селах. Чишки, Виннички, Кротошин, Пасіки-Зубрицькі домовилися про об’єднання в Давидівську ОТГ. Пропонували долучитися й іншим селам, але вони відмовилися. Громадські слухання збиралися неодноразово — врешті більшість проголосувала за ОТГ із центром у Давидові. Цікаво, що за можливість об’єднання з Пустомитами не голосував ніхто. Насправді Пустомити, як районний центр, для селян уже давно стали своєрідним символом бюрократії, і не тільки. Отож, відповідний пакет документів на створення об’єднаної громади подали в Львівську облдержадміністрацію, де отримали позитивний висновок.

«НАСЛІДКИ ГРИБОВИЦЬКОЇ ТРАГЕДІЇ ВІДЧУВ НА СОБІ Й ДАВИДІВ»

— Однак також мав місце перший мітинг в історії Давидова під ЛОДА...

— В обласній раді повинні приймати Перспективний план області. Ми вже були практично сформованою громадою, адже рішення були прийняті всіма сільськими радами. ЛОДА нам сприяла в процесі утворення ОТГ, а тут ми бачимо, що на ухвалення подається Перспективний план не з Давидівською, а зі Звенигородською ОТГ з центром у селі Давидів. Нас таке не влаштовувало. Постало питання, що всю документацію доведеться переробляти. Іншого сенсу, крім зайвої роботи, це рішення для нас не мало б. Тому ми зібрали близько ста людей і приїхали на перший мітинг в історії Давидова під ЛОДА. Це було попереджувальне дійство. І тепер ми дякуємо, що до нас все-таки прислухалися та внесли в Перспективний план області Давидівську ОТГ. Чекаємо затвердження цього плану. І готуємося до виборів голови нашої об’єднаної громади, які призначені на 18 грудня цього року.

— Сміттєва проблема гостро прозвучала на Львівщині. Як із цією проблемою справляється Давидів?

— Наслідки Грибовицької трагедії відчув на собі й Давидів. У закинуті місцеві кар’єри вночі почали вивозити сміття зі Львова. Ми ставили шлагбауми — їх ламали. Далі з жителями організували патрулювання. Зараз ми ще перекопали усі під’їзди до старого кар’єру.

«НАМ ВДАЛОСЯ ПОВЕРНУТИ ДО ДАВИДОВА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ»

— Які інфраструктурні проблеми села були вирішені?

— У минулі роки величезні гроші витрачалися на поточний ремонт доріг. Результатів особливих не було. Зараз малими кроками виправляємо ситуацію. Роботи на одній з двох важливих доріг, капітальний ремонт яких я обіцяв, вже ведуться — усе за кошти бюджету села. Наприкінці листопада плануємо їх завершити. Щодо ремонту іншої дороги — кошторис зробили, документація є. Можливо, ще цього року розпочнемо роботи, проте будемо орієнтуватися по погоді.

Працюємо над проблемою освітлення. Наприклад, вулицю Коновальця ми зробили разом із мешканцями, які організувалися та закупили світильники. Також є проекти ще для двох вулиць.

—  Як справи з відродженням культурного життя Давидова?

— Був зроблений акцент на розвиток культурного життя в селі, оскільки раніше його практично не було. Провели ряд заходів, в організації яких, зокрема, допомагали місцеві активісти. Йдеться про заходи до Різдва, Великодня, Дня незалежності, Дня молоді. Також проводилися різноманітні зустрічі просвітницького характеру. А наймасштабнішою подією було проведення Свята сирника, яке відгриміло на початку жовтня. Думаю, нам таки вдалося повернути до Давидова культурне життя.

«ПРОСТІШЕ, ЯКБИ СИСТЕМУ МОЖНА БУЛО БУДУВАТИ З НУЛЯ»

— «Не ламати систему, а змінювати». Вдається?

— Поступово вдається. Зміни — важкий і болісний процес. Багато держслужбовців і взагалі простих людей звикли вирішувати свої проблеми через когось або через щось матеріальне. Особливо коли йдеться про питання земельних ділянок, то приходять зазвичай немісцеві жителі та починають з претензіями, наче їм тут щось винні, розповідати про свої серйозні «знайомства». Це прикрі люди — з ними не те, що важко працювати, а взагалі не хочеться мати справу. Тобто через їхні «понти» сесія сільської ради рішення має змінювати? Смішно.

Система намагається поглинути. Коли ти маєш справу з цими неприємними моментами в державному апараті, тебе намагаються підлаштувати під шаблон системи. Однак перед спокусами необхідно встояти. Звичайно, простіше, якби систему можна було б будувати з нуля. Змінювати дуже важко. Легше було б все переінакшити, змусивши працювати так, як воно має працювати. Це набагато довше, але це потрібно.

Цей рік дозволив краще зрозуміти те, що відбувається в Україні на місцях. Сільський голова — це не так політична, як управлінська, адміністративна посада. Ти господарник, який повинен вирішувати конкретні проблеми людей. У другу чергу, ти вже політик зі своїми гаслами та ідеями. Добре, коли це вдається поєднувати. Відремонтувати дорогу — довгий процес, який починається з виготовлення проектної документації, затвердження сесією сільської ради. У кабінеті сільського голови немає сейфа з грошима, які він в один момент може взяти та вкласти в ремонт. Якщо людям це пояснювати, то більшість їх питань відпадуть самі по собі. Треба мати терпіння. Рим не за рік будувався.