Поради для ринків, що розвиваються

Сьогодні багатьом країнам з ринками, що розвиваються, починаючи від Індонезії та закінчуючи Мексикою, кажуть, що існує певний кодекс поведінки, якого вони мають дотримуватися, якщо хочуть досягти успіху. Ідея зрозуміла: ось те, що роблять нині індустріально розвинені країни, і те, що вони вже зробили. Якщо ви бажаєте приєднатися до їх клубу, ви повинні робити те ж саме. Реформи будуть болючими, окремі привілейовані групи чинитимуть опір, але якщо докласти певну політичну волю, то незабаром можна буде збирати плоди. Кожна країна складає список того, що слід зробити, і кожен уряд має звітувати, що він робить. У всіх країнах одним із перших пунктів у цьому списку стоїть забезпечення збалансованого бюджету та контроль над інфляцією, але тут також є вимога проведення структурних реформ. У випадку з Мексикою, наприклад, структурною реформою, проведення якої вимагає Захід, є відкриття електроенергетичної промисловості, якою, згідно з конституцією Мексики, керує уряд. Тому аналітики — практично одностайно — хвалять Мексику за її успіхи у забезпеченні збалансованого бюджету та стримування інфляції, але критикують за відсутність успіхів у реформі електроенергетичної промисловості.

Як одного з тих, хто впритул займався розробкою економічної політики США, мене завжди вражала відмінність між політикою, яку Америка нав’язує країнам, що розвиваються, і тією політикою, яку практикують у самих США. І це стосується не тільки Америки: багато інших успішних і розвинених країн, що розвиваються, проводять схожі «єретичні» політики.

Наприклад, обидві політичні партії у США зараз визнають, що країна нині перебуває у стані рецесії, і не тільки допустимо, але навіть бажано в цьому випадку мати дефіцит бюджету. Проте в усьому світі країнам, що розвиваються, кажуть, що їхні центральні банки мають концентрувати свої зусилля виключно на забезпеченні стабільності цін. Американський Центральний банк, Федеральне резервне управління отримали мандат на забезпечення збалансованого економічного зростання, зайнятостi та інфляції — і саме цей мандат приносить їм всенародну підтримку.

У той час, як вільні ринки критикують промислову політику, у США уряд активно підтримує нові технології, і він це робить вже протягом дуже тривалого часу. Першу телеграфну лінію між Балтімором та Вашингтоном побудував федеральний уряд США у 1842 році; Інтернет, який так сильно змінює нинішню економіку, розробили американські військові. Велика частка нинішнього американського прогресу в технології грунтується на фінансованих урядом наукових дослідженнях у галузі біотехнології та оборони.

Аналогічним чином, у той час як багатьом країнам пропонують приватизувати систему соціального забезпечення, американська державна система соціального забезпечення є цілком ефективною (при тому, що витрати на діловодство частково покриваються за рахунок страхування пенсій приватними особами), і клієнти добре ставляться до цього. Це було одним із основних моментів, що дозволили майже цілковито викорiнити бідність серед літніх американців.

І хоча система державного соціального забезпечення США нині зіткнулася з проблемою недостатнього фінансування, аналогічна ситуація спостерігається у більшості американських приватних програм пенсійного забезпечення. І державна пенсійна система забезпечила літніх своєрідним захистом — як від інфляції, так і від примх фондового ринку — а ось приватний ринок пенсійних послуг цього зараз не зробив.

Існує ще безліч інших аспектів економічної політики Америки, які зробили значний внесок в американські успіхи, але про них лише інколи згадують при обговоренні стратегії розвитку. Протягом понад ста років Америка має сильне антитрестівське законодавство, яке не дозволяє налагоджувати монополії у багатьох сферах, таких, приміром, як нафтовидобувна промисловість. У деяких країнах із ринками, що розвиваються, монополії у сфері телекомунікації душать розвиток Інтернету і, таким чином, стримують економічне зростання. В інших монополія торгівлі позбавляє країни переваг, що забезпечує міжнародна конкуренція, у той час, як монополія у виробництві цементу значно збільшує вартість будівництва.

Американський уряд також відіграв важливу роль у розвитку фінансових ринків країни — за рахунок надання кредиту прямо або через підприємства, підтримувані урядом, або частково забезпечуючи гарантії чверті або навіть більше усіх позик. Федеральна національна іпотечна організація — створена урядом структура, що відповідає за забезпечення іпотечних кредитів для середнього класу Америки, — допомогла знизити іпотечні витрати і відіграла значну роль у тому, що Америка стала однією з країн, в якій є найбільша частка будинків, що знаходяться у приватному володінні.

Управління у справах малих підприємств надало капітал для надання допомоги малому бізнесу — деякі з підприємств малого бізнесу, такі як Federal Express розрослися до великих підприємств, що створюють тисячі робочих місць. Сьогодні студентські позики, що їх видає федеральний уряд США, є центральним елементом, який гарантує те, що всі американці мають доступ до освіти в обсязі коледжу так само, як у минулі роки фінансова допомога американського уряду допомогла принести електрику в усі американські будинки.

Іноді Америка дозволяла собі експерименти з ідеологією вільного ринку та дерегулювання — й іноді це призводило до небезпечних наслідків. Проведене президентом Рональдом Рейганом дерегулювання позиково-ощадних асоціацій призвело до сумновідомої хвилі банкрутств банків, що коштувало американським платникам податків кількасот мільярдів доларів і зробило свій внесок в економічну рецесію 1991 року.

Тому тим, хто розробляє економічну політику країн із ринками, що розвиваються, необхідно послати месидж іншого змісту: не слід палко прагнути до міфічної економіки вільного ринку, яка насправді ніколи не існувала. Не слід приділяти багато уваги вихвалянням вільного ринку з боку окремих зацікавлених кіл США, чи то в корпоративній, чи то у фінансовій сфері. Оскільки хоч вони і проповідують ідеологію вільних ринків, у себе вдома вони покладаються на допомогу американського уряду в досягненні своїх цілей.

Замість цього економісти країн, що розвиваються, повинні уважно дивитися не на те, що Америка говорить, а на те, що вона робила у ті роки, коли вона перетворювалася на розвинену промислову державу, і на те, що вона робить нині. Є примітна схожість між тими стратегіями і заходами, що їх вживають успішні країни Східної Азії протягом останніх двох десятиріч.

Джозеф Е. СТIГЛIЦ — професор економіки та фінансів Колумбійського університету, лауреат Нобелівської премії з економіки 2001 року.