«Потрібна цілісна стратегія»

Нова команда на чолі з Президентом Володимиром Зеленським намагається запропонувати свої ходи, аби зрушити з місця проблему з окупованими територіями і звільненням українських військовополонених. Щось вдається (розведення сил в Станиці Луганській), щось ні (повернення українських моряків). Хоч яким би був крок, він активно обговорюється і дискутуються в суспільстві.

Насамперед слід об’єктивно визнати, що зрушити з місця питання анексованого Криму при діючому кремлівському режимі і нинішніх його позиціях фактично неможливо. Однак, це не означає, що не потрібно працювати в цьому напрямі. Перш за все, має зберігатися і бажано посилюватися санкційний і політичний тиск на Москву. Щодня утримання кримського півострова під окупацією має дорого коштувати агресору.

Ситуація з окремими районами Донецької і Луганської, які перебувабть під окупацією РФ і управляються маріонетковими «ДНР» та «ЛНР», відрізняється, але вона також є дуже складною. Із самого початку Росії вдалося нав’язати «нормандсько-мінський формат», який фактично загнав Україну в пастку заморожених конфліктів. Гаряча фаза війни закінчилася, і це добре, але наступні пункти Мінських угод Москва просто не виконує.

Насправді, не дотримується вона і перших. Буквально в понеділок російсько-терористичні війська у районі населеного пункту Водяне Донецької області з ПТКР поцілили в санітарний автомобіль «Хаммер». В результаті обстрілу загинуло двоє українських військових медиків — старший матрос Майборода Сергій та старший матрос Шевченко Ірина, ще один — поранений. 

В цьому контексті є важливими дві заяви, які пролунали днями від представників команди Президента. Секретар Ради національної безпеки і оборони Олександр Данилюк вважає, що зустріч Президента Володимира Зеленського з президентом Росії Володимиром Путіним цілком реальна (lb.ua). За його словами, спроби звільнити заручників і полонених через зовнішній вплив не працюють. «Будемо пробувати нові механізми. ...ніхто не вірить, що вони зустрінуться і розв’яжуть всі проблеми. Але заручників і військовополонених потрібно звільняти», — сказав Данилюк.

Тим часом, голова Офіса президента Андрій Богдан пропонує регіональний статус для російської мови на Донбасі (rbc.ua). «Я сам зі Львова, у мене ж там «бандерівці», я за українську мову і я за Україну. Але у нас є проблема, її треба вирішувати. Ми говоримо нескінченно, а нічого не вирішуємо, а треба вирішувати... Особисто моя думка: я б дозволив Донецьку і Луганську державну — українську, регіональну — російську і за умови, що після цього вони — територія України», — заявив Богдан.

Чи потрібно йти на прямі переговори з Російською Федерацією? Якщо припустити зустріч Зеленського з Путіним, наскільки перший готовий до переговорів? Заява про регіональну російську мову для Донецька і Луганська — а яка стратегія дій в цілому по відношенню до окупованих територій?  

«ЗУСТРІЧ ЗЕЛЕНСЬКОГО І ПУТІНА МОЖЛИВА, ЯКЩО ВОНА БУДЕ ПІДГОТОВЛЕНОЮ І БУДЕ ПЕРСПЕКТИВА ДОСЯГТИ РЕЗУЛЬТАТ»

Костянтин ГРИЩЕНКО, віце-прем’єр-міністр України (2012—2014 рр.), міністр закордонних справ України (2010—2012, 2003—2005 рр.):

— Думаю, що можливість зустрічі є реальною. Питання тільки в тому (якщо буде прийняте відповідне рішення), коли йти на таку зустріч. Цьому мають передувати серйозні консультації з нашими європейськими партнерами, зі США, щоб виходити з позиції, яку будуть підтримувати ті, на кого ми спираємося.

Досвід показує, що намагання зустрітися в якомусь чотиристоронньому форматі, принаймні на практиці, ніякого значного результату не давали. Відтак така зустріч цілком можлива, якщо вона буде підготовленою і якщо буде перспектива досягти результату. Бо всі інші можливості вже були використані.

Проведення такої зустрічі не означає, що український Президент має погоджуватися з російськими позиціями. Треба бути готовими жорстко відстоювати те, що є принципово важливим для української сторони.

Щодо пропозицій Андрія Богдана. Скоріше, це запитання треба адресувати Керівнику Офіса Президента. Просто поки що ми чуємо різні сигнали, але не бачимо і не чуємо викладення цілісної стратегії. Якщо надання російській мові якогось статусу регіональної мови є частиною такої стратегії, треба тоді аналізувати, наскільки цей елемент буде допомагати в реалізації саме цілісної стратегії.

«ПРОСТО ТАК — «ДАВАЙТЕ НАДАМО РОСІЙСЬКІЙ МОВІ СТАТУС РЕГІОНАЛЬНОЇ» — ЦЕ НІ ПРО ЩО»

Василь ФIЛIПЧУК, голова правління Міжнародного центру перспективних досліджень:

— Теоретично зустріч можлива. Але я поки що не бачу жодних реальних підстав для того, щоб відбулася така зустріч. Для цього має бути проведена необхідна підготовча робота, спочатку по дипломатичних каналах, має бути зрозумілий предмет для цієї зустрічі. Так просто переговори такого рівня не проводяться.

Наскільки я знаю, станом на сьогодні немає жодної підстави вважати, що така зустріч відбудеться. Звичайно, що вона була би корисною і потрібною. Зеленський говорив про неї у передвиборчий період, але все, що відбулося одразу після виборів і до сьогодні, не дозволяє очікувати, що вона може відбутися. Спочатку Зеленський говорив, що він зустрінеться у форматі «Нормандської четвірки», потім сказав, що не буде, а тепер — що знов буде. Як, де, коли, в якому форматі — жодних деталей не відомо. Більше того, те, що відбувається зараз у російсько-українських відносинах, також не дає нам додаткових підстав вважати, що така зустріч може відбутися найближчим часом.

Єдине, що було оголошено — можливість проведення зустрічі президентів у рамках «Нормандської четвірки», про що говорили французький президент Макрон з Путіним під час саміту Великої двадцятки.

З українського боку немає чітко сформульованої пропозиції щодо того, яка це має бути зустріч. Поки що мені особисто не відомо нічого додаткового, крім припущень пана Данилюка.

Україні варто йти на будь-які переговори. Якщо ми цього не робимо, відбувається те, що відбулося з Радою Європи чи з моряками. Переговори ведуться, але вже без нас і не в наших інтересах. Ми є або за переговорним столом, або на ньому. Я особисто виступаю за те, щоб ми були за переговорним столом, а не предметом для обговорення.

Те, що зараз відбувається, є підтвердженням того, що якщо ми нічого не пропонуємо, то домовляються без нас. Російсько-американська зустріч в Осаці була тільки ще одним підтвердженням того, що США та РФ не планують чекати доки Президент України навчиться вести переговори. Вони самі активно ведуть переговори. Тому, безперечно, треба бути за столом переговорів і не боятися вести їх у жодному з форматів: чи Будапештського меморандуму, чи «Нормандської четвірки», чи Женевський, який був у квітні 2014 року, чи прямі переговори.

Але для цього треба бути готовим. Якщо вони будуть вестися з таким самим успіхом, як у Берліні, Парижі чи Брюсселі, можливо, дійсно краще без переговорів взагалі. Поки що зовнішньополітичні успіхи Зеленського, м’яко кажучи, не вражають, як і поведінка його команди. Дуже хотілося б, щоб пан Зеленський зробив з цього висновки.

Щодо пропозицій Андрія Богдана. Це таке ж теоретизування, як заява Данилюка про зустріч у двосторонньому форматі. Все можна обговорювати. Але просто так — «давайте надамо російській мові статус регіональної» — це ні про що. Це може бути предметом тільки, якщо є комплексне бачення. Якщо це ціна, яку українське суспільство готове заплатити за той чи інший формат врегулювання, то про це має бути оголошено, запропонований весь пакет домовленостей. Саме по собі питання мови нічого не вирішує. Я не бачу, яким чином у цьому контексті планується врегулювання питання виведення російських військ, припинення вогню, як буде врегульовано питання амністії бойовиків. Є дуже багато інших складових, і навіть якщо ми витягнемо якусь одну частинку проблеми з загального комплексу, ми не побачимо загальної картини. Доки не буде зрозумілий весь комплекс взаємних поступок і компромісів, доти немає предмета для дискусій.

Позитивом у тому, що заявив керівник Офісу Президента, є готовність до нового підходу, переосмислення конфлікту в цілому та того, що Україна готова запропонувати для врегулювання проблеми. Просто лише одним таким елементом ми жодної проблеми не вирішимо. Треба, щоб нове керівництво запропонувало нам своє чітке загальне комплексне бачення того, що має бути зроблено не тільки з українського боку, а й з боку бойовиків, РФ і наших західний партнерів. Без комплексного бачення це все філософствування ні про що.