Потрібні чіткі орієнтири

Наступного тижня, у вівторок, Верховна Рада має розглянути законопроект №7163 про відновлення суверенітету України. Цей документ  інколи називають законом «про реінтеграцію», хоча в його назві чітко вказується факт окупації. Протягом тривалого часу цей проект закону зазнав безліч правок. Та чи справді українська влада і суспільство усвідомлюють всі тонкі та болючі нюанси, пов’язані з самим процесом відновлення цілісності нашої держави?

Нагадаємо, Верховна Рада ухвалила 6 жовтня в першому читанні згаданий законопроект, який був ініційований Президентом України Петром Порошенком. Цей документ, зокрема, урегульовує правові основи використання Збройних сил України на сході країни й офіційно визнає РФ агресором.

У свою чергу, комітет Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони ще 15 листопада врахував 238 правок до законопроекту. Важливим моментом є те, що депутати наголосили на необхідності акценту не лише на окупованому Донбасі, а й на Криму. Таким чином, комітет вирішив додати до документа згадку анексованого Росією Криму та доповнити преамбулу посиланням на дату окупації, якою вважається 20 лютого 2014 року. Також із законопроекту було видалено апеляцію до Мінських домовленостей, що, на думку експертів, могло стати законодавчим визнанням їхньої легітимності.

У середу, 10 січня, Президент Петро Порошенко провів зустріч із представниками України в Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації на Донбасі. Показовим є те, що така зустріч відбулася саме перед голосуванням за згаданий законопроект з деокупації. В заході взяли участь Леонід Кучма, Ірина Геращенко, Євген Марчук, Володимир Горбулін та інші діячі.

ПІСЛЯ ВЧОРАШНЬОГО ОБСТРІЛУ. АВДІЇВКА. 2 ЛЮТОГО 2017 р. / ФОТО ЄВГЕНА МАЛОЛЄТКИ

Ірина Геращенко наголошує на тому, що для гуманітарної групи ключовим пріоритетом на найближчий час є друга хвиля звільнення заручників. Нагадаємо, що колишній прем’єр-міністр України, голова СБУ, міністр оборони та голова РНБО, а нині — представник України в Тристоронній контактній групі в Мінську Євген МАРЧУК ще в грудні минулого року на Міжнародній конференції з морської безпеки зазначав, що і Україна, й світ мають підтримувати будь-які можливості діалогу з РФ. Тоді Євген Марчук порівняв абсолютно ізольовану Росію з «чорною дірою». Такий стан речей, на його думку, може мати занадто негативні наслідки.

«У НАС НЕМАЄ ПРОПИСАНОГО МЕХАНІЗМУ ПОВЕРНЕННЯ НАШИХ ЗЕМЕЛЬ»

«Я можу чітко сказати, що законопроект «про деокупацію» треба ухвалювати однозначно, — говорить «Дню» член координаційної ради ГО «Сила права», колишня голова Луганської ОДА Ірина ВЕРИГІНА. — Хоча б для того, щоб війну назвати війною. Від цього терміну походить все інше, зокрема в правовому полі. У нас, підкреслюю, не АТО, а справжня війна. І ми так само маємо в правовому полі визначити те, що в нас частина території є саме окупованою. Наголошую — це окупація української території РФ, що повинно мати відповідні правові наслідки. Єдине, що мене непокоїть, — це те, що в нас немає прописаного механізму повернення наших земель. Саме тому ми в громадській організації «Сила права» створили відповідну громадську платформу щодо деокупації та реінтеграції наших територій. Ми разом із суспільством маємо знайти відповідні шляхи відновлення нашого суверенітету. Як ми бачимо, суспільство часто буває більш активне за державні інститути. Можливо, процес повернення територій не буде відбуватися так швидко, як хотілося б нам. Але це неодмінно станеться. І тут важливо не забувати про те, що окупант має понести свої витрати на компенсацію збитків українців. Адже саме Росія винна в тому, що мільйони українців переживають і матеріальні, й моральні втрати. І тому саме Росія має відшкодувати їх в повному обсязі. Окремо підкреслю — не можна розділяти Крим і Донбас. Суверенітет нашої держави — це свята річ для українців. Він торкається не лише окремих територій, а й цілісності держави загалом. Тому цей законопроект треба було прийняти давно. На жаль, тривають певні політичні спекуляції навколо нього. Ще торік він мав би бути ухвалений. Але бачимо, що тривають торги. Тут все залежить від волі Президента. Якщо він прийме  відповідне рішення, то й закон буде ухвалений. Виходить так, що ми можемо торгувати з окупантом, а війну війною назвати не можемо. І заручниками такої політики, знову ж таки, стають переселенці. Окремо підкреслю, що хочу на законодавчому рівні побачити право переселенців на виборчій голос. У цьому велика проблема, адже ми маємо безліч українських громадян, які фактично не здатні впливати на політику в державі».

«ВЛАДА ЛИШЕ ІМІТУЄ НАМАГАННЯ ВІДНОВИТИ ТЕРИТОРІАЛЬНУ ЦІЛІСНІСТЬ НАШОЇ ДЕРЖАВИ»

У свою чергу, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Інституту держави та права ім. В. Корецького НАН України Микола СІРИЙ у коментарі «Дню» наголосив на базових концептуальних завданнях, пов’язаних з відновленням державного суверенітету: «Навіть якщо ми говоримо про суто юридичну сторону питання, то все одно ми маємо відходити від завдання по відновленню цілісності країни, — говорить Микола Сірий, — Це базове питання, від якого мають походити всі інші засоби його реалізації. Поки що я не бачу відповіді на це питання. Зараз ми часто говоримо про міжнародне співтовариство, яке начебто має бути гарантом реалізації цього завдання. Безумовно, це важливий інструмент, але він не може бути, так би мовити, основним. Основа — в нашому бажанні відновлення суверенітету. Тому розмови про реінтеграцію без чіткої стратегії з відновлення суверенітету містять у собі певну безпредметність. Єдина мета, що її може досягнути нинішній законопроект, — це визнання факту окупації нашої території. Українська держава має встановити той характер відносин з українцями, які опинились на окупованій території, який наближав би нас до повернення цілісності нашої держави. У цьому суть, і саме в цьому контексті потрібно приймати законодавчі та урядові рішення. Поки що виглядає так, що влада лише імітує намагання відновити територіальну цілісність нашої держави. Відбувається збурення інформаційного простору, внаслідок чого згадана цілісність не поновлюється. Треба чітко усвідомлювати, що у нас з’явилися два рівні відносин — з агресором і з людьми, які перебувають під окупацією. Тут необхідна ясна стратегія на загальнодержавному рівні та принципи, яких потрібно неухильно дотримуватися. Агресор тоді залишить наші території, коли він реально відчує нашу силу. І ми маємо всіляко демонструвати здатність захищати себе. Українці, які опинилися на окупованій території, у свою чергу, мають відчувати, що велика Україна про них не забула. Зв’язки з великою Україною у них мають не слабшати, а, навпаки, міцнішати. Наприклад, постає питання: де вчитися дітям, які залишилися на окупованій території. Ми маємо так само замислитись над тим, як бути з ситуацією, коли люди вимушені їхати на окуповану територію за сімейними обставинами. В яких лікарнях лікуватися — українських чи російських? На всі ці запитання українська держава має дати відповіді. І їхнім контекстом, наголошую, має бути відчуття Росією того, що Україна — це серйозний військовий суперник».

«У ПРОЦЕСІ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОПРОЕКТУ «ПРО ДЕОКУПАЦІЮ» ЧЕРВОНОЇ ЛІНІЇ НІХТО НЕ ПЕРЕЙШОВ»

Юрист-міжнародник Володимир ВАСИЛЕНКО, який має безпосередній стосунок до розробки законопроекту «про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях», зауважив, що незважаючи на намагання перекроїти законопроект, він, проте, не зазнав суттєвих змін.

«Якщо говорити про законопроект про деокупацію, який розміщений на сайті Верховної Ради, то в принципі він прийнятний, — коментує «Дню» Володимир Василенко. — Однак він потребує певних косметичних уточнень, які мають удосконалити юридичну техніку питання. Те, що навколо цього законопроекту здіймається неконструктивний галас, означає, що російська агентура в Україні працює на повну потужність. Для них ухвалення цього законопроекту — як кістка в горлі, адже саме цей законопроект у разі його ухвалення ефективно забезпечуватиме захист українських інтересів. Адже в цьому законопроекті чітко визначається реальний стан справ — реальність війни та окупації українських територій. До цього існував туман визначень, в яких невідомо, хто з ким воює і РФ взагалі начебто ні при чому. РФ взагалі штучно позиціонується як миротворець, який лише прагне допомогти Україні. Це невірно, і ми маємо чітко про це заявляти на всіх рівнях, зокрема в юридичній площині. Що ж до безпосередньо законопроекту, то насправді, до нього було безліч правок. Ті з них, які мали у своєму підґрунті здоровий глузд, враховані. Враховано дуже багато компромісних зауважень. У цьому немає нічого дивного, і ця робота не суперечить сутності закону. Маю надію, що 16 січня законопроект ухвалять. Окремо варто зауважити, що в згаданому законопроекті немає згадок про Мінські домовленості. Але це не означає, що Україна відмовляється від виконання взятих зобов’язань. Треба при цьому розуміти, що перш за все в руслі Мінських домовленостей має бути вирішено безпекове питання. Другий момент — всі політичні питання мають вирішуватись на основі загальновизнаних принципів міжнародного права. У процесі підготовки законопроекту мені дійсно довелось переконувати деяких політиків у необхідності відповідних формулювань. Мені довелося також іти на певні компроміси, але «червоної лінії» ніхто не перейшов».

Таким чином, наступного тижня Верховна Рада має можливість покінчити з абстрактними визначеннями, які переслідують Україну з 2014 року. АТО тепер може бути офіційно названо війною, а фактична окупація — окупацією на папері. Це, у свою чергу, має вплинути і на юридичний бік питання, адже від формулювань та визначень залежать наслідки в плані формування претензій до агресора. Як засвідчує практика, в даній сфері громадські організації ініціативно випереджають представників влади.