Повернути інститут пам’яті

Інституту національної пам’яті України можуть повернути спеціальний статус державного органу. Із такою ініціативою до виконуючого обов’язки президента, спікера Верховної Ради Олександра Турчинова та прем’єр-міністра Арсенія Яценюка звернулися освітяни Львівщини. «Це усталена практика, яка відповідає зразкам Центральної та Східної Європи. Власне такий статус УІНП мав, але був позбавлений указом президента Януковича у 2010 році», — наголосили вони.

Також у зверненні, за підписами екс-ректора ЛНУ ім. Франка, колишнього міністра освіти Івана Вакарчука, проректора того ж вишу Дзвенислави Калинець-Мамчур, проректора Українського Католицького Університету Олега Турія та ін., запропоновано кандидатуру на посаду очільника Інституту. «Володимир В’ятрович має усі необхідні навички та компетенції для ефективної роботи й очолення цієї установи. Українська наукова та просвітницька громадськість, Майдан безумовно підтримають таке призначення», — йдеться у зверненні.

Володимир В’ЯТРОВИЧ, історик, громадський активіст, публіцист:

— Я був одним з ініціаторів створення цього Інституту ще у 2005 році, після Помаранчевої революції, та одним із розробників його концепції. На жаль, 2010 року Інститут було ліквідовано указом Януковича, який звів його статус до науково-дослідної установи при Кабінеті Міністрів. Відповідно, цей Інститут перестав бути тим, заради чого він створювався: органом державної влади, який відповідає за історичну політику, зокрема щодо радянського минулого. Більш того, він перетворився на рупор совєтської пропаганди.

Більшість тем, якими займався інститут за роки каденції Януковича, стосувалися звеличення радянського минулого, проводилися круглі столи, присвячені червоним партизанам, минулого року була ціла кампанія, ряд публікацій спрямованих проти розуміння Голодомору як геноциду. Зараз очевидно, що після змін, які відбулися в країні, назріли зміни і в цьому Інституті.

Ця установа має в своїй діяльності орієнтуватися на подібні структури, які так і називаються Інститутами національної пам’яті в інших посткомуністичних країнах Центральної та Східної Європи. По-перше, вони працюють з архівами спецслужб. Це важливо, адже вони показують справжню ситуацію в роки панування тоталітарного режиму, особливості його функціонування та, врешті-решт, це запобіжник для повторення злочинів тоталітаризму в сьогоденні. По-друге, вони займаються інформаційно-просвітницькою роботою, яка полягає в тому, щоб доносити результати наукових досліджень, які безумовно дуже потрібні, до широкого загалу, позаяк наше суспільство потребує докорінного подолання тоталітарного минулого. По-третє, це робота із місцями пам’яті. Мова йде про пам’ятники, музеї, могили людей, які боролися за незалежність України. У конкретно українській ситуації, дуже важливим напрямком є позбавлення українських міст слідів тоталітарної топоніміки: імена комуністичного режиму, які увіковічені в назвах вулиць, міст, сіл. Демонтування пам’ятники тоталітарної епохи й, можливо, створення спеціальних музеїв для збереження пам’яток тоталітарної доби.

Іншим важливим напрямком роботи таких інституцій є, власне, питання підручників історії. Для абсолютної більшості людей саме підручник є єдиною історичною книгою, яку вони читатимуть. На жаль, зараз підручники вихолощені попереднім міністром освіти Дмитром Табачником, який прибрав інформацію про український визвольний рух, діяльність різних організацій, які боролися проти тоталітарного комуністичного режиму.

Зважаючи на теперішню ситуацію в Україні, надзвичайно важливим була б робота в напрямку роз’яснення щодо захисту прав людини: чому потрібно говорити про них, навіщо їх захищати. Показувати, що відбувається із суспільством, де нехтують цими правами.

Хочеться сподіватися, що влада зрозуміє необхідність підтримки такої ініціативи. Вони прийшли до керівництва на хвилі протестів проти таких авторитаризму й вони мають підтримати настрої, які зараз панують в суспільстві. До того ж, ми бачимо, що стихійна десовєтизація вже почалася: падають пам’ятники Леніну, люди перейменовують вулиці й позбавляються всього тоталітарного у своїй свідомості та свідомості суспільства. Питання десовєтизації вже не просто питання гуманітарної політики, а питання безпеки України.

Я готовий очолити Інститут і зайнятися цією роботою.