Позбавлення Степана Бандери звання Героя України — це...

Віктор ЮЩЕНКО, третій президент України:

— ...Загроза українській державності.

Сергій РИБАЧОК, історик:

— ...Уклін Москві.

Володимир МАРЧУК, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Державного архіву Рівненської області:

— ...Незнання власної історії. І небажання сприймати свою історію такою, якою вона є.

Віталій МАСНЕНКО, доктор історичних наук, професор Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького:

— ...Непослідовність влади. Якщо вже є якась одна політика, яка формується в межах держави, то це не означає, що зміна влади в цій державі повинна викликати такий підхід, який призводить до повороту на 180 градусів. Вона має бути послідовною. Є багато країн, які намагаються плекати свою ідентичність, своє бачення минулого, легітимність своєї держави. Вони мають таку послідовну політику. У нас цього не спостерігається.

Максим ГОН, доктор політичних наук, Рівне:

— ...Конфронтація моделей. Історична пам’ять — це результат її моделювання інтелігенцією, і політиками в тому числі. Коли Віктор Ющенко відповідним указом присвоїв Степанові Бандері звання Героя України, відбувалося формування однієї моделі історичної пам’яті. Ставку робили на сакралізацію національного. Натомість теперішня влада дотримується іншої моделі, що являє собою неприйняття того, що має відношення до українського національного навіть у ліберальній формі. Тож закриття Музею Української Народної Республіки в Києві, відміна Указу про присвоєння Бандері звання Героя України означає продовження дискусії, конфронтації моделей.

Олег РЕПАН, заступник директора Інституту суспільних досліджень, кандидат історичних наук, доцент, Дніпропетровськ:

— ...Звуження погляду на українську історію. Прикметно, що всі ці дії влади в сфері історичної пам’яті спрямовані на ХХ ст., тобто те століття, в якому закорінена радянська ідентичність. У такий спосіб нам пропонується повернутися до радянського бачення історії. Таким чином, історія України, яка є багатоаспектною, яка є різноманітною, історія, в якій є місце різним героям (тобто людям, які, виходячи з різних позицій і поглядів, все-таки хотіли добра Україні — від націонал-комуністів починаючи й Бандерою закінчуючи), — ця історія стає спрощеною і пласкою. Утім, у контексті впливу на історичну пам’ять українців варто сказати, що в короткостроковій перспективі означені дії влади не матимуть великого значення. Історична пам’ять — це не тільки політика, не лише дії влади. Історична пам’ять — це тривка річ, що не піддається кон’юнктурним речам. Зміна державної політики не означає тут же зміну історичної пам’яті. Зараз є дуже багато наукових досліджень, а також шкільних підручників, де викладено адекватну візію історії України, тому одним розчерком пера перекреслити все це неможливо. Про вплив можна буде говорити лише в середній перспективі — десь через 15 — 20 років (за умови, якщо за цей час нічого не зміниться і така політика триватиме).

Микола ЛАЗАРОВИЧ, докторант Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, кандидат історичних наук, доцент кафедри документознавства, інформаційної діяльності та українознавства Тернопільського національного економічного університету, заслужений працівник освіти України:

— ... Для історичної пам’яті українців по суті нічого не означає, бо ті «хлопці» до влади прийшли ненадовго. Але проблема в тому, що на сьогоднішній день вони роблять серйозні проблеми для суспільства, в тому числі — на міжнародному рівні. Ті речі, які вже були усталені, ми тепер знову переглядаємо. Наша держава поки що Українська, а тепер забороняються, ліквідовуються, переслідуються саме українські цінності. Це найстрашніше й найгірше. За зовнішніми проявами це ненормально, бо з тією державою, яка постійно переглядає якісь свої базові орієнтири, хто буде рахуватися? Ніхто! Переконаний, що прийдуть до влади інші, й справедливість буде відновлено. Не тому, що хтось буде казати нам: «Ми прийшли до влади й ми будемо свої цінності захищати, а ті — свої». Адже є вічні цінності. А нинішня влада відміняє ці вічні цінності. Це, звичайно, дуже сумно. Але, мені здається, і Шухевич, і Бандера є героями в серцях значної частини народу, і чи їм давали ті нагороди, чи не давали, не має абсолютно ніякого значення, бо головне, коли герой — людина з великої літери. Серед тих, хто нині має звання «Герой України», є чимало недостойних його. Може, Бандері й Шухевичу й незатишно серед подібних «героїв».

Людмила БАБЕНКО, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка:

— ...Свідчить, що політика пам’яті в сучасній Україні, на жаль, формується неукраїнцями. Домінують зовнішні чинники, зокрема, найбільш відчутним є російський вплив. Навіть складається враження, що представники чинної влади очікують певних «санкцій» Москви, перш ніж здійснити наступний крок. Одним з останніх «сигналів» стала теза російського прем’єра Володимира Путіна про номінальну роль України в перемозі над гітлерівською Німеччиною. Офіційної реакції української влади ми не дочекалися. Отже, бояться розсердити «старшого брата»? То що, слід очікувати «нової» концепції Другої світової війни?

P.S. У Луцьку збирають гроші на виготовлення і встановлення пам’ятника лідерові ОУН-УПА Степану Бандері. Відкриття рахунку для збору коштів ініціювало Братство ветеранів ОУН-УПА Волинського краю, повідомив www.glavred.info із посиланням на прес-службу мерії Луцька. За словами голови Крайової управи Братства ветеранів ОУН-УПА Волинського краю Василя Кушніра, на добродійний рахунок уже поступило близько 4 тис. грн, проте цих коштів недостатньо. «Для нас Степан Бандера завжди був і залишиться Героєм, він для нас — символ боротьби за Українську Державу. І ми віримо, що за підтримки громадськості пам’ятник Степану Бандері в Луцьку таки буде», — сказав Кушнір.