Президент в умовах війни...

Суспільство стрімко змінило запит. Три місяці важкої боротьби, з великими втратами, — індикатор для всіх стати іншими, змінити підходи і ставлення до країни. Але після реєстрації кандидатів в президенти, бачимо, меню по-суті залишилося старим. Перед новим президентом стоятимуть як мінімум два програмних завдання. Перше — зупини російського агресора і убезпечити країну від зовнішніх посягань. Друге — зробити «український проект» привабливим для всіх громадян країни. Ми запитали у експертів, які основні вимоги мають бути висунуті кандидатам у президенти?

КОМЕНТАРІ

«САМОСТІЙНІСТЬ, ЧЕСНІСТЬ, ПРИНЦИПОВІСТЬ, СТРАТЕГІЧНЕ МИСЛЕННЯ...»

Геннадій ДРУЗЕНКО, правник, публіцист:

— Не певен. Майдан був запитом на нові обличчя в політиці. Серед кандидатів у президенти таких облич лише два: Богомолець та контроверсійний, напівміфічний Ярош. Решта      — «на манеже все те же»...

Вимоги прості: самостійність, чесність, принциповість, стратегічне мислення, готовність ухвалювати непопулярні рішення, наявність власної команди, бажано — добра освіта і володіння англійською.

«ПОЛІТИКИ НЕ ПОВИННІ УНИКАТИ ВІДПОВІДЕЙ НА ЗАПИТАННЯ ЩОДО ПРОБЛЕМ, ПРО ЯКІ ГОВОРИТЬ ВСЯ КРАЇНА!»

Олександр СОЛОНТАЙ, експерт Інституту Політичної Освіти:

— Щодо списку кандидатів, то суспільство, звичайно, критично ставиться до запропонованого, і багато людей кажуть, що немає з кого вибирати. Але це не зовсім так. Вибір величезний, всі, хто міг зареєструватися, це зробив, кандидати представляють широкий спектр. Інша справа, що суспільство не має довіри до більшості кандидатів. І насправді це добре, адже підштовхне до реформування посади президента, повноваження якого є занадто значними. Доки не буде скорочено повноваження потенційного узурпатора влади, до того часу в нас не буде демократії.

Окремо додам щодо вимог до кандидатів в президенти: повністю оприлюднити всю фінансову інформацію щодо себе, завершити бізнес і стати професійним політиком, оголосити про готовність піти на перевибори після реформи всієї системи влади та Конституції. А ще повинна бути вимога дати чіткі відповіді щодо питання Криму, армії, позиції у випадку війни з Росією, щодо Конституції та на всі інші питання, які соціологи визначають зараз як найбільш гарячі. Політики не повинні уникати відповідей на запитання щодо проблем, про які говорить вся країна!

«ЄВРОМАЙДАН ЩЕ НЕ ЗАВЕРШИВ СВОЮ ГОЛОВНУ МІСІЮ — ЗМІНИТИ ПРАВИЛА, А НЕ ОБЛИЧЧЯ»

Ганна ГОПКО, спільнота «Реанімаційний пакет реформ», коаліція «За вільну від тютюнового диму Україну»:

— Ми хочемо наступного тижня підписати суспільну угоду із кандидатами в президенти.

Ми, представники громадянського суспільства, вимагаємо від кандидата, якого буде обрано наступним президентом України впровадження такого пакета законопроектів та рішень — «Реанімаційного пакета реформ», над розробкою яких працювало і працюють понад 120 експертів та громадських діячів та прийняття нової Конституції в інтересах українського суспільства та консолідації України як незалежної держави.

«Реанімаційний пакет реформ»     — це політичні кроки та пакети реформ, які дадуть змогу в найкоротші терміни почати зміни системи та запобігти системному та економічному банкрутству держави, до якого його довела політика В. Януковича та Партії регіонів. Тому ми вимагаємо впродовж 2014 року після обрання президентом внести на розгляд парламенту або прийняти необхідні політичні рішення щодо впровадження 12 пунктів «Реанімаційного пакета реформ», які мають реанімувати та об’єднати країну.

Громадські діячі наголошують, що Євромайдан ще не завершив свою головну місію — змінити правила, а не обличчя. Пакет реформ має два блоки.

Сім першочергових:

1. Судова реформа. Реформа прокуратури
2. Реформа органів правопорядку
3. Антикорупційна реформа
4. Реформа виборчого законодавства
5. Адміністративна реформа
6. Реформа децентралізації та регіонального розвитку

7. Податкова реформа та п’ять реформ для втілення у середньостроковій перспективі:

1. Дерегуляція і стимулювання розвитку підприємництва та інвестицій
2. Пенсійна реформа та реформа системи соціального захисту
3. Освітня реформа. 
4. Охорони здоров’я.
5. Земельна реформа. 

Порядок денний для депутатів на два наступні тижня: антикорупційна, судова та реформа освіти. Активісти ініціативи «Реанімаційний пакет реформ» запропонували народним депутатам порядок денний на 1    — 13 квітня із шести законопроектів. Три з них депутати мають розглянути у комітетах протягом першого тижня квітня, а наступного тижня підтримати чотири законопроекти у першому читанні і ще два в цілому. Законопроекти, запропоновані громадськістю, допоможуть українцям отримати безвізовий режим із ЄС, справедливий суд, чесну й підзвітну владу. Також громадськість вимагає від депутатів розпочати реформу вищої освіти.

На наступний пленарний тиждень громадськість виносить для голосування народним депутатам чотири антикорупційні законопроекти: №4573 — передбачає створення національного бюро антикорупційних розслідувань (комітет має схвалити, депутати проголосувати у першому читанні); №4556 — необхідний для скасування віз українцям для поїздок до країн Євросоюзу, передбачає зміни до Кримінального кодексу та інших законів (ухвалити за основу і в цілому); №4587 — нова редакція Закону «Про здійснення державних закупівель (схвалити комітетом і підтримати у першому читанні); №2012а  — посилює вимоги до прозорості виконання бюджетів держорганами (ухвалити у першому читанні). Судова реформа: №4378-1 — запускає люстрацію суддів, причетних до порушень прав людини і громадянина від 21   листопада (врахувати комітетом поправки від громадськості і схвалити в цілому). Реформа освіти: №1187-2 — посилює автономію і децентралізацію вищих навчальних закладів, зв’язок освіти із сучасним ринком праці, збільшення мобільності студентів (ухвалити у першому читанні).

Довідково: ініціатива «Реанімаційний пакет реформ» об’єднала понад 140 експертів та громадських активістів із 13 напрямів реформ. У Верховній Раді для просування 24  народних депутатів утворили міжфракційне об’єднання «Платформа реформ». Щотижня активісти «Реанімаційного пакета реформ» висувають порядок денний від громадськості для парламенту. Минулого пленарного тижня 24 — 28 березня активісти «Реанімаційного пакета реформ» добилися ухвалення двох законів: №2207 про відкриття інформації про закупівлі державними підприємствами та №0947, що є другою частиною Закону «Про доступ до публічної інформації».

«ВІДПОВІДЬ АГРЕСОРОВІ Й ПОДОЛАННЯ КОРУПЦІЇ»

Михайло БАСАРАБ, політолог:

— Традиційною проблемою для українського політикуму є неможливість задовольнити суспільний запит на певний ідеальний образ українського політика тими кандидатами, які  висуваються в президенти. Звісно, кожен із кандидатів буде намагатися вгадати, який цей образ і йому відповідати. Проте, найімовірніше,  виборці обиратимуть найбільш прийнятну кандидатуру, або навіть ту, яка викликатиме найменшу пересторогу.

Є певні нюанси щодо стрімкого зростання електорального рейтингу Петра Порошенка. Він пов’язаний насамперед із таким поняттям, як «електоральний аванс». Спочатку виборці дали його Віталію Кличку, але він його не виправдав і не відпрацював, відтак ми побачили падіння його рейтингу й моментальне виникнення нового політика, якому виборець передав цей аванс. Показники Петра Порошенка — це не кров’ю і потом здобутий рівень підтримки, це все ж аванс, який Порошенко естафетою перебрав у Кличка ще до того, як той зняв свою кандидатуру — виборець сам переорієнтував свої сподівання. В цьому є певна загроза для нього, оскільки я сумніваюся, що він зможе виправдати покладені на нього сподівання. 

Загалом, ключове завдання президента — це, в першу чергу, належна відповідь агресору. Це не обов’язково війна, але це абсолютно інша позиція, яку займає сьогодні в.о. президента Олександр Турчинов. Позиція має бути більш професійною, обдуманою та твердою, аніж та, яку Україна займає сьогодні й, фактично, спонукає агресора до нарощення застосування сили щодо країни.

Що ж стосується внутрішніх загроз — завдання номер один для ідеального президента — це боротьба з корупцією. Це проблема, яка на 80% гальмує будь-які реформи у будь-яких сферах життя.

Тож, відповідь агресорові й подолання корупції — якщо президент зможе впоратися з цими двома надзвичайно важливими завданнями, я більш ніж упевнений, що майже усі проблеми будуть вирішені самі по собі.

«СПЕКТР КАНДИДАТІВ ДУЖЕ ШИРОКИЙ, І В СУМІ ВОНИ ВІДПОВІДАЮТЬ ВИМОГАМ СУСПІЛЬСТВА. АЛЕ... СУМИ З НИХ БУТИ НЕ МОЖЕ»

Вадим ВАСЮТИНСЬКИЙ, політичний психолог:

— Палітра кандидатів у президенти дуже широка. Але проблема в тому, що жоден із них не відповідає тому спектру очікувань, яких від них вимагає суспільство. Десь, мабуть, у сумі вони й заповнюють цю прогалину, але суми з них бути не може. Пройде лише один. Тим паче, що люди все одно залишаються дуже різними і говорити про те, що всіх може влаштувати якийсь один спільний кандидат, — складно.

Якщо говорити про конкретних особистостей, то очевидним плюсом нинішнього лідера соціологічних рейтингів Петра Порошенка є така нібито ефективність, готовність діяти, здатність досягати успіхів, робити свою справу. Ці якості Порошенка відповідають очікуванням багатьох людей, тому за нього готові віддати свої голоси багато виборців. Ще кажуть про буцімто незаплямованість Порошенка, але якраз тут я не бачу для нього жодних переваг. Петро Порошенко як політик увесь час метався з одного табору в інший, займав посади при різних владах... Він не був замішаний у фінансово-корупційних скандалах, але політично-кар’єрних — однозначно. Просто, мабуть, йому люди це більше пробачають. Він має імідж бізнесмена, який заробив свій капітал власноруч. Хоча не думаю, що для президента це найкращий варіант. У Порошенка є великий мінус — він не відповідає критерію відокремлення бізнесу від політики. Це дуже важливий критерій, якого дотримуються і на Заході. Звісно, Порошенко вже пообіцяв, що коли стане президентом, то продасть свій бізнес, але, простежуючи його шлях, гадаю, цього не досить. Порошенко не перестане бути бізнесменом, і, ймовірно, коли виникне конфліктна ситуація між його бізнес-інтересами та інтересами держави, то він може віддати перевагу саме першим.

Коли ж вести мову про Юлію Тимошенко, то дуже схоже, що вона в умовах сьогодення виглядає політиком вчорашнього дня. У суспільстві є велике розчарування щодо неї. Хоча й, здавалося б, Тимошенко нібито нічого поганого за роки свого перебування за ґратами не зробила, але настрої людей дуже змінилися. Суспільство пішло вперед, а вона це вловила не відразу. Приміром, свою першу появу на Майдані, гадаю, вона уявляла собі як тріумфальне повернення, а вийшов великий пшик. Тепер Тимошенко трохи корегує свої кроки, але продовжує бути дуже популістською і патерналістською. Вона хоче бути «матір’ю нації», але на тлі останніх подій рівень довіри людей до такого типу політиків є вкрай невисоким.

Хоча існує певна частина постійних адептів Тимошенко, які все одно за неї голосуватимуть, і вона має досить непогані шанси на вихід до другого туру. Перемога їй навряд чи світить, але несподіване зростання рейтингу Порошенка — доволі ненадійне: він стрімко піднявся вгору, але і впасти він може так само швидко.

Кандидат же у президенти від Партії регіонів — Михайло Добкін     — досить дивна постать. По-своєму своєрідна, оригінальна, але привабити якусь велику частину виборців йому навряд чи вдасться. ПР зробила досить дивний вибір, і, гадаю, їм варто було ставити на популярнішу кандидатуру Сергія Тігіпка.

Очевидно, що Тігіпко кілька років тому припустився величезної помилки, пішовши в компанію до Партії регіонів, тож кандидатом першого рівня йому вже не бути. Максимум         — другого-третього. Але все-таки його рейтинг є вищим, аніж у Добкіна.

Коли говорити про лідера «Свободи» Олега Тягнибока, то, прийшовши у велику політику, він став обережнішим у своїх висловлюваннях, перестав бути категоричним і... став нецікавим, безбарвним. Він навіть як лідер партії «Свобода» якийсь непримітний. Він — один із багатьох. І тільки тому, що він — лідер «Свободи», на нього звертають увагу. Якби він не очолював партію, то про нього давно би вже всі забули.

Тим паче, на одному й тому самому електоральному полі з ним конкуруватиме лідер «Правого сектору» Ярош. Це виглядатиме як дуель двох націоналістично орієнтованих лідерів на дуже невеликому електоральному полі.

Якщо вести мову про критерії, які зараз стоять перед майбутнім гарантом, то, зважаючи, умовно кажучи, на досвід перемоги в Києві над Януковичем і потім поразки в Криму, — в українців є дуже велика потреба в «сильній руці» президента, який зможе вивести країну з кризи. З іншого боку, майбутні реформи будуть дуже болісними, складними, і без затягування пасків уже точно не обійтися. І та ж сама сильна рука вже не зможе дати всім зарплату, пенсію, роботу й інші соціальні блага.

Втім, пасивніша частина суспільства керується таким собі соціалістично-комуністичним варіантом бачення і думає, що сильний президент        — це той, хто зможе покарати олігархів, забере в них кошти і роздасть бідним. Це нереально.

Є також більш ліберально налаштована частина суспільства, і вона мало не вимагає, щоб ці реформи дійсно відбувалися не тільки на словах, а й на ділі. Від того, чи зможе ця свідомо налаштована частина суспільства переконати пасивну більшість у тому, що треба йти на ці жертви, багато в чому залежить і ефективність майбутніх реформ.

Адже реформи — це справа суспільства. Президент зі своєю командою повинен проявити політичну волю і проголосити курс на зміни, а реформи повинні своїми ж руками робити активні громадяни.

Зрозуміло, що елементи популізму, демагогії завжди міститимуться в діяльності політичних лідерів. Тут питання лише в пропорціях. Але елемент довірчої комунікації з народом    — необхідний. Коли я слухав уже знаменитий виступ Яценюка на «Шустер LIVE», то згадував Гаррі Трумена, який у важкі часи вів вечірні репортажі по радіо для американців. Він щотижня пояснював громадянам Америки, що відбувається в країні, що потрібно робити далі, і давав людям надію. Мовляв, потерпіть ще трохи, і вже через місяць-півроку все буде краще. Інша річ, наскільки сильним при цьому виявиться розрив із дійсністю. Якщо обіцятимуть одне, а на практиці робитимуть інше         — обов’язково виникне небезпека. Цього допустити не можна.

І наостанок, є ще один елемент, на реалізацію якого чекає українське суспільство — формулювання привабливої національної ідеї. Можливо, сьогодні ця потреба дещо менша, але всюди за державною владою залишається функція давати людям сенс спільного існування, роз’яснювати, навіщо існує наше суспільство, чому ми повинні бути разом, куди ми разом повинні рухатися, чого ми повинні досягнути, наші цілі... Оскільки, як відомо, наше суспільство ціннісно дуже розмежоване, то реалізувати цю функцію доволі складно.

Проте останнім часом ця ціннісна розмежованість суспільства зменшилася, і єднання навколо ідеї європейської незалежної України просунулося на південний схід держави. Так, у центральній Україні переважають здебільшого проукраїнські настрої. Якби зараз не було зовнішніх інспірацій, то всіх сьогоднішніх проблем можна було б уникнути. Звісно, мітинги, сутички були б, але вони мали би менший масштаб.

У нашій країні наразі суттєво утвердилася національна ідея в проукраїнському варіанті. Однак слід зазначити: не в націоналістичному проукраїнському і не в фольклорно-етнографічному, а в більш модерному варіанті. Зараз можна спостерігати передумови того, що Україна повинна рухатися вперед і набирати новітнього дискурсу свого існування.