Про «димову завісу»

У Росії весь ефір заповнений новинами про Україну. Інших новин немає. І постає запитання, що буде, якщо зникне тема України, про що писатимуть російські ЗМІ, повідомлятимуть російські телеканали? І головне,  взагалі для чого це робиться, для того, щоб відвернути увагу чи довести, що Україна це частина Росії? «День» звернувся до російського незалежного журналіста Семена НОВОПРУДСЬКОГО із проханням прокоментувати ситуацію в російських ЗМІ і що за всім цим стоїть.

 «УКРАЇНСЬКУ СТАБІЛЬНІСТЬ РОСІЙСЬКА ВЛАДА ВСІЛЯКО ПРАГНУТИМЕ ВІДСТРОЧИТИ»

— Мені здається, що в російської влади як не було жодної стратегії, пов’язаної власне з Україною, так і немає. А те, що Україна стала грандіозним відволікальним маневром за дедалі зростаючих економічних проблем усередині Росії, це очевидно. Можна навіть цілком ставити запитання, те, що робить Росія в Україні, є зовнішньою політикою Росії чи внутрішньою. Я гадаю, що вона більшою мірою є внутрішньою, тому що, звичайно, в Росії практично немає дискусій зараз про те, що відбувається в економіці. Тим часом, російські журналісти не помітили небезпечних тенденцій в економіці, що для мене самого було вражаючим, тому що все ж таки про економіку інколи більш-менш щось пишуть. Кілька днів тому Росстат подав деякі економічні показники, і виявилося, що ВВП Росії в першому кварталі 2014 року порівняно з четвертим кварталом 2013 року скоротився на 18 відсотків. Я навіть перевірив цю інформацію, побоювався, що могла закрастися  якась помилка.

І справді, російська економіка перебуває в кризі. Навіть якщо  за підсумками року буде певне зростання, то воно буде в межах відсотка, а то й менше. Загалом, звичайно, російська влада на півроку вибила за допомогою України економічні проблеми з інформаційного порядку денного. У цьому сенсі, звичайно, це, скоріше, внутрішня політика. Питання в тому, чи можна буде за такою ж логікою дуже довго діяти і які будуть далі економічні наслідки. На мій погляд, Росія досі відкрито не визнала незалежність так званих народних республік на Сході України саме із внутрішніх економічних причин, а не з політичних. Справді, ризики дуже великі, і хоч би що там казали про те, що санкції досить незначні, але вони подіяли.  І що буде далі, незрозуміло. Але в будь-якому разі  — це димова завіса, передусім для прикриття ось таких потреб.

 — Навіть якщо у нас буде стабільність, то тема України буде головною в російських ЗМІ?

 — Мені здається, що пропагандистський шал був такий, українську стабільність російська влада, по-перше, всіляко прагнутиме відстрочити і, по-друге, навряд чи її визнає. Я гадаю, що невдовзі в Росії з’являтимуться новини про те, що в Україні все гаразд, якщо збережеться нинішній контур України і в нинішньої влади будуть якісь досягнення. У кращому разі, буде мовчання. Після того, як Саакашвілі програв вибори, про Грузію перестали говорити. Грузія перестала бути таким медійним політичним ворогом і просто зникла з інформаційного простору офіційних російських ЗМІ. У кращому разі, для російської публіки Україна зникне на певний час. Але навряд чи російська нинішня влада зможе будь-коли говорити, що в Україні стабільність, і навряд чи вони відмовляться від спроб цю стабільність всіляко відстрочити.

 «ПУТІН ВВАЖАЄ, ЩО КРИМОМ ВПИСАВ СЕБЕ В ІСТОРІЮ»

 — А хіба метою цієї пропаганди не є прагнення показати, що Росія і Україні  — це одне ціле? Адже Путін вже заявляв, що Новоросія  — це частина Росії, і саме тут, особливо на Сході України, діють терористи з російськими озброєннями?

— Насправді Путін ніколи не вважав Україну незалежною державою. Цілком очевидно, що на його карті світу немає України як незалежної держави. При цьому всі ці геополітичні ігри, імперські амбіції тощо   — частково присутні в його особистих амбіціях. Але це є певною мірою похідним від бажання зберегти можливість правити і зберегти можливість його, а також наближених до нього володіти активами країни. Умовно кажучи, бізнес-інтереси держави значною мірою визначають таку його логіку поведінки. Коли стало зрозуміло, що з економікою, за великим рахунком, нинішня російська влада не справляється, його рейтинги знижуються, вирішили створити такий механізм.

Не думаю, що створення Новоросії є для   Путіна ідеєю фікс. Я думаю, що для нього набагато важливіше мати високий рейтинг. Щоб росіяни не замислювалися, що відбувається з економікою країни. А якщо почали замислюватися, то можна було їм спробувати навіяти, що причина не в зовнішній чи внутрішній політиці Росії, а в підступах зовнішніх ворогів. У цьому сенсі санкції теж є такою ідеологічно вигідною річчю для російської влади. Реакція росіян зрозуміла, оскільки багато хто з них не був за кордоном і цим як і раніше користується влада. Тому звинуватити в підступах проти Росії дуже легко. Частина публіки буде до цього довірливою.

Проект Новоросія існує в голові Путіна не на першому місці і якщо він відчує, що це не є пріоритетом у його оточенні, навряд чи він почне цей проект реалізовувати.

  Проблема Путіна  — він правив більше аніж його попередники: Горбачов і Єльцин разом узяті, а в нього немає нічого такого, щоб до історії записати. Тепер він думає, що Кримом вписав себе в історію і цього вистачить. Але з упевненістю говорити про це неможливо. Бо з одного боку градус агресії в суспільстві владою був різко підвищений, а з іншого боку також зрозуміло, що жодних економічних райдужних перспектив при нинішніх контурах економічної російської політики немає. 

Так чи інакше до 2018 року, коли будуть наступні президентські вибори, досить проблематично протримати Україну як таку димову завісу, яка не дає росіянам бачити, що відбувається всередині країни. Дуже багато часу до цієї дати.

А економічні проблеми в Росії накопичуються. Не факт, що у неї буде можливість реалізувати газовий контракт сторіччя з Китаєм. Потрібно будувати інфраструктуру, а грошей на неї, за великим рахунком, немає. Вперше стали говорити про потребу декапіталізації «Газпрому» з бюджету. І «Газпром» з «Роснефтью» знову почали публічно з’ясовувати стосунки, хто повинен будувати газопровід.

Навряд чи можна бути впевненим у чомусь, оскільки російська влада є абсолютно непередбачуваною. А підвищувати до рівня інформаційної війни ситуацію довкола України російській владі дуже небезпечно, у тому числі, виходячи з її шкурницьких інтересів.

 «У РОСІЇ СИЛЬНІ ПАТЕРНАЛІСТСЬКІ, ВЕЛИКОДЕРЖАВНІ НАСТРОЇ, АЛЕ НЕМАЄ БУКВАЛЬНОГО БАЖАННЯ ВОЮВАТИ З УКРАЇНОЮ»

— А чи є відчуття в Росії, що народ, опозиція можуть прокинутися від цієї ейфорії і в суспільстві виникне незадоволеність соціальним станом і люди скажуть: досить війни, давайте їсти?

 — Ситуація в цілому не зовсім зрозуміла. Судячи з різних опитувань, спостерігається падіння інтересів до новин в Україні і зокрема до кримських новин. Окрім того,  економічну кризу, яка почалася, більшою мірою почнуть відчувати мешканці великих міст. Невідомо, як будуть люди реагувати. У Росії статистика вперше фіксує падіння реальних доходів. Це може призвести до якоїсь незадоволеності. Зараз у Росії сильні патерналістські великодержавні настрої, але немає буквального бажання воювати з Україною. І запиту на війну в суспільстві точно немає. Анексія Криму дійсно сильно піднесла рейтинг Путіну, але цьому сприяло в дуже великій мірі те, що це сталося без крові. Тому російська влада намагається ретельно приховувати інформацію про всіх загиблих  добровольців або найманців в Україні.

І гаряча війна не створює тієї димової завіси, яку створювали події в Україні. Для російської влади всі ці півроку  — це димова завіса. І все говорить про те, що владі доведеться придумати щось інше, а не війну.

 ПРО РОЛЬ ОТОЧЕННЯ І НУЛЬ-ПАРТІЙНА ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА

— А в опозиції з’являються тверезі люди, які розуміють ситуацію, загрози для російського народу від такої політики Путіна?

 — Проблема в тому, що в Росії взагалі немає жодної зрозумілої, структурованої опозиції. Зрозуміло, що всі партії, які представлено, це таке позапартійне місиво, яке присягне будь-якому господареві в будь-якій ситуації. У нас є відомі політики, які виступають проти війни з Україною і того, що Росія робить в Україні.  

Але набагато важливіше, щоб такі люди з’явилися в оточенні президента. Бо з великою часткою ймовірності можна сказати, якщо влада в Росії і мінятиметься, трансформуватиметься, то на відміну від України це відбуватиметься не за допомогою Майдану і масових низових протестів, а скоріше кулуарно за допомогою змін верхівки, інтриг усередині влади.

Набагато важливіше, що думає близьке коло президента з приводу нинішньої політики, з приводу перспектив, куди вона може завести, що думають люди, які обіймають ключові посади в уряді, силовики. У цьому розумінні Дмитро Медведєв абсолютно не має сенсу, бо він ніхто в конфігурації російської влади. Тому важливіше, що відбуватиметься в близькому колі. Саме звідти може бути ініційовано зміни, саме це може бути стримуючим чинником, а не якась опозиція, яка зараз у Росії абсолютно не структурована, по-перше. І, по-друге, можу сказати, що в Росії будь-якій наступній владі доведеться так чи інакше займатися будівництвом партійної системи, бо вона в Росії, як і раніше, значною мірою фейкова. У нас немає якихось серйозних партійних структур, які б відрізнялися ідеологічно, які були б більш-менш спроможні охопити всю велику країну і пізнавалися б людьми як політична сила, яка асоціюється з конкретними лідерами і конкретними ідеями і може боротися за владу. У цьому сенсі, я б сказав, що в Росії нуль-партійна політична система. І це, на жаль, дуже велика проблема для того, щоб якось впливати на прийняття ухвал владою.