Про реформу в армії

Невдовзі виповниться рік, як Україна офіційно, згідно з ухваленим Законом «Про основи внутрішньої і зовнішньої політики», стала позаблоковою державою. Для української армії це мало означати розвиток власних, самодостатніх і високотехнологічних Збройних сил. Про реформу армії представники влади говорять постійно. З останнього. Президент Віктор Янукович запропонував Верховній Раді скоротити чисельність Збройних сил на 7897 — до 192 тисяч осіб 2011 року. А днями міністр оборони Михайло Єжель заявив, що центральний апарат очолюваного ним відомства буде скорочено на 30%. Чи означає це, що реформи «пішли»? До речі, минулого тижня в інтерв’ю «Дню» Генеральний директор Міжнародного військового штабу в штаб-квартирі НАТО генерал-лейтенант Юрген Борнеман сказав: «Середовище безпеки змінилося, і, відповідно, ми повинні пристосовувати всі наші внутрішні структури, процедури, доктрини і сили до нових викликів. Це стосується України, так само як і всіх країн-членів Альянсу, і тому це природно, що ми перебуваємо в діалозі одне з одним. НАТО отримує від реформ досвід, який може бути корисним для України. Але ми також можемо вчитися в України на її реформах». У якому стані перебуває нині українська армія? З цього питання ми розпочали нашу бесіду з Директором військових програм Центру Разумкова Миколою СУНГУРОВСЬКИМ.

— Можу одразу сказати, стан Збройних сил України плачевний. Реформа сьогодні не проводиться. Те скорочення, яке відбувається й відбуватиметься, — це не реформа. Реформа повинна охоплювати як форму, так і зміст процесів змін в армії. Цього поки що немає. Складається таке враження, що ті документи, які поспіхом готуються — я маю на увазі концепцію розвитку армії, — робляться під політичне замовлення. Вони мало відповідають національним інтересам України. Взяти, скажімо, військову доктрину. Вона мало пов’язана з таким документом, як стратегія національної безпеки. Відверто кажучи, коли немає злагоди і розуміння в самому оркестрі, почути хорошу музику навряд чи вдасться.

— На що ж тоді розраховує керівництво країни?

— Гадаю, це питання їх просто не цікавить. Будь-яка реформа вимагає великих ресурсних відрахувань, що може позначитися на пенсіях, на соціальному забезпеченні в цілому. Держава повинна визначитися з пріоритетами, за якими розподіляти кошти. Якщо на оборону країни виділяється менше одного відсотка бюджету, то це вже не пріоритет. Із цього випливає, що держава не готова захищати суспільство від зовнішніх загроз.

— Якщо говорити про теоретичну частину — концепцію, військову доктрину. Як ви її оцінюєте?

— Насправді з напрямом розвитку армії не все ясно. Він постійно міняється — як флюгер. Необхідна визначеність, адже часта зміна прямо дезорієнтує військове керівництво і конкретних виконавців програм. Якщо ми обрали позаблоковість, то треба чітко сказати, в яких сферах і з ким ми співпрацюємо, щоб було зрозуміло. Спочатку заявляють про концепцію, а потім з’ясовується, що для того, щоб написати цю концепцію, треба спочатку з’їздити в Росію. Тому у мене все це викликає неабиякі побоювання — ніякого реформування Збройних сил не буде. Бо якщо й учитися в Росії, то того, як це не слід робити. Росіяни самі визнають, що їхні реформи призвели до занепаду Збройних сил, тому вони збираються брати приклад із країн Вишеградської четвірки. Навіщо тоді Україні вчитися в Росії, якщо можна одразу повчитись у країн Вишеградської четвірки?

— Зараз, до речі, на Чорному морі проходять спільні українсько-російські морські навчання «Фарватер миру-2011».

— Проведення таких навчань ставить перед собою багато цілей. Це не лише підтримка бойової готовності, підвищення виучки Збройних сил, це також рівень довіри, зміцнення безпеки в регіоні. Тому навчання необхідно проводити. У цьому разі спільні навчання з моряками Росії цінні з погляду підтримки довіри і зміцнення взаємодії конкретно на особистісному рівні. Я сумніваюся, що вони реально вдосконалять бойову виучку. Адже стандарти підготовки Військово-морського флоту Росії надто сильно відстають від західних стандартів. Росія вже сама починає зважати на це, тому переходить до формату багатосторонніх навчань із залученням, зокрема, країн НАТО.

— Наскільки активно, на вашу думку, Україна сьогодні співпрацює з НАТО?

— У принципі, ті темпи, які були раніше, зберігаються. Можу сказати, що якби не було необхідності заспокоїти Росію, то ніякої заяви про позаблоковість і не знадобилося б. Темпів співпраці з НАТО поки не досить для приєднання до Альянсу, але їх досить для збереження партнерства.

— Якщо не проводяться реформи, тоді як ми збираємося реагувати на світові виклики й у разі виникнення загроз проти України?

— До цього питання треба підходити прагматично. Річ у тім, що глобальні загрози мають конкретний зміст щодо України. Якщо ми кажемо «тероризм», то погляньмо, де для України міститься джерело тероризму. Чи є в Україні цілі для міжнародного тероризму? Якщо ми кажемо «наркоторгівля», то спробуймо оцінити, наскільки територія України є транзитним потенціалом для цієї загрози. Якщо ж ми кажемо, що у світі існує така тенденція, як прихід до «сетецентрических» воєн, то подивімося, з ким Україна може вести такі «сетецентрические» війни, чи є сьогодні потреба підлаштовуватися під них. Те ж саме і стосовно інших загроз. Треба конкретно підходити до всіх цих речей і лише після цього визначати завдання Збройних сил та необхідні для цього структури.

— Час від часу в ЗМІ говорять про відставку Михайла Єжеля. Як ви до цього ставитеся?

— Коли Михайла Єжеля призначали на посаду міністра оборони, я сказав, що це не той міністр, який зможе реформувати Збройні сили. Моя думка, як бачимо, сьогодні знаходить підтвердження. Для того, щоб проводити серйозні реформи, особливо в центральному апараті, де буде жорсткий саботаж, потрібна дуже сильна політична воля. Без політичної волі жодних реформ не буде.