Про українську контрстратегію

У Донецькій області проводиться антитерористична операція. За словами в.о. президента Турчинова, вона буде поетапною і виваженою. Це відповідь української влади на російську спецоперацію на сході України, де місцеві сепаратисти під контролем російських військових у терористичний спосіб захоплюють адміністративні будинки. Який результат? На час підготовки номеру сепаратисти точно зберігали контроль над захопленими будівлями.

У понеділок ввечері незадоволені діями влади протестувальники під стінами Верховної Ради вимагали відставки голови МВС Авакова та більш рішучих дій по захисту територіальної цілісності країни. Головний лозунг — «Дістали!». Йшла мова навіть про штурм парламенту, але, на щастя, цього не відбулося. Хоч як критично ми ставилися б сьогодні до влади, такі дії грають на руку Москви.

Аналогічно як і з побитим кандидатом у президенти Царьовим. Ці кадри вже традиційно стали частиною російських телевізійних сюжетів. Але тут запитання і до українських журналів — навіщо надавати ефір Царьову на ICTV? Це приблизно те ж саме, коли відкривають блог Колесніченка, даючи йому можливість пропагувати антиукраїнські гасла. В результаті одіозний депутат сам відмовився від мандату, бо «справу зроблено» — Росія відібрала Крим.

Для протидії сепаратистам на сході і півдні країни МВС, як відомо, створює батальйони спеціального призначення з патріотів-добровольців. Зокрема, формування цих підрозділів триває у Дніпропетровську, Луганську, Донецьку, Одесі... Паралельно на рівні громадськості в містах створюються групи самооборони. Громадяни в східних регіонах, які виступають за єдину Україну, на жаль, часто залишаються беззахисними, піддаючись атакам з боку бандитів.

Свій рух опору для захисту України створює і кандидат у президенти Тимошенко. Про це вона заявила  в ефірі програми «Свобода слова». В цей рух, за її словами, повинні увійти військові, які мають досвід участі у воєнних діях, колишні спецназівці, люди, які володіють стратегією військових доктрин. Як мінімум дивною виглядає така позиція, враховуючи, що партія Тимошенко — «Батьківщина» — перебуває при владі. Замість реальних дій і відповідальності за безпеку в країні, бачимо, скоріше, невдалий піар.

Як іде формування батальйонів спеціального призначення та сил самооборони в регіонах? Про це розповідають експерти «Дня». Чого слід чекати від Кремля? Що повинна робити українська влада у відповідь? Як має реагувати Захід? Адмірал, екс-перший заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України Ігор Кабаненко.

Iгор КАБАНЕНКО: «Без силових дій – проблему не вирішити»

— Як ви наразі оцінюєте ситуацію на сході країни: який етап спецоперації реалізує Росія? Чого варто чекати від Кремля далі?

— Не лише моя оцінка — ситуація вкрай небезпечна. Відбулося вторгнення російських військ — сили спеціальних операцій (розвідувально-диверсійні підрозділи) російської армії діють уже не приховуючись, захоплюють об’єкти силових структур. Вони б’ють по уразливих місцях, які добре знають. Звичайно, там працює «п’ята колона», якої ми не бачимо. Але вона грає досить потужну роль у цій грі.

Технологічна модель стратегії Кремля — «повзуче» формування джерел нестабільності за рахунок застосування сил спеціальних операцій (диверсантів) та радикально налаштованих громадян України (за кошти).

Тобто, глибинна спеціальна операція продовжується, зусилля в ній нарощуються. Ми бачимо, що створюється плацдарм на кордонах Донецької області. Ймовірне внутрішнє наповнення і надалі, а в момент, коли ситуація качнеться, звернення до РФ або нелегітимний «референдум». Цим, ймовірно, завершиться другий етап спецоперації в цьому регіоні. Російським військам у цьому сценарії найвірогідніше відведена роль постановки переможної крапки. Це і буде третій етап.

Але, не слід бути під впливом ілюзій,  чим усе закінчиться. Москві потрібна вся Україна. Цілком. У будь-який спосіб. І ще, на жаль, широкому загалу не відомо, хто яку скрипку грає в цьому оркестрі. Те, що Путін грає свою — точно. Водночас, є гравці й у нас. Це прихована п’ята колона. Хтось з великих казав: «Із відкритим ворогом усе більш-менш зрозуміло. Шукай прихованого. У нього значно більше можливостей поставити тебе на коліна».

— Наскільки ефективно діє українська влада? Що потрібно робити?

— Москва демонструє досить нестандартну стратегію. Водночас, з нашого боку мало адаптивності та адекватності. За великим рахунком, перемоги починаються в ідеях і стратегіях.

Власну контрстратегію доцільно будувати розуміючи технологічну модель стратегії Кремля. Тобто, нестандартній стратегії Москви слід протиставити також нестандартну стратегію власних дій.

Безумовно, ми повинні розуміти, що без силових дій — проблему не розв’язати. Це природа будь-якого конфлікту. Але, силове застосування повинно бути продумане, по-можливості точкове по цілях та вибіркове по засобах з метою отримання максимального ефекту та мінімізації втрат.

В умовах певної лінійності дій Кремля можливо і потрібно діяти результативно. Контрстратегія повинна бути випереджувальною за змістом, гнучкою за формами та способами дій, поєднувати відкриті і приховані дії. В ній треба чітко відділити українських громадян сходу від диверсантів і сепаратистів. Із першими треба працювати і вирішувати їх проблеми із застосуванням державних механізмів, з другими, які порушують чинне законодавство, вбивають людей і знищують державу — абсолютно по-іншому. У світі й Україні усі механізми відпрацьовані, їх треба лише застосовувати.

Нам потрібен цілодобово працюючий орган координації і взаємодії. Генеральним штабом ще в минулому році був розроблений та направлений до Ради національної безпеки й оборони України проект указу президента України «Положення про Ставку Верховного Головнокомандування». Питання лише в одному — розглянути та підписати документ, створити Ставку. Законодавчі підстави для формування цього найважливішого органу в Україні створені вже давно. Це доцільно зробити якомога швидше.

Альтернативою зазначеного міг би стати відповідний орган (24/7) при Раді національної безпеки й оборони України, яка згідно із Законом  України «Про Раду національної безпеки й оборони України» (розділ другий, стаття 3) виконує функцію «координації та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки й оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України». Але, в державі не введено ані надзвичайний, ані воєнний стан (до речі, про доцільність цього висловилося вже багато експертів) і в законодавстві немає чіткого тлумачення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України.

Предмет особливої уваги — тактичні дії. Треба дуже добре попрацювати над тактикою застосування наших військ (сил). У рамках формування контрстратегії доцільно розглянути можливі оперативні і тактичні сценарії дій супротивної сторони  та розробити відповідні варіанти своїх дій (зокрема й асиметричних).

Звичайно, доцільно придати захисту держави народний характер — тобто сформувати в достатній кількості частини територіальної оборони продуманої структури (окремий указ президента України). Це дозволить побудувати ешелоновану систему оборони.

Крім цього, необхідно вивчити та використати досвід Другої світової і сучасних конфліктів. Там можливо знайти чимало цікавого.

Усе повинно готуватися і прораховуватися. Й усім повинні керувати профі. Ні дилетанти і політичні авантюристи, а профі, які мають знання і досвід. Це вкрай важливо. Не для них — для перемоги, збереження держави і людей.

— На вашу думку, якою має бути наразі реакція Заходу: конкретні кроки щодо підтримки України?

— Найімовірніше Захід буде продовжувати намагатися підтримувати Україну санкціями. Ймовірно буде нарощено військово-технічну допомогу. У разі загострення — можливо проведення гуманітарної операції та направлення миротворців-спостерігачів. На цьому етапі, мабуть, усе.

Вважаю це принциповою помилкою, адже просування Путіна на Захід — пряма загроза Європі та формування нового європейського порядку. Коли «дозріє» Євроатлантичне співтовариство — мабуть, це питання кількох наступних тижнів. Може, місяців. Це буде навіть не проблема величезної кількості біженців. Це буде питання розуміння, що агресора не можливо умиротворити, він дійсно загрожує Європі і його можливо лише зупинити силою.

Водночас, ми повинні розуміти свідомість західного істеблішменту: вони усі працюють на виборця і залежать від нього. Тому і  намагаються максимально відтягнути прийняття жорстких і непопулярних рішень.

На відміну від цього, Кремль завжди отримує силу перемогами із застосування сили. Це ментально-психологічні й історичні відмінності двох цивілізацій. У Росії так було завжди. Ніколи не було винятків з цього. Переможні війни давали їй нову «кров» для існування російської імперії й обожнення московської еліти.

У будь-якому разі за нас ніхто воювати не буде. Принаймні, поки ми самі себе не почнемо захищати.