Прохання до електорату: не турбуватися

Зрозуміло, що акумулювати достатній державний капітал у країні, де проходить надто тривалий процес передачі державної власності, наразі так само неможливо як і олігархічний, бо як перший, так і другий зможе з’явитися лише після завершення цього процесу. Отже, потрібно визнати і змиритися з відсутністю у країні як сильної влади, так і олігархів в істинному сенсі цього слова. Та чи варто з цього робити трагедію? Мабуть, ні. Не все так погано в державі і... «ще не вмерла Україна», поки у неї є такий ємний олігархічний потенціал, зосереджений не десь, а у парламенті. За даними М.Азарова, абсолютна більшість наших парламентаріїв, а саме 364 особи, мають прибутки від комерційних структур, будучи їхніми засновниками та керівниками, а отже, й потенційними олігархами. Так що електорат може не хвилюватися. У країні є люди, здатні відстояти інтереси національної олігархії. Щоправда, після конфузу з Лазаренком їм зараз краще про себе не заявляти й не висовуватися, а то в нерівну годину можна поділити долю й увійти в історію сучасної України разом із Павлом Івановичем. Боронь їх, Боже, від такої перспективи, а нас від таких двигунів прогресу.

Д. МАРТИНОВ