Прощавай, тоталітаризм!

До 25-річчя акції «Балтійський шлях» у Ризі відбулася міжнародна конференція «Чверть століття по тому. Балтійський шлях і крах тоталітарного комунізму: спільні спогади Європи і джерело політичного натхнення». Хоча тема конференції пов’язана з минулим, так чи інакше більшість дискусій торкнулися сучасної України.

Актуальні дебати ініціювали оргкомітет «Рига-2014» та Академія наук Латвії у співпраці з МЗС Латвії та Фондом Конрада Аденауера. Цього року Рига отримала статус культурної столиці Європи, із січня у латвійській столиці відбуваються акції для представлення культурного життя міста та його історичної спадщини. «День» регулярно висвітлює такі заходи (матеріали «Простір культури. Ризький досвід», «У Ризі відкрито... КДБ» тощо). Міжнародна конференція — поштовх до масштабної дискусії про наслідки тоталітаризму, які ще відчувають на собі певні країни.

БАЛТІЙСЬКИЙ ШЛЯХ... ДО СЕБЕ

Акція «Балтійський шлях» стала символом мирного та ефективного опору тоталітарному режиму. 23 серпня 1989 року близько двох мільйонів жителів Литви, Латвії та Естонії утворили живий ланцюг завдовжки майже 600 км, з’єднавши балтійські столиці Вільнюс, Ригу і Таллінн. Цю акцію приурочили до 50-річчя від дня підписання пакту Молотова-Ріббентропа, таким чином люди привернули увагу світу до окупації Балтії СРСР та заявили про бажання відновити незалежність.

«Коли мене питають про участь у «Балтійському шляху», я не знаю, що відповісти, бо багато чого не пам’ятаю, — зізналася прем’єр-міністр Латвії Лаймдота Страуюма, яка 25 років тому була у живому ланцюгу. — Ми з друзями стояли на латвійському кордоні. Як дісталися туди — не пам’ятаю. Точно не було дощу. Було відчуття, що все погане позаду».

Тепер інтелектуали всього світу досліджують крах тоталітаризму в історичній та сучасній геополітичній перспективах. На конференції «Чверть століття по тому. Балтійський шлях і крах тоталітарного комунізму» дискутували про моделі державного розвитку Східної Європи, буття людини при тоталітарному режимі та загальноєвропейську історичну пам’ять. На захід зібралися експерти з Литви, Естонії, Болгарії, США, Іспанії, Франції, Німеччини, України, Росії, Польщі, Швеції та Латвії.

«Жах радянської системи у тому, що вона проникала у кожну клітину організму. Це міняло ДНК людини. З відновленням незалежності латвійці найдовше звикали до того, що кожний має сам відповідати за себе. Але наш історичний досвід, дві окупації у ХХ столітті зокрема, вплинув на менталітет. За СРСР люди пристосовувалися, але у глибині душі латвійці, литовці та естонці хотіли жити інакше, не сприймали нав’язаних режимів — ні радянського, ні німецького», — переконана Посол Латвійської Республіки в Україні, доктор Аргіта Даудзе.

РОСІЙСЬКИЙ ВЕКТОР

Паралелі між агресорами ХХ століття та сучасною Росією часто лунали на конференції. Так, лідер кримських татар, народний депутат України Мустафа Джемілєв наголосив: «75 років тому дві найсильніші тоталітарні держави домовилися про розподіл Східної Європи, що спричинило світову бойню та десятки мільйонів людських жертв. Сьогодні однієї з цих держав немає, замість неї процвітає федеративна Німеччина. Друга трішки зменшилася, але не змінила своєї агресивної сутності. Винищувальні війни проти чеченського народу, захоплення частини Молдови, вторгнення до Грузії та України — ось кривавий шлях цієї держави».

Зараз на окупованому Росією Криму встановлений режим, гірший, ніж у самій Росії. За словами Мустафи Джемілєва, кримський штаб Федеральної служби безпеки, пропорційно до чисельності населення, у 7-8 разів більший, ніж на території Росії. «Неугодні» мешканці Криму зникають, інколи їх знаходять мертвими — такі дані лідера кримських татар вразили іноземних науковців. «Це не просто радянська влада, а радянська влада 1937 року», — акцентував Мустафа Джемілєв.

Російський історик, заступник голови Ради Науково-інформаційного і просвітницького центру товариства «Меморіал» Микита Петров вважає, що тяга до тоталітарного устрою суспільства час від часу проявляється навіть у найбільш демократичних державах. Тому необхідно афішувати, коли певна спільнота людей сповзає до тоталітарних порядків.

Директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович акцентував, що Росія відрізняється від Радянського Союзу тим, що у тоталітарному СРСР фактично неможливо було дібратися до альтернативних джерел інформації, а у сучасній РФ кожен може знайти правдиві дані про події у світі. «Трагізм у тому, що більшість росіян не хоче знати правди. Протверезіння настане в результаті серйозних втрат, які почне зазнавати Росія. Ця країна вже ізольована, з часом дадуть свій результат санкції», — упевнений Володимир В’ятрович.

Втім, український історик не вважає того, що коїться в Росії, тоталітаризмом, радше це карикатура на тоталітаризм. В’ятрович переконаний: «Потенціалу Путіна не вистачає, аби збудувати тоталітарну державу. У Росії створюють карикатуру на Радянський Союз. Впевнений, що зусилля Путіна закінчаться плачевно, але вони можуть коштувати багатьох людських життів...»

ДОПОМОГТИ УКРАЇНІ

Науковці та політики акцентували, що історію необхідно проговорювати, аби уникнути помилок минулих поколінь. Різні країни мають свій досвід боротьби з поневоленням, і обмін цими історичними даними важливий для розвитку держав та підтримки миру. Прем’єр-міністр Латвії Лаймдота Страуюма зізналася: «У річницю «Балтійського шляху» я відчуваю відповідальність за те, що відбувається у Латвії. Тоді, 1989 року, ніхто не вірив, що ми можемо бути вільними, але зараз ми вільні. І сьогодні іноді складно використовувати цю волю так, аби наше суспільство було задоволене».

У сучасній Латвії плекають рідну історію та культуру. Доктор Аргіта Даудзе ділиться досвідом: «Коли поновлювали нашу державність, знали, що поновлюємо Латвію і латвійську мову, яка потерпала за радянських часів. Тож після розпаду СРСР само собою латвійська стала офіційною. У якийсь момент частина населення зажадала зробити російську другою державною. Думаю, ці люди піддалися агітації ззовні, і більшість населення таких рухів не зрозуміла. Громадянство — індивідуальний вибір, і якщо людина хоче стати громадянином певної країни, існують конкретні процедури. Так, у нас треба підтвердити знання латвійської історії та мови».

Досвід Прибалтики корисний сучасній Україні, крім цього, завдяки глобальним дискусіям можна чекати глибшого розуміння наших проблем за кордоном. Володимир В’ятрович ділиться враженнями: «Від закінчення Майдану для мене це четверта міжнародна конференція. Жоден з цих заходів за тематикою не стосувався України, але, оскільки вони підіймали питання радянського минулого, тоталітарного минулого, дискусії так чи інакше зводилися до ситуації у нас. І те, що інтелектуали обговорюють ситуацію в Україні, принесе результати, вплине на іноземних політиків».

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ. ЕСТЕТИКА ПАМ’ЯТІ

22 серпня у подвір’ї ризького Наріжного будинку, де свого часу засідало КДБ, зібралися бажаючі пом’янути жертв тоталітарних режимів. Цікаво, що 1989 року через Наріжний будинок також пройшов живий ланцюг «Балтійського шляху». 25 років по тому люди запалили свічки у пам’ять про тих, хто не дочекався свободи. На акцію прийшов чоловік, накритий українським прапором. Цей активіст, латвієць Індуліс, зізнався: «Я симпатизую українцям, особливо цивільним, які страждають від російських військових. Зараз я висловлюю солідарність з людьми, які постраждали від працівників КДБ, включно із Путіним, який є агентом КДБ».

У день річниці «Балтійського шляху» на вулицях Риги грали оркестри, відкривали тематичні фотовиставки, а у Латвійській Національній бібліотеці прем’єр-міністри країн Балтії ділилися своїми спогадами про акцію 25-річної давнини разом з іншими громадянами. У Києві на Європейській площі також відбулася акція солідарності: посольства Естонії, Латвії та Литви організували символічний живий ланцюг, аби вшанувати пам’ять жертв тоталітаризму та висловити підтримку українському народу під час агресії з боку Росії.

Цього року багато річниць: 100 років від початку Першої світової війни, 75 років від початку Другої світової. Дехто каже, що зараз світ на порозі нової глобальної війни. Аби такі прогнози не справдилися, слід пам’ятати про «Балтійський шлях», коли потяг до волі матеріалізувався і допоміг розбити тоталітарну громадину.