«Принуждение к вассалитету»

На північно-східному напрямку держав-сусідів України можна спостерігати водночас цікаві та суперечливі тенденції. Звичайно, це не мирні сусіди в цивілізованому розумінні існування країн та відносин з ними, а авторитарні політичні режими, які тероризують власне населення та воюють проти України. У випадку Росії це пряма агресії та окупація українських територій, а у випадку Білорусі – сателітна підтримка РФ в протистоянні з Україною. Тому цей напрямок нашій країні потрібно вивчати і знати, щоб ефективно протидіяти. В чому ж цікавість і сперечливість ситуації?

З одного боку, маємо на наших кордонах два політичні режими, які в більшості є схожими – авторитарні з тяжінням до тоталітарних. Лідери цих режимів часто зустрічаються, говорять про поглиблену співпрацю в багатьох сферах, розповідають про «адин народ» і заявляють про створення «союзного государства». З іншого боку, між ними існує певна конкуренція, коли більший і ресурсніший з режимів (Росія) цілеспрямовано і послідовно намагається поглинути меншого і слабшого «брата» (Білорусь), а останній пробує пручатися. Розглянемо останні показові події.      

Режим Олександра Лукашенка в Білорусі, схоже, остаточно злетів з котушок, оголосивши війну будь-яким проявам «інакомислення». Після минулорічних багатотисячних протестів білорусів проти «бацька», якому вдалося зберегти своє крісло (знаходиться у владі з 1994 року, десятиліттями знищуючи будь-яку опозицію в країні і фальсифікуючи вибори), Лукашенко влаштував справжнє полювання за тими, хто виступав і виступає проти нього в самій Білорусі, а також закордоном. «Пси» диктатора ганяються за всіма, включаючи айтішників.  

28 вересня співробітники Комітету державної безпеки Республіки Білорусь вдерлися до квартири 32-річного Андрія Зельцера, який працював в IT-компанії EPAM Systems. За повідомленням силовиків, вони відпрацьовували адреси, в яких могли перебувати особи, причетні до терористичної діяльності. В це, звичайно, мало хто вірить. Судячи з усього, КДБ прийшло за черговою «жертвою» і противником режиму, але натрапило на спротив. Зельцер зустрів силовиків з мисливською рушницею в руках, в результаті чого смертельно поранив одного з співробітників КДБ. Згодом був вбитий і сам айтішник.

Ви думаєте це якось остудило Лукашенка і його силовиків? Навпаки, режим почав полювати за всіма, хто висловився на підтримку застреленого Зельцера. «Затримано близько 200 осіб, які писали коментарі після загибелі співробітника КДБ», - це офіційне повідомлення міністра внутрішніх справ Білорусі Івана Кубракова. Тобто триває полювання за людьми, які насмілилися сказати вільне слово. Причому не тільки в самій Білорусі.

1 жовтня у Москві зник журналіст Геннадій Можейко, який напередодні написав матеріал про вбитого айтішника Зельцера. Згодом ЗМІ стало відомо, що журналіст перебуває у мінському СІЗО. Можейко працював у «Комсомольській правді у Білорусі». Саме видання напередодні затримання журналіста було заблоковано Міністерством інформації РБ. За словами головного редактора «Комсомольської правди у Білорусі» Володимира Сунгоркіна, сайт заблокували через статтю про Зельцера, в якій знайома загиблого позитивно відгукнулася про нього в минулому.

Пізніше російське видання «Комсомольська правда» (КП) повідомило, що закриває своє представництво в Білорусі. «Проаналізувавши події останнього року і особливо останнього тижня, "Комсомольська правда" вирішила закрити своє представництво в Мінську», - сказано в заяві видання. Навряд чи російське КП можна віднести до прикладу вільних ЗМІ в Росії, навпаки, воно є свого роду обслуговуючим персоналом кремлівського режиму. Десь подібні функції виконувало і представництво КП в Білорусі. Але чому ж тоді виникли проблеми?

Скоріше, це чергова гра Кремля проти білоруського диктатора «по принуждению к вассалитету». Такий собі контроль диктатури в диктатурі. Москва все прекрасно бачить і розуміє, що відбувається в Білорусі, тим більше має для цього можливості на самій території РБ. Лукашенко, закручуючи гайки у себе в країні до рівня радянських часів, все більше віддаляється від можливості маневрувати у зовнішній політиці. А Кремль, з одного боку, допомагає йому в цьому: стаття в КП про Зельцера – наживка, яку білоруський режим проковтнув, в черговий раз продемонструвавши світу, що воює проти власного населення і ЗМІ, скочуючись в абсолютну диктатуру. Тому Москва не дуже і протестує проти затримання журналіста Можейка і блокування «Комсомольської правди в Білорусі», бо таким чином начебто допомагає братньому режиму зміцнитися. А з іншого боку, таким способом путінський режим все більше заганяє Лукашенка до своїх рук, коли у того не залишиться ніяких можливостей для самостійної гри, і йому доведеться лягати під Москву в рамках проєкту «союзного государства».   

Україні в цій ситуації потрібно бути особливо пильними, аби розуміти кремлівську гру і розрахувати свої сили для протидії по широкому периметру українсько-російського і українсько-білоруського кордону.