Пушкін і підручники
Хочу зробити свій внесок у розв’язання проблеми щодо узгоджених позицій України і Росії у ставленні до нашої історії. Насамперед пропоную визнати, що йдеться про бартер за тюменську нафту і астраханський газ. Оскільки нам завжди бракує грошей, Росія — виходячи із своїх інтересів — вже домоглася того, що маємо на морі її флот, а на суші — Московську псевдо-Українську православну церкву. Тепер нам пропонують ще й історично-ідеологічний намордник.
У такому контексті однією з ключових є проблема стосунків між Петром і Мазепою і остаточного поневолення України після Полтавської битви. Геніальний поет, але пересічний великодержавник О.С.Пушкін, у поемі «Полтава» дав своє трактування тогочасних подій (яке було і лишається віддзеркаленням імперського офіціозу). Пропоную для обговорення з російськими істориками такий парафраз пушкінських текстів (з мінімальним відхиленням від оригіналу):
Украйна глухо волновалась.
Давно в ней искра разгоралась.
Вождю Украйны не мешает
Души глубокая печаль
Стремиться дерзновенно вдаль,
Он о свободе размышляет.
На берегу днепровских волн
Стоял Мазепа, мыслей полн
И вдаль глядел.
Пред ним широко
Река неслася. Бедный челн
По ней стремился одиноко.
Белели избы тут и там,
И лес, неведомый лучам,
Кругом шумел. И думал он:
Здесь будет город заложен.
Назло надменному соседу
Отсель дружить мы будем
с шведом.
Якщо шановним читачам ця пропозиція здається несерйозною, то такою ж несерйозною справою я вважаю написання узгоджених підручників історії. Симпозіум, конференція, «круглий стіл», дискусія у фахових виданнях чи у ЗМІ — так, прошу. Але наперед проголошене узгодження і заява про остаточну істину — це дурниця як з наукової, так і суспільної точки зору.
