Реалії російської окупації

Віце-президент ПАРЄ, депутат Верховної Ради Георгій ЛОГВИНСЬКИЙ є людиною, яка представляє як українців, так і кримських татар. Наше спілкування з ним відбулося днями під час Київського безпекового Форуму. Чи повною мірою ми використали час до російської агресії для розбудови міцної державної будівлі? В якому стані сьогодні опинилися люди на окупованих територіях? Чи багато робить держава для повернення Криму?

«НІХТО В КРИМУ НЕ МОЖЕ БУТИ ВПЕВНЕНИМ У ВЛАСНІЙ БЕЗПЕЦІ»

— Ми з вами зараз спілкуємось на X Київському безпековому Форумі, де як одне з нагальних питань обговорюється взаємодія України і НАТО. Що заважає Україні активніше просуватись до Альянсу? Чи не здається, що курс на НАТО радше декларативний, ніж реальний?

— Є політики, які думають, що мета вступу до НАТО має вирішуватись на референдумі. Зрештою, таке рішення відіб’ється на геополітичному становищі держави, і в багатьох країнах саме так це й відбувалося. Але в Україні досі не всі розуміють, для чого нам потрібно НАТО, тому й проголосувати можуть зовсім не з позиції об’єктивних знань. Відповідно спочатку потрібно роз’яснювати людям, що таке НАТО, яка мета у цієї організації і що воно може дати для України. Певна річ, протягом багатьох років тривала пропаганда, що НАТО — це ворог. У свідомості багатьох українців досі залишився цей хибний радянський стереотип. Необхідно змінити цю нав’язану систему стереотипів.

— Складається враження, що влада взагалі не дуже турбується про те, щоб роз’яснювати людям мотивацію власних дій та які у неї плани.

— Людям насправді потрібно багато чого пояснювати і максимально комунікувати із суспільством, адже успішність кроків влади залежить, у тому числі, від підтримки її народом. А цього не буде, якщо між народом і владою залишається якщо не стіна, то певний інформаційний вакуум. Тим більше, в умовах війни, коли цей вакуум намагається заповнити ворог. Україна вже давно успішно співпрацює з НАТО. У нас є спільні навчання на території України, натівські спеціалісти діляться досвідом з українськими військовими. Є пропозиція розбудувати з НАТО певний безпековий союз, у якому НАТО і Україна будуть рівноправними членами. Тобто, оскільки ми поки що не можемо приєднатися до Альянсу, можна віднайти максимально інтегровану систему відносин зі спільною програмою дій. Це може бути дуже ефективним кроком, який пришвидшить процеси інтеграції.

— Наскільки ви відчуваєте, що і кримські татари в Криму, і українці на окупованих територіях чітко чують месиджі від Києва, що Україна їх не залишить, що Україна зробить все для їхнього повернення?

— Незважаючи на те, що ми докладаємо багато зусиль, проблема ця дійсно існує. Для мене особисто це дуже важливо. Мій обов’язок як депутата, який представляє меджліс кримськотатарського народу в парламенті, і як людини, котра ставить за мету повернення наших територій, — доносити до громадян України цю державницьку мету. Але це моя ініціатива та ініціатива інших депутатів. Взагалі ж по державі ми насправді маємо з цим проблеми. Причому проблеми серйозні. З одного боку, всі підтримують кримських татар і Крим, а з іншого — мало хто вірно розуміє реальність життя. Дехто, наприклад, запитує: чому ми радіємо безвізовому режиму з ЄС? Я відповідаю: ви не розумієте, як кримські татари радіють кожній резолюції ПАРЄ. Навіть дрібній поправці. Тому що все це месиджі до народу, які дають надію.

Ніхто в Криму не може бути впевненим у власній безпеці. Кожен день для них — це випробування, і вони поборюють страх. У Києві це мало хто розуміє і достеменно усвідомлює значення таких інформаційних посилів. Тому необхідно доносити людям, що наша головна зброя — це патріотизм і єдність. Якщо раніше хтось міг вбачати в цих словах надмірний або спрощений пафос, то після того як була окупована наша земля, після тисяч смертей стало ясно, що ці слова є базовою запорукою перемоги. Цією зброєю, а не лише автоматами чи танками, Ізраїль зміг захистити себе в надскладній ситуації. Подивіться на війну США у В’єтнамі чи СРСР в Афганістані. Переміг той, хто відчував себе на власній землі.

«ПРОТИ РОСІЙСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ ІСНУЄ ПРОТИОТРУТА — ХОЧ БИ МАЛЕНЬКІ, АЛЕ ПЕРЕМОГИ»

— Але коли війна триває три роки, то неминучою є деморалізація.

— Саме тому РФ використовує всередині нашого інформаційного поля месиджі на кшталт «все пропало». Тому нам потрібна протиотрута. Головною ін’єкцією такої протиотрути є хоч би маленькі, але перемоги. У нас фактично не було армії. А тепер у нас уже є потужне військо. Чи багато можна знайти зараз в Європі прикладів, щоб народ упродовж усіх цих трьох років протистояв потужній армаді, яку Росія плекала десятиліттями? Хіба це не привід для посилення відчуття впевненості в собі, як переможного народу?

— Проте коли вмикаєш українське телебачення, відчуття таке, що ворог активно працює в нашому інформаційному тилу. То ж виходить, що військові проливають на фронті кров, а тут, в самому Києві, народ наче засинає над прірвою.

— Коли ми говоримо про повернення Криму і частини Донбасу, то треба також виходити з того, чи готові ми їх зараз прийняти. І питання тут не тільки в можливості фінансово відновлювати та утримувати території, які ворог фактично пограбував. Уявіть собі, що завтра РФ вийшла із України і формально українська влада може там провести вибори, призначити своїх чиновників тощо. Уявіть собі кілька мільйонів людей, які пережили величезний стрес, в серцях і розумі яких посіяно багато болю, образи, навіть ненависті. Цим людям три роки говорять, що їх обстрілює Україна, що в Києві хунта і таке інше. А скільки людей там просто бояться повернення, адже гадають, що Україна їх засудить за те, що працювали в окупаційних установах. Звичайно, для повернення цих земель спершу треба зробити все, щоб нівелювати те, що зараз розділяє людей. Для цього потрібна потужна програма з реінтеграції. 1,8 мільйона — це кількість внутрішньо переміщених осіб. Це безпрецедентна кількість мігруючого населення. Для Європи це забагато, що вже казати про Україну.  Зі свого боку ми збудували центр для внутрішньо переміщених осіб, ми реалізовували спільні програми, інтерактивні проекти. В полі під Києвом ми разом із групою благодійників вже побудували невеличку інфраструктуру зі школою, квартирами і фактично колгоспом. Там тепер мешкають українські громадяни з Донбасу. Це наочний приклад, як можна розбудовувати системи.

— З другого боку, дуже важлива психологічна підтримка.

— Ми проводимо відповідні тренінги. Прийнято говорити — людина все втратила. А варто навпаки говорити — людина все почала, і попереду тільки нові шанси, в нових умовах, в середовищі нових людей. Буває так, що людина жаліється на життя, на те, що довелося пережити втрати внаслідок війни та окупації, і при цьому навіть резюме свого не склала. Переїзд для країн Європи — це норма. Головна база для них — здатність навчатись і використовувати набутий досвід. Ті, хто здатен на це внаслідок міграції, стають ще більш ефективними, ніж ті, хто весь час прив’язаний до однієї території і однакових умов. У мене вдома живуть переселенці з Донбасу. Це адвокати, які втратили все. Син у них працював прокурором. Тут його не брали на роботу прокурором, і тепер він бізнесмен, у нього вже кав’ярня, і можна сказати, що він абсолютно адаптувався до нових умов. Більш того, може, на Донбасі у нього не було б цього.

«КРИМСЬКІ ТАТАРИ НА ГЕНЕТИЧНОМУ РІВНІ НЕ МОЖУТЬ СПРИЙМАТИ ОКУПАЦІЙНУ ВЛАДУ»

— Нещодавно був черговий захід кримських татар, і багато хто з них прямо говорив про те, що їм потрібна саме національна автономія. Якщо вони її отримають, то це буде ще одним стимулом для того, щоб повернути Крим в лоно України. Чи немає тут небезпеки, адже тоді можуть й інші національності, які мешкають на території України, забажати національної автономії, що в умовах сусідства з агресором може стати приводом для сепаратизму?

— Є корінні народи, а є національні меншини. Караїми, кримські татари і кримчаки є корінними народами. У них немає іншої Батьківщини, ніж Крим в складі України. Наприклад, в Україні є євреї, але у них є своя Батьківщина — Ізраїль. Караїмів і кримчаків дуже мало. Друге — Крим і без того є автономією, але територіальною. Що робила Росія для того, щоб кримські татари зрадили Україну? Вона пропонувала запровадити офіційною кримськотатарську національну мову в Криму. І РФ це зробила, в той час як Україна цього не зробила за 20 років.

— Але Україна в принципі дала можливість повернутися кримським татарам на Батьківщину і створила для цього всі умови.

— Так. Але при цьому не було фінансування шкіл з викладанням кримськотатарської мови, а РФ це зробила. Тобто РФ, звичайно, робить все для того, щоб кримські татари хилились до Росії і поглинали її пропаганду. Тільки мета кримських татар інша — вони хочуть мати можливість офіційного визнання їхньої Батьківщини. Цього РФ їм, звичайно, не дасть. Тому я підтримую ідею надання Криму саме національної автономії, і вже зареєстровано законопроект, який це передбачає.

— Чи великою є кількість кримських татар, які зараз перейшли на бік Росії?

— Так звана проросійськість — це питання не національності. Я б не наголошував саме на національності. Кримські татари бувають більшими українцями, ніж етнічні українці, які перебувають в Криму чи на Донбасі. Тому багато прикладів. Кримські татари були депортовані саме за національною ознакою. 40 відсотків цього народу було вбито радянською Росією. Лише з 1989-го кримські татари почали повертатись на Батьківщину. Це означає, що кожен пам’ятає трагедію власної сім’ї — кого вбили, хто не повернувся, жахливі умови життя тощо. Саме тому вони на генетичному рівні не можуть сприймати окупаційну владу.