Реформування «за Портновим»?

Минулого тижня Верховна Рада у другому читанні проголосувала за законопроект №1656 «Про забезпечення права на справедливий суд», поданий Президентом України. Ще 13 січня парламент підтримав першу редакцію цього документа, а також законопроект №1497 «Про судоустрій і статус суддів», розроблений народними депутатами і представниками експертних кіл. Тоді члени коаліції зголосилися доопрацювати президентський законопроект, посиливши і узгодивши його з деякими сильними пунктами «депутатського». Члени робочої групи, долученої до розробки документа, в проміжок часу між першим та другим читанням подали, як з’ясувалося, 3144 поправки до нього.

«Щоб цей законопроект був якісним, кожна поправка мала бути нами обговорена, — коментує «Дню» член робочої групи, народний депутат від «Самопомочі» Олена Сотник. — Виходячи з того, що Президент дуже наполягав на тому, щоб депутати прийняли його вже у четвер, якісно розглянути всі поправки було неможливо». За словами Сотник, члени робочої групи на засіданні комітету вирішили розглянути перед засіданням Ради хоча б концептуальні пункти документа — самоврядування суддів, дисциплінарна відповідальність, переатестація і т.д.

«Із точки зору проробки законопроекту та процедури його прийняття все відбувалося неправильно, адже у таких законодавчих актах кожна буква грає свою роль, — продовжує депутат. — Цей дуже важливий закон передбачає певні точкові зміни у законодавстві і обов’язково має бути дотримано процедуру — із постатейним обговоренням законопроекту в комітеті і подальшим голосуванням за нього в сесійній залі. Не було б проблемою, якби депутати прийняли даний закон трохи пізніше, проте виробили б якісний документ, за який не соромно».

Під час розмови з «Днем» представниця «Самопомочі» зауважила: даний закон не є реформою судової системи. «Напевно, на тлі жаху, який відбувається на сході, люди перебувають у глибокому розчаруванні, і судова реформа використовується як позитивний момент, — ділиться роздумами депутат Сотник. — Але Президент має проводити радикальні перетворення, не боятися змін до Конституції, про які говорять навіть європейські інституції. Коли суспільні відносини переходять на інший рівень, є необхідність змінювати головний закон, адже справа стосується не лише судів, а й усіх інших сфер — децентралізації влади, зміни підходів до органів виконавчої влади, прокуратури і т.д. І тому критичним у цьому є комунікація — треба сказати людям, що ефективна судова реформа буде лише після конституційних змін».

Більш оптимістично на процес розробки закону дивиться заступник голови профільного Комітету з питань правової політики та правосуддя, член фракції «Блок Петра Порошенка» Сергій Алексєєв. «Над даним законом робоча група працювала майже два тижні — за цей час ми змогли ознайомитися та врахувати всі правки, внесені її членами», — ділиться Алексєєв з «Днем».

Депутат погоджується з колегами, що прийняття даного закону не є реформою, а лише тимчасовими змінами до законодавства. «Закон відпрацьовано, але на подальшу розробку ми відклали проблеми реформування процесуальних кодексів, — говорить народний депутат. — Головна проблема — політична незалежність судової гілки влади. За всіх часів кожна політична влада намагалася підім’яти її під себе. І щоб змінити це та запобігти в подальшому, потрібна судова реформа в рамках реформи конституційної. Її ми плануємо провести наприкінці року. Тому нинішній етап змін у законодавстві щодо судів у існуючих умовах розв’язав дуже багато питань».

У результаті, законопроект №1656 підтримало 239 депутатів. Фракція «Самопомочі» майже повним складом утрималася. Так які ж зміни відбулися згідно з прийнятим законом? Що думають щодо цього в експертному середовищі?

Микола СIРИЙ, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Iнституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України:

— Прийняття цього закону в чергове дасть можливість ще тривалий час робити для суспільства заяви про судову реформу. Але якщо подивитися на зміст, то моя думка дещо песимістичніша, аніж ці заяви. Насамперед Україна цього року не отримає суттєвих та якісних перетворень у роботі судової системи. На жаль, якщо в цілому подивитися на запропоновані зміни, то вони відображають консервативність усіх ланок судової системи та системи забезпечення судів. Фактично — це перемога інтересів тих осіб, які сьогодні працюють в них. Цей закон я назвав би перехідним і не став  застосовувати запропоновану ним модель у будь-якій іншій країні. Це упорядкування виключно для України і лише на сьогодні. Воно не витримає перевірки часом і буде змінюватися надзвичайно серйозно. Даними змінами ускладнено судову систему — вона стала більш громіздкою й дорожчою для бюджету.

У першу чергу, залишено нереформованою систему перегляду судових рішень вищими судами. Це надзвичайно важлива ланка і саме з нею пов’язане упорядкування верхівки судової системи — як застосування права в суді пов’язано з правом у суспільстві. В цю конструкцію внесені деякі уточнення технологічного характеру, які не приносять принципових змін. За своєю логікою вона залишилася такою, якою була вчора, і, відповідно, буде породжувати ті ж проблеми в застосуванні права в судах, які були раніше.

Судова система умовно поєднується із системою розслідування злочинів через інститут слідчого судді — саме через нього йдуть погодження, приймаються рішення про затримання, взяття під варту, застосування запобіжних, обмежувальних заходів, доступ до документів, майна, його арешт і т.д. Інститут слідчого судді залишився в тому ж безладному стані й жодних серйозних кроків на його удосконалення не відбулося.

Вельми проблемно виглядає запропонована оцінка кваліфікації суддів. У цій системі допущені серйозні методологічні прорахунки, тому потрібні серйозні доопрацювання і уточнення. За змістом і духом вона не відповідає системам оцінювання суддів, які діють у демократичних країнах світу. Зокрема, ніде не передбачено порядок оцінювання суддів вищого суду системи. Це абсурд, адже, суддя Верховного суду США, Касаційного суду Франції чи Федерального суду Німеччини — юрист найвищого ґатунку і над ним фактично тільки Бог. Відповідно, немає жодних об’єктивних інструментів оцінювати фахівців такого рівня.

У запропонованій системі дисциплінарної відповідальності є чимало надуманих конструкцій, і у своїй основі вона має серйозні методологічні викривлення, які виявлятимуть себе. Ця система має грунтуватися на вимозі до судді належно застосовувати матеріальний, процесуальний закон, Конституцію та етику судді. Відповідно, порушення цих норм і має складати підставу для відповідальності. І залежно від тяжкості та грубості порушення настає той чи інший вид дисциплінарної відповідальності. Але те, що запропоновано в законі, є штучно сконструйованим.

Система суддівського самоврядування. Коли ми критикували закон про судоустрій Портнова і Лавриновича, то зауважували, що вони свідомо зруйнували основи самоврядування, заклавши штучні принципи. Округлюючи цифри, є вісім тисяч суддів у судовій системі, з них шість тисяч — судді загальних судів, одна тисяча — адміністративних, одна тисяча господарських. Якщо виходити з принципу: один суддя — один голос, то на з’їзді суддів завжди перемагають представники загальних судів. Портнов і Лавринович заклали абсолютно неправильну основу «рівності юрисдикцій» — шість тисяч суддів загальних судів мали такий самий голос, як одна тисяча суддів адміністративних судів  тощо. Формування системи було не від судді, а від юрисдикції. А враховуючи те, що рівень корумпованості й політичної орієнтованості суддів господарських та адміністративних судів був надзвичайно високим, система судової влади була зруйнована буквально за місяць. Сьогоднішнє реформування достойно продовжило діяльність Портнова та Лавриновича. Тепер замість рівності юрисдикції покладено інший хибний принцип — делегування від суду представників. Фактично це не самоврядування суддів, а самоврядування суддівських установ.

Безперечно, в цьому законі є й плюси. Так, існує удосконалення вимог до членів перевірочних інституцій — Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів — та підвищення вимог до них. Дещо удосконалено процедури обрання та призначення цих осіб.

Отже, цей закон свідчить про політичне бажання змінити судову систему на краще, але не на основі права та світових традицій формування різних складових судової системи.

Якщо зміни в Конституцію будуть продовженням тієї логіки, яку закладено в цей закон, тоді ці зміни не потрібні. Цей закон мав бути просякнутий досконалими, юридично правильно вбудованими конструкціями і принципами, які б давали поштовх розвиткові судової системи. Тоді б наступні зміни — вже в Конституцію — мали б конструктивний і перспективний характер. Зміни, які вноситимуться в подальшому, потребуватимуть серйозної оцінки цього закону. І якщо суспільству та фаховому середовищу вдасться зайняти правильну позицію, тоді існуватиме майданчик для конституційних і, варто очікувати, належних змін. Якщо ж — ні, то в Конституції ми можемо законсервувати помилки та ще сильніше ускладнити собі життя на майбутнє. І невідомо, скільки ще доведеться чекати нову конституційну більшість у майбутніх парламентах, щоб змінити це.

Тому треба поставити важливі питання. У системі судоустрою ми залишаємо чотири ланки чи переходимо до трьох ланок судів — місцевих, апеляційних, верховного? Якщо плутанину із чотирма ланками буде законсервовано в Конституції, тоді ми породимо проблеми. Якщо замість Вищої кваліфікаційної комісії та Вищої ради юстиції буде створено один орган, це правильно і дешевше. Проте якщо законсервувати ці два органи, тоді громадяни своїми податками працюватимуть на забезпечення дорогої судової системи. І це лише окремі положення, які можуть бути відображені в Конституції.

Усі нинішні реформи в країні я б оцінив із точки зору критерію дієвості системи. Дієвість юридичної системи існує, коли всі її ланки є узгодженими в один логічний механізм. Зміни, які відбуваються  останнім часом, характеризуються високим рівнем неузгодженості та розбалансування складових системи. І така система не може давати якісні результати. Тому мій прогноз:  2015 року ми матимемо багато політичних заяв, але не матимемо ефективної роботи юридичної системи на рівні кримінальної юстиції (розслідувань і притягнення до відповідальності), в частині цивільної та господарської юрисдикції (відповідно, інвестори не поспішатимуть вірити Україні), й ми не матимемо ефективної роботи адміністративної юстиції (тому не буде належного впливу на удосконалення системи функціонування влади з точки зору її наближення до демократичних принципів). Тож завдання №1 — серйозне пророблення всієї юридичної системи на предмет її узгодження та приведення в робочий стан.

Із боку політиків ми чутимемо заяви про успішну судову реформу, а від практиків — пояснення, що нові зміни потребують багато роботи, і необхідні нормативні акти та практика діяльності до нового законодавства, що потребує грошей і часу. І лише цими розмовами ми будемо ситі.