Росія — Мєждурєченськ: вимоги системних змін

Чим відрізняється ситуація на українських шахтах від ситуації в Мєждурєченську, а також чи готові сьогодні українські гірняки до протестних дій, «День» вирішив запитати у керівників шахтарських профспілкових організацій.

КОМЕНТАРIІ

Леонід ПЄШКОВ, голова первинної профспілкової організації шахти «Білозерська», Донецька область:

— Звичайно, душею ми з російськими шахтарями. Але ми ж до пуття нічого не знаємо: який характер має аварія, яка її причина. А по телебаченню кажуть, що це зовсім не шахтарі страйкували, а кримінал. Брешуть, звичайно. Я прекрасно розумію російських шахтарів. Олігарх («поганий капіталіст») монополізував галузь — і робить, що хоче. А в монополії профспілкам відстоювати свої права фактично неможливо. Ось вони й піднялися на бунт.

Про ситуацію в українській вугільній промисловості взагалі мені говорити складно — не володію всією інформацією. А на нашій шахті останнім часом ситуація стала краще. У нас зараз «хороший капіталіст». Наприклад, ми торік оздоровили 4 тис. шахтарів на 4 млн. 600 тис. грн. Ми щорік отримуємо 3% від загального прибутку підприємства на оздоровлення працівників. Це показник.

Звичайно, вугільну промисловість не можна виключити із загальнодержавної економіки. Не може бути, наприклад, шахтареві добре, а сільському господарнику погано. Це комплекс. І, щоправда, нам ще дуже далеко до тих умов, в яких працюють німецькі або польські шахтарі. Але ми сподіваємося на краще.

Анатолій РЯБИКІН, голова первинної профспілкової організації шахти «Полтавська», м. Єнакієве:

— Наші проблеми з проблемами російських шахтарів важко порівнювати. У них — одні, у нас — зовсім інші. Хоча середня зарплата в нас і в росіян однакова — 5—6 тис. грн. Але, наприклад, на нашій шахті вже два роки не видають спецодягу.

Шахта «Полтавська» поки в державній власності. На приватних підприємствах свої нюанси. Вугільна промисловість — узагалі складна система. На кожному підприємстві свої течії. Про всіх українських шахтарів казати не можу — нас дуже багато. Але, гадаю, поки що до масових протестів українські шахтарі не готові. Та й приводу немає. Зарплату, начебто, платять вчасно, оздоровлення фінансують. Умови праці не завжди ідеальні, але профспілки намагаються вирішувати ці питання, і власники часто йдуть на зустріч.

Але проблема назріває. Як відомо, близько 55% працівників вугільної галузі — пенсіонери. Якщо Азаров проведе обіцяну пенсійну реформу, працюючим пенсіонерам платитимуть лише 50% пенсій, тоді шахти залишаться без гірників. Працюватиме одна молодь. А наша молодь, на жаль, поки ні до чого не готова. У такій ситуації доведеться бунтувати вже не шахтарям, а власникам. Можливо, тоді доведеться витрачати гроші на навчання кадрів, на підвищення зарплати професіоналам, якщо такі знайдуться. Але поки до вирішення цієї проблеми навіть ніхто не підступався.

ДО РЕЧI

Експерти з сумом визнають, що ситуація в українському вуглепромі близька до російської. У нас є ті самі економічні передумови, що за умови появи приводу, можуть вилитися в акції протесту.

Ризик появи такого приводу високий. Українські та російські шахти, як нагадує «Дню» кандидат геолого-мінералогічних наук Богдан Лелик, мають однакову конструкцію, їх будували радянські спеціалісти. «І з них витискають останні соки, а проблеми з технікою безпеки залишаються. Наприклад, у шахті вентиляційна система, всі комунікації тощо розраховані під видобуток максимуму двох мільйонів тонн. А видобувається насправді набагато більше», — наводить приклад Лелик.

Справді, за оперативним даними, фактичний добовий видобуток вугілля усіма підприємствами вугільної галузі України 16 травня 2010 року склав 181,7 тисячі тонн, що становить 123,0% від завдання. Про це повідомляється на сайті Міністерства вугільної промисловості. У повідомленні також йдеться, що добовий видобуток вугілля підприємствами, підпорядкованими Мінвуглепрому — 73,8 тисячі тонн, а це — 102,9 % від доведеного завдання. При цьому, за словами Богдана Лелика, шахти негайно потребують капітальної реконструкції...

Ще один привід — невиплата зарплати, або надто малий її розмір. Точну зарплатню українського шахтаря порахувати важко, адже частина шахт — у приватній власності. Даних про зарплатню по галузі в середньому теж немає — у Міністерстві вугільної промисловості «Дню» не змогли оперативно надати інформацію. Однак питання невиплати зарплатні в Міністерстві контролюють — ще з квітня минулого року відкрили «гарячу лінію» телефонного зв’язку. «Набравши телефон у Києві (044) 594-65-51, кожен із шахтарів, у кого є проблеми з невиплатою заробітної плати, може з’ясувати всі обставини цієї проблеми», — повідомляється на сайті відомства.

За експертними оцінками, наприклад, у Донецьку шахтар може заробити до семи тисяч гривень. «Але є такі шахти, де люди лізуть і за дві тисячі. Є й копанки, де, скільки добув, стільки й отримав — говорить «Дню» директор Департаменту внутрішнього аудиту групи компаній Jordan Industrial Resources Co. Ltd в Україні Андрій Рєпа і додає: — Однак всі наші шахти мають одну спільну з російськими проблему — залежність зарплатні від кількості добутого вугілля, так званої стахановщини». За словами Рєпи, спільними для українських і російських шахтарів є й соціальні умови, середовище й навіть рівень зарплати.

«Чи можуть бути подібні виступи і в Україні? Народ бунтує від безвихіддя при відсутності віри в покращення життя. В Україні ситуація протилежна, в основному шахтарі вірять новій владі, — вважає Андрій Рєпа. — Вірять, що ця влада про них буде пам’ятати й думати. Вірять у Президента, який виріс у шахтарському селищі; вірять у прем’єра, який тривалий час займався наукою у вугільній галузі; вірять і чекають покращень... Але мине рік-два, і якщо сподівання не виправдаються, то й питати зі своїх будуть прямолінійніше й жорсткіше».