«Розрита» Луганщина

Перерита снарядами й біллю Луганщина вже четвертий рік перебуває в перманентному стані війни, замикаючи на собі левову долю лінії розмежування та кордону з РФ. Якщо Донеччина завжди вважалась багатшою за свою сусідку, то Луганщина — східні ворота України — залишалась ніби осторонь. Тривалий час тут панували проросійські сили. Область, як і Донбас загалом, було віддано на відкуп конкретним кланам і «князькам». Наслідки такої політики українці сходу пожинають і сьогодні. Зараз можна побачити, що в регіоні проросійські сили інколи замасковано, а інколи відверто підводять голови. Хтось пішов на співробітництво зі слідством і отримав індульгенцію, хтось тимчасово принишк, але нікуди не подівся. Та й що казати про схід, якщо і з Києва лунають не завжди однозначні заклики.

За таких умов тема безпеки на Луганщині звучить не просто актуально, а й кричуще. Тим більше, з огляду на регулярні зведення не лише штабу АТО, а й прес-центру поліції.

Розмови про реінтеграцію окупованих територій без чіткої стратегії з деокупації та детоксикації мізків усього регіону (а не лише «ЛНР» чи «ДНР») залишаться хіба що демагогією в стінах парламенту й у телестудіях. Бойовики не мають наміру йти на поступки. Занадто комфортно тримати людей у страху в Луганську, Довжанську (Свердловську), Ровеньках, Алчевську, Стаханові, Красному Лучі та при цьому утримувати майже безмежну владу, за плечима якої стоїть Кремль. З огляду ж на популізм багатьох політиків, бич нашого парламентаризму й чиновництва, пошук конструктиву губиться серед безлічі закликів — від тих, що межують з колаборацією, до занадто радикальних.

Про ці та інші питання «День» розмовляв із заступником голови Луганської обласної військово-цивільної адміністрації з питань безпеки та громадського порядку Юрієм КЛИМЕНКОМ.

«ПОТРІБНІ АВТОРИТЕТНІ ЛЮДИ, ЯКІ Є ЛУГАНЧАНАМИ І ЗДАТНІ НЕ ПОГЛИБЛЮВАТИ РОЗРИВУ НА ЛУГАНЩИНІ»

— Юрію Юрійовичу, зараз багато розмов про реінтеграцію окупованих земель, хоча мало що говориться про деокупацію. Це виглядає дещо дивно, особливо на тлі очевидно непослідовної політики з Києва. Як ви бачите цей процес реінтеграції?

— Законопроект про реінтеграцію базується, зокрема, на думці населення та посадовців із Луганської та Донецької областей, на їхніх спостереженнях і знанні особливостей східних регіонів. Хоча я не можу сказати, наскільки ця думка взята там до уваги. До Луганської області часто приїжджають представники різних парламентських комітетів, які зустрічаються з громадами, спілкуються, виїздять на лінію розмежування. Нещодавно до нас приїздив комітет з питань бюджету, наприклад. Потім приїздили просто різнофракційні депутати, які проїхали всю лінію розмежування. Тобто увага до питань регіону є, і, думаю, робота в зазначеному напрямку «нагорі» ведеться.

— Часто трапляється, що пересічні громадяни стикаються з проблемами на лінії розмежування. Буває, що перетин лінії розмежування для них перетворюється на пекло. Чи ведеться робота з громадянами там, де існують такі ключові вузли зв’язку окупованої та вільної території? РФ свого часу взагалі робила формуляри, в яких пропонувала українцям із окупованих територій скаржитися на Україну, яка їх начебто обстрілює. Тобто там з нашими громадянами працюють дуже потужно.

— У нас саме таких прикладів немає. Нікого ми не ставимо в ситуацію, коли потрібно щось спеціально заповнювати. Процес повернення наших земель ми тримаємо під контролем постійно, але не все від нас особисто залежить. Робота здійснюється в різних напрямках. У нас триває спілкування на рівні вчителів, студентів. Ніхто ці ниточки контактів між вільною територією та окупованою не обриває. Взагалі для пересічних громадян такі обриви дуже болючі. Зараз ми налагоджуємо контакти на рівні підприємців — промисловців та аграріїв. Але прошу не плутати це з колаборацією. Нам потрібні авторитетні люди, які є луганчанами і при цьому здатні контактувати на адекватному рівні для того, щоб не поглиблювати розриву, який потім буде досить важко надолужити. Мета у нас одна — зцементувати унітарну державу Україна, яку дехто штучно намагається розірвати.

— Понад рік перебуває в підвішеному стані питання розведення сил і засобів на КПВВ «Станиця Луганська». Наскільки мені відомо, там було дуже багато складнощів і не всім помітних небезпек. На якій стадії зараз вирішення цього питання?

— Почнемо з того, що відповідно до досягнутих у Мінську домовленостей головною умовою для розведення сил і засобів є безумовне дотримання режиму припинення вогню обома сторонами протягом семи діб. Водночас у районі Станиці Луганська розведення сторін не розпочалося через систематичне порушення бойовиками та регулярними збройними силами Російської Федерації режиму «Тиші». Про зафіксовані порушення своєчасно інформують Спільний центр контролю та координації припинення вогню на лінії розмежування сторін, а також спостерігачів ОБСЄ та інших міжнародних організацій. Зазначене вкотре продемонструвало небажання протилежної сторони виконувати взяті на себе зобов’язання. Звідси висновок — доки не буде миру, доти й не буде розведення. Ми не можемо наражати на небезпеку мирних українських громадян, так само, як і послаблювати власні позиції. Ми готові до будь-яких заходів, спрямованих на мирне врегулювання конфлікту, але не ціною життя українців і нашого суверенітету.

— Повертаючись до ситуації на КПВВ, яка ситуація там зараз?

— На території Луганської області, починаючи з 3 жовтня 2015 року і до теперішнього часу, діє єдиний пункт пропуску «Луганськ — Станиця Луганська — Новоайдар» (з КПВВ «Станиця Луганська»), який у зв’язку із пошкодженням мосту через р. Сіверський Донець функціонує виключно як пішохідний. Технічний стан мосту не дозволяє організувати транспортне сполучення та доставку товарів, вантажів міжнародних гуманітарних організацій мешканцям населених пунктів, розташованих на непідконтрольній території. Крім цього, під час організації КПВВ вважалося, що ним щодня користуватимуться близько 1 — 1,5 тис. громадян, але на сьогодні — це понад 9,5 — 10,5 тис. осіб. Уявіть собі навантаження. Станицю можна було б розвантажити, відкривши КПВВ у Золотому, але там бойовики роблять все, щоб вже давно підготовлений до відкриття пункт не був відкритим. Таким чином, пішохідний перехід у Станиці Луганській працює в режимі перенавантаження.

Особливо викликає занепокоєння те, що стан дерев’яної секції зруйнованого мосту суттєво погіршився. На відстані 2,5 м від основи мосту дерев’яна опорна балка майже повністю зруйнована, внаслідок чого міст значно провисає та за умови навантаження на балку стає нестійким. Це небезпечно. Зафіксовано непоодинокі випадки, коли пішоходи під час переміщення втрачають рівновагу та падають. Окреме занепокоєння також викликають труднощі з переміщенням осіб з обмеженими можливостями та осіб похилого віку.

Зверну увагу на ще одну деталь, про яку мало хто говорить. Терористи перемістили свій блокпост через лінію розмежування сторін, яка визначена як така, що проходить по руслу річки Сіверський Донець, на територію, підконтрольну українській владі. Тобто окупант фактично закріпився на нашому березі, прикриваючись мирними мешканцями. Внаслідок цього обласна ВЦА не має можливості почати аварійно-відновлювальні роботи із зміцнення конструкцій мосту. Також, незважаючи на запевнення представників бойовиків та їхніх російських кураторів, жодну з вітчизняних або міжнародних організацій не допущено до реконструкції  мосту. Таким чином, бойовиками створено штучні перешкоди для перетину лінії розмежування сторін.

«НЕОБХІДНО ПІДТРИМУВАТИ СТОСУНКИ З уСІМА МЕШКАНЦЯМИ ЛУГАНЩИНИ, ХТО НЕ Є ЗЛОЧИНЦЕМ»

— Існує відчуття, що політики інколи підміняють розуміння нормального здорового діалогу з громадянами на окупованих територіях і колаборацію?

— Звісно є. І це дуже прикро, адже такий підхід плутає карти. Бувають і відверті фейки, які поширюються, зокрема, начебто від мого імені. Доводиться їх спростовувати. Або ось нещодавно було вкидання інформації про те, що на окупованій території виступив художній колектив із Сватового. Це повна нісенітниця. Але ж народ читає і думає, що наші митці виступають перед окупантом. Існують різного роду експерти, які беруть свої здогадки невідомо звідки, але ЗМІ їх транслює, й це створює галас, який лише шкодить, адже будь-яка інша заява потрапляє в цю створену схиблену матрицю й, відповідно, хибно інтерпретується.

— Візьмемо луганчан взагалі. Там же є багато людей, які пішли на умовну співпрацю з окупантами зовсім не з власної волі. Це, зокрема, держслужбовці, медики, пожежники тощо.

— Необхідно підтримувати стосунки з усіма мешканцями Луганщини, хто не є злочинцем. Тут потрібна адекватність. Злочинець має відчувати невідворотне покарання, а простий громадянин, який не з власної волі був поставлений у вимушені умови взаємин з окупантом, навпаки, має відчувати захист держави. Для нього це, можливо, остання надія на повернення до нормального життя. Є люди, які пішли на співробітництво з окупантом не в прямому сенсі цього слова, як це багато хто інтерпретує. Не всі розуміють комплекс умов, в які потрапили ці люди, й вони з радістю б зустріли Україну, якби така можливість була. Не треба огульно чорнити всіх і рівняти всіх під одне лекало. Хворі батьки, маленькі діти, оселя, відсутність роботи — все це на багатьох звалилося величезним тягарем. Їм допомога потрібна, а не цькування. Ми не маємо допускати тих помилок, які собі дехто дозволяв ще на початку війни, називаючи тих чи інших людей «ватниками» або «бандерівцями». Тепер 24 години на добу на окупованій території люди отримують російську пропаганду. Особливо деформують там дітей, яким розповідають про начебто «исконно русские земли», які захопила Україна, а росіяни прийшли і допомогли звільнити їх від «хунти». Підкреслюю — це вмонтовують у свідомість дітей. Якщо ми будемо вести політику з відокремлення, з відгородження від власних земель, власних громадян, то цим лише допомагатимемо російській пропаганді. Треба брати на себе відповідальність і, зрештою, визнати, що Україна щось не зробила завчасно, щоб захистити ці території від окупанта. І одним із головних чинників в даному разі є залучення до української освіти дітей з окупованої території. Їх треба вирвати на цьому етапі формування особистості з лещат російської пропаганди.

«У СТАНІ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ РФ МОЖЕ ЗДІЙСНЮВАТИ ТИСК НА УКРАЇНСЬКИХ ЧИНОВНИКІВ ШЛЯХОМ ПІДКУПУ, ШАНТАЖУ АБО ВЕРБУВАННЯ»

— Зараз буває так, що, вмикаючи телевізор, зайвий раз думаєш: а чи варто було його вмикати? З одного боку, ми говоримо про реінтеграцію наших територій, а з іншого — бачимо сварки політиків, псевдомайдани, бійки, вбивства, теракти. І якщо відповідальність за теракти лежить на російських диверсантах, то як пояснити громадянам наявність на центральних телеканалах замаскованої російської пропаганди? Як пояснити картину безладу, яку чинять безвідповідальні політики, а інколи і чиновники, що так і не скинули з себе мантію політика?

— Я погоджуюся з тим, що інколи самому не хочеться вмикати телевізор. Зрозуміло, що ми живемо у вільній країні, але не треба бути наївними. Тим більше під час майже щодобових зведень про загиблих та систематичні теракти на вільній території країни. Велика відповідальність, безумовно, лежить і на журналістах, а не лише на політиках. Здається, що телеканали заради того, щоб заповнити ефір, запрошують будь-кого, хто потрапив під руку, і тим самим самі розкручують сумнівних експертів, які не лише фаховий аналіз не можуть провести, а й просто не володіють інформацією. Не треба забувати, що через ЗМІ на окупованій території створюється відповідний образ України в цілому. І це у навантаження до вже існуючої там дезінформації й пропаганди. Дуже сильно дискредитують Україну зокрема акції, що відбуваються під Радою, адже їх подають не як звичайні пікети, а як третій Майдан. Зараз все начебто вгамовується, але на зміну акціям приходять інші незрозумілі багатьом конфлікти, що виплескуються назовні. Взагалі-то людям потрібен мир і впевненість у завтрашньому дні, а виходить, що Київ їм пропонує перманентні потрясіння. Принаймні, так це виглядає з екрана телебачення.

ФОТО ЄВГЕНА МАЛОЛЄТКИ

— Яка ваша думка щодо можливості введення заборони виїзду до Російської Федерації для державних службовців?

— Служба безпеки України послідовно розробляє пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, спрямовані на ефективну протидію розв’язаній Кремлем «гібридній війні» проти України. Це процес непростий і має багато нюансів, які в майбутньому можуть мати різні наслідки. За останні два роки Служба безпеки запропонувала низку змін до понад тридцяти законодавчих документів для підвищення рівня національної безпеки та боротьби з тероризмом саме в умовах російської агресії. Черговим кроком правового врегулювання протидії російській агресії стала ініціатива СБУ щодо заборони поїздок політиків та чиновників до РФ. Запропонована заборона поширюється на Президента, голову АП і його заступників, членів уряду, голову і членів Нацради з питань ТБ і радіомовлення, Антимонопольного комітету, НАЗК, Рахункової палати, Центрвиборчкому, секретаря РНБО і його заступників, керівництво Держкомтелерадіо і Фонду держмайна та народних депутатів. Обмеження на виїзд до Росії також пропонується ввести для службовців Нацбанку, депутатів місцевих рад, суддів і прокурорів. Якщо говорити про особисте ставлення до цього, то воно позитивне, бо у стані гібридної війни на таких осіб країна-агресор може здійснювати тиск через спецслужби шляхом підкупу, шантажу або вербування задля ведення антидержавної діяльності. Таких осіб можуть викрадати, застосовувати до них тортури, позбавляти волі, навіть позбавити життя. У таких випадках Україна не може забезпечити захист їхніх прав. Таким чином, прийняття законопроекту дасть можливість не допустити впливу країни-агресора на громадян України, які є державними службовцями, що має особливе значення для функціонування нашої держави.