Шах, пат і цугцванг

За результатами місцевих виборів до Вінницької обласної ради ввійшли депутати від шести політичних сил. Новий депутатський корпус сформували 84 обранці: 40 представників від «Української стратегії Гройсмана», по 11 — від «Батьківщини» та «Європейської солідарності», 8 — від «Слуги народу», по 7 — від партії «За майбутнє» та ОПЗЖ. Власне, остання політсила ще до установчої сесії добре перетасовувала депутатську «колоду» і змінила партійний список, що дало можливість увійти в раду тим кандидатам, яких виборці не підтримували. Крім того, це засвідчило гендерну несвідомість політсили. Адже своїми місцями в раді поступилися жінки, пропустивши соратників-чоловіків по партії.

Сама сесія показала, що правлячою більшістю в поточній каденції буде «Українська стратегія Гройсмана», яка просунула не лише свого кандидата на голову облради, а й поставила своїх людей на керування всіма депутатськими комісіями. Такий стан речей спонукав фракцію «Європейської солідарності» піти в опозицію, ба більше, за неофіційними даними, стати в один ряд із ОПЗЖ. Однак і в самій «Українській стратегії Гройсмана» не все виявилося гладко. Після проведення першої сесії один із лідерів політсили, який фактично локомотивом затягнув більшість місцевих авторитетів до ради, повідомив, що складає з себе депутатські повноваження. Причина — «небажання створювати дискомфорт у роботі нового керівництва обласної ради». А це тривожний дзвіночок для правлячої партії, яка завела своїх людей у майже всі ради регіону.

«МАНДАТОПАД» НА СТАРТІ СЕСІЙНОГО СЕЗОНУ

Після оголошення результатів виборів і оприлюднення списків кандидатів, які пройшли від різних політичних сил до Вінницької обласної ради, розпочалося масове відмовляння від депутатських мандатів. Це стосується і народних депутатів: Петра Юрчишина від партії «За майбутнє», Олега Мейдича — від «Батьківщини» та Ігоря Кисільова — від ОПЗЖ, які очолювали партійні списки до рад різних рівнів і відповідно стали депутатами, але відмовилися, щоб пропустити в ради своїх людей. Також оголосили про відмову від депутатських повноважень особи, які отримали мандат довіри від виборців, але віддали його іншим соратникам по партії, що дало можливість завести до обласної ради осіб, яким виборці на останніх місцевих виборах відмовили в праві бути депутатами органів місцевого самоврядування.

Як повідомив місцевий інтернет-ресурс «Політична арена Вінниччини», чи не найбільше депутатські колоди перетасували в ОПЗЖ. Партія зняла трьох жінок-депутаток: Вікторію Поліщук, Сніжану Войтко та Наталю Волкову. Їхні місця зайняв ФОП Денис Мазуренко, безробітний Роман Квітко та безробітний Олександр Царенко. В партії «За майбутнє» віддячили ексмеру Хмільника Сергію Редчику за те, що той поступився місцем Миколі Юрчишину і не балотувався в міські голови. Заради нього написала заяву про відмову від мандата Олександра Гуменчук із Калинівки. Така ситуація спричинила певний резонанс не лише на рівні області, а й на рівні столиці. Громадська мережа «ОПОРА», попри те що ці випадки не вважаються порушенням, вказала на недобросовісність політичних сил, які знівелювали поняття гендерної квоти в партійних списках і знову завели до ради більшість чоловіків.

«Нинішня ситуація з одного боку впроваджує обов’язкову квоту при формуванні партійного списку, з іншого — зберігає юридичні можливості змінювати баланс і відмовитися від виборчих списків уже після реєстрації, — відзначає старший аналітик Громадської мережі «ОПОРА» Олександр КЛЮЖЕВ. — Можливість відмовитися від балотування існує як до дня голосування, так і після голосування. Такі можливості прогнозувалися і було кілька варіантів вивчення цих питання, зокрема пропонувалося ускладнення процесу відмовитися від балотування або процесу визнання обраних осіб, і передбачалося запровадження механізму заміни особи виборчого списку особою тієї статі, але ці механізми передбачали певне навантаження на суб’єктів виборчого процесу. Тому парламент вирішив відмовитися від таких ініціатив. Те, що відбувається в окремих регіонах, зокрема й на Вінниччині, це недобросовісні технології. І, крім законодавчих механізмів, у майбутньому на такі випадки слід реагувати на рівні суспільного несприйняття і журналістських матеріалів, спонукати до внутрішньопартійної перебудови. Адже на сьогодні показник мандантів, які отримали жінки на рівні міських, селищних і сільських голів, катастрофічно низький — 16%, а в розрізі міських голів узагалі — 9%. Враховуючи ту кількість жінок, яка є в українському суспільстві, це дуже низька кількість. Тому можна довго сперечатися про те, як змушувати кандидатів не відмовлятися від мандатів, але краще стимулювати партії до саморегуляції і гендерної перебудови».

ДЕМАРШ ЯК ПЛАЦДАРМ ДЛЯ НОВОГО ПОЛІТИЧНОГО СЕЗОНУ

«День» писав, що «ефект Вінниці» на цьогорічних місцевих виборах — це тотальний кредит довіри виборців саме партії «Українська стратегія Гройсмана». Її кандидати очолили 11 з 18 міських рад, увійшли більшістю до 15 з 18 міських рад, перемогли практично до всіх районних рад і забрали майже половину керівних посад у селищах та селах. Такого результату жодна регіональна партія в історії України ще не показувала. Але дивуватися тут немає чому, каже політолог Олександр ЛОГІНОВ, виборці проголосувати за своїх, — людей, яких вони знали на місцях і на яких, власне, зробила ставку «Українська стратегія Гройсмана», залучивши їх до команди. А сам розклад сил у Вінницькій облраді засвідчив утвердження вінницької політичної традиції домовленостей між провідними центрами впливу, незалежно від формальної партійної конфігурації, отриманої внаслідок волевиявлення виборців. У результаті депутати від «Української стратегії Гройсмана» забрали посаду голови облради — ним став В’ячеслав Соколовий, три з чотирьох посад заступників голови (четвертим заступником став депутат від фракції «Батьківщини»), а також свої будуть очолювати всі сім депутатських комісій.

«Потрібні» люди отримали посади заступників голови обласної ради, які фінансуються за рахунок обласного бюджету, центральна влада може задовольнитися фігурою Соколового, як представника прокурорської команди, що завжди орієнтувалася на Київ, лідери фракцій обов’язково отримують (як це було під час роботи попередніх скликань) компенсацію у вигляді певних посад для них самих або близьких до них людей. І п’ять років депутати обласної ради голосуватимуть так, як вирішуватимуть представники центрів впливу в кулуарах до сесії, а не так, як наполягатимуть куратори зі столиці. Тобто все буде, як завжди», — резюмував Олександр Логінов.

Такий стан справ сподобався не всім і фракція Петра Порошенка «Європейська солідарність» перейшла в опозицію до «Української стратегії» Володимира Гройсмана, а також «Слуги народу», «Батьківщини» та «За майбутнє». Крім ОПЗЖ, що власне, наштовхнуло на думку про коаліцію між цією політсилою і «ЄС». Хоча на пресконференції 24 листопада лідер фракції Андрій Гижко запевнив, що це не більше ніж фантазії і те, що голосування цих двох фракцій збіглося — це випадковість.

На головне питання, чому ж фракція «Європейська солідарність» влаштувала демарш і поперед сесійного засідання покинула залу, він назвав кілька причин. Головна — спроба фактично монополізувати владу так званою монобільшістю, що вже закладено в новому регламенті. Зокрема, він назвав узурпацією влади регламентну норму про те, що заступник голови бере участь у засіданнях постійних комісій, може надавати свої заперечення, зауваження та пропозиції, які «мають бути враховані постійною комісією».

«Уявіть собі, до якої узурпації це може призвести. Тому ми пропонували поки відхилити регламент і сісти над ним попрацювати. Ще є шанси це зробити, інакше, не виключено, що будемо оскаржувати цей регламент у суді. Зараз його вивчають наші юристи в Києві», — сказав Андрій Гижко і назвав низку інших причин, які змусили «ЄС» стати в опозицію, серед них зменшення кількості постійних комісій, збільшення посад заступників, збільшення штату апарату облради тощо. Зі свого боку фракція «Українська стратегія Гройсмана» на своїй сторінці в Фейсбук наголосила, що готові до співпраці з усіма проукраїнськими демократичними силами, які увійшли до обласної ради.

«Про лідерські позиції «ЄС» можна було б говорити, якби вона була партією, що конкурує з іншими подібними структурами, — продовжує Олександр Логінов. — А так, й 2015-го це був конгломерат місцевих чиновників, які постійно знаходять себе в черговій «партії влади». Так само, як і 2020-го в «УСГ». Тому не можна втратити того, чого не було раніше. Відкритої ворожнечі з «УСГ» не буде з причин, зазначених вище — наявність спільних бізнес-інтересів, особистих зв’язків та небажання входити до конфронтації з колегами-конкурентами-партнерами. Максимум, на що вистачить місцевої організації «ЄС», — спробувати створити на Вінниччині певний плацдарм для розгортання роботи під час нового політичного сезону. Але й для цього потрібні: кадри, гроші й ідеї».

«КИДКИ» ВІД СВОЇХ — ТРАДИЦІЯ ЧИ НЕБЕЗПЕЧНИЙ СИГНАЛ?

Топ-новиною минулого тижня на Вінниччині стало те, що колишній керівник Вінницької ОДА, вірний соратник команди Гройсмана Валерій Коровій написав заяву про складання повноважень депутата обласної ради нового скликання. Про це він повідомив на своїй сторінці в Facebook, чим підтвердив чутки про те, що в «Українській стратегії Гройсмана» тривалий час тривали жорстокі «торги». В політичних кулуарах не раз говорили, що в разі перемоги у Вінницькій області «Української стратегії Гройсмана» головою обласної ради буде Валерій Коровій чи Владислав Скальський — обидва очолювали Вінницьку ОДА: перший — 5 років, другий — майже рік. Однак на голову облради фракція висунула нейтральну кандидатуру В’ячеслава Соколового, а колишні очільники області очолили обласні комісії.

Своє рішення скласти депутатські повноваження Валерій Коровій прокоментував коротко: «По завершенні виборчої компанії, протягом останніх двох тижнів і особливо, в процесі підготовки і проведення першої сесії новообраної обласної ради, все частіше почали відбуватися прояви того, що вступає в протиріччя з моїми поглядами на чесність, порядність, відкритість і відчуття команди. З огляду на це, і небажання створювати дискомфорт у роботі нового керівництва обласної ради, сьогодні я написав заяву про складання повноважень депутата обласної ради VІІІ скликання. Хотів би наголосити, що це рішення було прийнято мною рівно два тижні тому, проте я не хотів нашкодити тим моїм колегам, які «пропахали» виборчу кампанію і щиро вірили в перемогу. Я залишаю обласну раду та не залишаю моїх виборців... Усе тільки починається», — написав він.

Політолог Олександр Логінов відмову Валерія Коровія від мандата назвав підтвердженням того, що навіть досвідчені функціонери вінницької політики інколи не очікують усієї глибини «кидків», традиційних для наших політичних широт.

«Обіцяли одне, під ці обіцянки вимагали працювати, а потім сказали: «Ну, почекай. Ти все одно в команді». Ось нерви в ексголови ОДА й не витримали. Все традиційно по-вінницьки, — іронізує Олександр Логінов. — Але «кризи», про яку йшлося, немає. «Криза» могла б бути, якби «УСГ» була складною структурою з кількома центрами впливу. А їх немає. Є конгломерат чиновників, які згодні вступити до будь-якої партії влади, якщо вона забезпечить їм утримання в їхньому кріслі».

АВТОРСЬКА РЕМАРКА

Власне, на цій ноті можна було б завершити, але трапилася минулого тижня на Вінниччині ще одна подія, яка мусить прозвучати на всеукраїнському рівні. Михайло Кулик — голова Іванівської ОТГ, яка отримала символічну «корону» Дня «за будівничий і спортивний інтерес» — встановив рекорд України за рівнем підтримки на місцевих виборах. Його підтримали 91,7% виборців ОТГ. У вівторок, 24 листопада, в селі с.Іванів, яке є центром об’єднаної громади, цей рекорд зафіксували представники «Книги рекордів України». Михайло Кулик визнаний рекордсменом у категорії «Державний діяч», як чинний голова ОТГ, переобраний на посаду з рекордним результатом.

ГОЛОС ІЗ «ФЕЙСБУКУ»